– Жартуєш, Папуго, це що – ти? – здивовано запитав Король.
– Звичайно, це я, а ти що думав? – запитав Папуга.
– Нам сказали, що коли василіски захопили владу, ти втік із країни, – сказав король.
– Що?! – обурився Папуга. – Я? Тобто я втік з країни?
– Ну, це, звичайно, на тебе не схоже, – провадив єдиноріг, – але сам Г.Г. зізнався, що ти зник і не залишив навіть прощальної записки, а василіски сказали, що ти втік.
– Я їм покажу "втік", як тільки повернуся до влади, – грізно гукнув Папуга.
– Так, – підхопив Пітер, – аякже, втік. Ми їм завдамо жару, Папуго, не турбуйся.
– Це василіскам ще доведеться втікати, коли ми їх вгамуємо, – докинув Саймон. – Вони ж такі тупі, що одного вже обдурила навіть моя сестричка.
– Агов, – обурилася Пенелопа, – що значить "навіть моя сестричка"?
– Я не те мав на увазі, я не хотів тебе образити, – поквапливо виправдовувався Саймон. – Я мав на увазі, що це доводить, наскільки василіски тупі та як легко їх можна обдурити.
– Пенелопа врятувала мене від василіска, – сказав Септімус і почав розповідати (з деякими перебільшеннями), як вона це зробила.
– Усі ми, єдинороги, в боргу перед тобою, – сказав Король, і очі його заблищали. – Віднині кожен єдиноріг у країні Міфології до твоїх послуг. Тільки попроси, і ми зробимо все, щоб виконати твоє бажання. А поки що ці четверо моїх слуг до ваших послуг – по одному на кожного з вас, щоб їхати верхи, та ще один для Папуги і спорядження.
– Красно дякую, ваша величносте, – сказала Пенелопа. – Ви дуже щедрі. Сподіваюся, мені можна попросити вас про маленьку послугу?
– Говори, – промовив єдиноріг. – Якщо тільки буду в змозі, то я виконаю будь-яке твоє бажання.
– Тоді чи не погодились би ви разом зі своїми підлеглими приєднатися до нас із Папугою, Саймоном і Пітером, щоб спільними силами перемогти цих невихованих і небезпечних василісків? – запитала вона.
– Узагалі-то, ми, єдинороги, тримаємся окремо, у своєму колі, – сказав Король. – Ми не втручаємося в чужі справи. Але якщо ти цього бажаєш і оскільки василіск намагався викрасти мого сина, я, таким чином, урочисто заявляю, що всі єдинороги в Міфології, зі мною включно, служитимуть вам, аж поки ми не переможемо василісків.
– Красно дякую, – сказала Пенелопа, – я дуже, дуже, дуже вам вдячна.
– Оце штука! – вигукнув Папуга. – Оце удача! Разом ми зможемо підкорити і знищити цих вогнедиших, нікчемних і неслухняних василісків.
Діти поклали своє спорядження і клітку Папуги на широку спину єдинорога та осідлали інших трьох.
– Пам'ятайте, – сказав Король, – коли ми будем вам потрібні, пришліть нам повідомлення, і ми відразу прибудемо. Півтори сотні гострих рогів у вашому розпорядженні.
– Дякую, ваша величносте, – сказала Пенелопа.
– Ми зв'яжемося з вами, щойно розробимо з Г.Г. план операції, – пообіцяв Папуга. – А тепер, будь ласка, скажи своїм підлеглим, щоб ні пари з уст про те, що ви нас бачили. Знаєте, несподіванка – це половина успіху.
– Жоден єдиноріг про це не розкаже, – запевнив його Король.
– Тоді ми поїхали! – сказав Папуга і сів до Пенелопи на плече. – Чим швидше ми доберемось до Кришталевих Печер, тим краще.
І невеличка кавалькада єдинорогів із дітьми та спорядженням на спинах рушила до лісистих гір, які були десь за півмилі.
– Було дуже розумно з твого буку заручитися підтримкою єдинорогів, – прошепотів Папуга на вухо Пенелопі. – А ти кмітлива дівчинка!
– Але як нерозумно з їхнього боку було не підтримати нас відразу, – пошепки відповіла Пенелопа. – Зрештою, Міфологія така само їхня країна, як і ваша, то чому ж вони вам не допомогли?
– Правильно, – сказав Папуга. – Так і є. Але навіть із їхньою допомогою нам доведеться боротися що є сили, аби подолати василісків. Вони, мабуть, дуже впевнені у власній могутності, якщо ризикнули розлютити єдинорогів спробою викрасти Септімуса.
– Добре, а в Міфології часом нема інших тварин, які б могли нас підтримати? – запитав Пітер, який їхав поруч із Пенелопою, тим часом як Саймон брав ліворуч.
– Та нібито є, – відповів Папуга, – але від них мало користі. Ну, скажімо, місячні телята. Вони дуже корисні створіння, але нічим не можуть нам допомогти. Можливо, грифони приєднаються до нас, це була б добра підтримка. Дракони теж могли б нам допомогти, якби Табіта не зробила такої дурниці.
– Але що ж такого зробила Табіта? – запитав Саймон.
– Розкажу, коли прийдемо на місце, – відповів Папуга. – Нам лишилося тільки поминути оці дерева.
Вони йшли крізь зарості коркових дерев, і тут побачили довгасту, теракотово-червону скелю, а в ній – ракоподібний вхід у печеру. Коли наблизилися, побачили, що вся трава при вході в печеру випалена, а кущі почорніли і обгоріли.
– Знову ці василіски, – вибухнув гнівом Папуга. – Вони були тут і пробували дістатися до Г.Г. Гляньте лишень, як вони спалили підлісок.
– Надіюсь, вони не заподіяли містеру Джанкетберрі ніякої шкоди, – сказала Пенелопа, зі страхом згадуючи, як гарчав василіск, переслідуючи Септімуса.
– Думаю, що ні, – відповів Папуга. – Кришталеві Печери особливі. В них не можна зайти ззовні та вийти зсередини.
Як і багато іншого в Міфології, це звучало дуже дивно, й діти сказали про це Папузі.
– Розумієте, – пояснив Папуга, – коли ми знайшли їх, то це були просто звичайні печери, але Г.Г. придумав щось схоже на рідкі кристали, які можна було пускати, як мильні бульбашки, а через певний час вони твердішали. Г.Г. так пишався цим винаходом, що заповнив ним усі печери. І тому коли заходиш сюди, то ніби йдеш крізь гігантські мильні бульбашки. Вони прозорі, тож ти бачиш, куди йдеш, але потрапити всередину дуже важко, якщо не знаєш, куди звертати. Ніби в прозорому лабіринті. Тільки я і Г.Г. знаємо, як можна сюди зайти і як вийти звідси.
Тепер вони опинилися перед входом до величезної печери, й діти побачили, що вона справді має такий вигляд, ніби її наповнили великими мильними бульбашками, прозорими та ніжними, з веселковими відблисками на кожній – ніби справжні мильні бульбашки.
– А тепер, хлопці, – сказав Папуга єдинорогам, – попасіться краще тут тихенько, поки ми не покличемо вас.
Единороги дружно кивнули та пішли собі в Корковий Ліс.