— Такі несправедливості, ваша вельможносте,— сказав адвокат,— весь час викликають роздратування і невдоволення! Ви знали їхнього батька, допоможіть принаймні синам забезпечити себе!
І докладно змалював стан справ родини в Ісудені, просячи всемогутнього віце-голову Державної ради звернутись до генерального директора поліції, щоб змінити місце заслання Філіппа Брідо з Отена на Ісуден. Потім заговорив про тяжку скруту Філіппа, просячи для нього щомісячної допомоги в шістдесят франків, яку військове міністерство мало б, аби не було соромно, виплачувати колишньому підполковникові.
— Я доможуся всього, чого ви просите,— відповів міністр,— бо так, по-моєму, буде справедливо!
Через три дні Дерош із потрібними повноваженнями приїхав забрати Філіппа з в'язниці при суді перів і повіз до себе, на вулицю Бетізі. Там молодий адвокат прочитав розбещеному воякові одну з тих марних нотацій, у яких адвокати називають усе справжніми іменами, послуговуючись різними словами, оцінюючи поведінку, аналізуючи і зводячи до простішого вираження почуття своїх клієнтів, які зацікавили їх достатньо для того, аби прочитати їм проповідь. Принизивши ад'ютанта імператора докорами за безглузді бешкети, за страждання матері й смерть старої пані Деквен, він розповів йому про становище в Ісудені, висвітливши наміри і вдачу Макса та Баламутки. Гостро зацікавлений цієї темою, переслідуваний за політику слухав другу частину Дерошевої промови багато уважніше, ніж першу.
— Таким чином,— сказав адвокат,— ви зможете до певної міри відшкодувати бодай свою провину перед вашою чудовою родиною, бо повернути життя бідолашній жінці, якій ви завдали смертельного удару, неможливо; тільки ви можете...
— А що робити? — спитав Філіпп.
— Я виклопотав для вас переміну місця проживання: Ісуден замість Отена.
Філіппове обличчя, схудле, майже похмуре, виснажене хворобами, стражданнями й злиднями, вмить освітилося радістю.
— Тільки ви, кажу, спроможні врятувати спадщину вашого дядька Руже, хоч, можливо, вже половину її проглинув той хижак на прізвище Жіле,— провадив Дерош. Ви знаєте всі подробиці, тепер треба діяти відповідно. Я не накреслю вам ніякого плану, у мене щодо цього нема жодної думки; а крім того, на місці все має інший вигляд. Вам доведеться мати справу з сильними супротивниками, той проноза дуже хитрий, по тому, як він задумав повернути картини, подаровані вашим дядьком Жозефові, по зухвальству, з яким він звалив чужий злочин на вашого сердешного брата, видно, що він здатен на все. Отож будьте обережні й хоч із розрахунку змушуйте себе до розважності, коли вже натура ваша не така. Картини я відіслав панові Ошону й написав йому, щоб не віддавав їх нікому, крім вас, а Жозефові я про це не сказав, бо горда натура художника обурилась би. Цей Максанс Жіле чоловік сміливий.
— Тим краще,— сказав Філіпп.— Я розраховую на відвагу цього шибеника, бо слабодух утік би з Ісудена.
— Все ж подумайте про вашу матір: вона вас любить так ніжно! І про брата, з якого ви зробили дійну корову...
— О! То він казав вам про ці дурниці? — вигукнув Філіпп.
— Ет, чи ви не знаєте, що я друг вашої родини і знаю про вас куди більше, ніж вони?
— Що ви знаєте? — спитав Філіпп.
— Що ви зрадили своїх товаришів.
— Я? — вигукнув Філіпп.— Я, ад'ютант імператора! Плітки! Нас зіпхали нижче палати перів, юстиції, уряду, всього цього проклятого кодла. Слуги короля побачили в цьому тільки загрозу пожежі!
— Добре, коли так,— відказав адвокат,— але, розумієте, Бурбонів не повалити, за них уся Європа, і вам би слід подумати про те, як помиритися з військовим міністром... О, ви це зробите, коли станете багатим. А щоб розбагатіти, вам із братом треба підкорити собі дядька. Коли ви хочете довести до пуття справу, що потребує спритності, стриманості, терпіння, ви матимете роботу на всі свої п'ять років...
— Ні, ні,— заперечив Філіпп,— треба впоратися швидко, бо той Жіле може обернути дядькові статки в гроші, перевести їх на ім'я тієї дівчини, і все пропало.
— Крім того, пан Ошон розумний і прозірливий чоловік, радьтеся з ним. У вас є подорожня, вам замовлене місце в орлеанському диліжансі на пів на восьму, ви вже спакувались, ходім обідати?
— Я маю тільки те, що на мені,— сказав Філіпп, розхриставши свій жахливий синій редингот,— але мені бракує трьох речей, тож попросіть Жірудо, дядька Фіно й мого друга, прислати їх мені: мою шпагу, шаблю й пістолети,
— Вам бракує чогось іншого,— сказав адвокат, що аж здригався, дивлячись на клієнта.— Ви дістанете платню за три місяці, щоб пристойно одягтися.
— О, ти тут, Годешалю! — вигукнув Філіпп, упізнавши в старшому писарі Дероша Марієттиного брата.
— Так, я вже два місяці служу в пана Дероша.
— І прослужить, сподіваюся, доти, поки зможе відкрити власну справу! — вигукнув Дерош.
— А як Марієтта? — спитав Філіпп, розчулений спогадами.
— Чекає відкриття нового театру.
— Недорого це їй коштувало,— сказав Філіпп,— знехтувати мій наказ... Ну, хай як собі хоче!
Після скромного обіду, яким нагодував Дерош Філіппа й свого старшого писаря, два юристи провели засланця до диліжанса й побажали йому щастя.
2 листопада, в день поминок, Філіпп Брідо з'явився до комісара поліції в Ісудені, щоб завізувати день свого прибуття; потім, на пораду комісара, подався наймати помешкання на вулиці Авеньє. Новина про те, що прибув на заслання один з офіцерів, замішаних у останній змові, вмить розійшлась по місту і справила тим більшу сенсацію, коли довідалися, що цей офіцер — брат художника, так несправедливо звинуваченого. Максанс Жіле, що вже зовсім видужав від рани, довершив складну операцію по оберненню в гроші маєтку старого Руже і вміщенню їх у державні облігації. Позичка в сто сорок тисяч франків, яку зробив старий під свої нерухомості, теж наробила гамору, бо такі речі в провінції не втаяться. В інтересах родини Брідо пан Ошон, схвильований цією катастрофою, розпитав у старого пана Ерона, нотаря Руже, щодо цього переміщення коштів.
— Спадкоємці старого Руже, якщо він перемінить наміри, мають поставити мені добру свічку! — вигукнув пан Ерон,— Якби не я, той простак дозволив би покласти півсотні тисяч франків ренти на ім'я Максанса Жіле. Я сказав мадмуазель Бразьє, що вона повинна триматись заповіту, аби не дати приводу для позову за привласнення: адже численні перекази грошей з усіх кінців дали досить доказів їхніх маніпуляцій. Я, щоб виграти час, порадив Максансові та його коханці зачекати, поки забудеться така різка переміна в звичках старого.