Боярин
Так, я служив їм щирим серцем поти,
Поки в них неправди не побачив.
Тепер покинув прапор їх навіки
І правди-честі у тебе шукаю.
Ти в нас один на цілу Русь високо
Підняв угору славу й честь козацьку.
Байда
Кажи ж, чого з Острога мчавсь до мене,
Мов той Борей, бурнокрилатий вітер?
Боярин
Коли б я справді був крилатим вітром,
Вхопив би я з пожежі галагана, [27]
Роздмухав би його, летівши вихрем,
Та й випалив усі Острозькі добра.
Байда
Що ж там таке? Шкода мене тривожить:
У мене в грудях серце б'ється рівно.
Кажи так просто, як арабську казку
Із уст химерної Шехерезади. [28]
Коли б уся земля заколихалась
І люде скрізь позабували правду,-
Один я правду-матір пам'ятав би,
Один за правду я з мечем стояв би.
Боярин
Що ти до князя Василя озвався
І до його небоги залицявся,
Се всі ми знали, всі раділи серцем,
Що ув Острозі в'єш собі кубельце.
Я ж у князьких світлицях, знай, чатую,
Що там говорять, навіть шепчуть, чую.
Ніхто б на світі так не веселився,
Коли б ти, князю, серед нас осівся.
Та князь Василь Сангушка уподобав,
Картовника і костиря [29] п'яного,
Що в кабаці у Насті Горової
Татарських бранців куповав за гроші
Або в козацтва вигравав у кості.
Набравши бранців, пов'язавши в лика,
До короля з тріумфом їздив пишно,
Що подвизавсь на креслах, вихвалявся,
За службу королівщин [30] допевнявся.
Байда
Ти справді чув, бачу, Шехерезаду,
Що Аль-Рашіду [31] лоскотала вуші.
Сангушко князь, мій тезко знаменитий,
Не тілько в карти да у кості грає:
Він добре й за татарами вганяє;
І що здобув у короля за службу,
Те вислужив собі на кресах [32] чесно.
А що він князя Василя вподобав
Чи князь його — кому до того діло?
Боярин
Великодушний князю! не прогнівайсь,
Що не з орлової ми високості,
Як ти, на честь поглядуєм лицарську,
А дивимось на все, як люде прості.
Дозволь мені по правді з'ясувати,
Що вкоїв князь Сангушко ув Острозі.
У них із князем Василем постала
Умова, щоб Острог опанувати;
Тогді Сангушкові Дмитрові срібла,
А Василеві добра з замком взяти.
Сі змовини чинились перед нами,
Прибічними боярами-слугами.
Ми свідками були і на весіллі.
Байда
Як на весіллі?
Боярин
Так, весіллє грали
Серед крові та гвалту і наруги!
Байда
Що ж то за кров, за гвалт був і наруга?
Боярин
Кров вірних слуг княгині Ілліної,
Гвалт і наруга над її дочкою…
(Зупиняється).
Байда
Кажи, кажи.
Боярин
Учора ми з Сангушком
В Острозький замок силою вломились.
Всі трупом полягли, хто став нам опір,
І князь Василь, за руку панну взявши,
Оддав її приятелеві в руки:
"Моя тут власть, моє отецьке право!"
Почав благати піп, щоб одложили
На завтра шлюб: бо і дочка, і мати
З жалю та з сліз гірких обидві мліли.
"Тебе я не на раду, попе, кликав! —
На нього гримнув князь Василь.— Чи бачиш?..
Чини, що я велю: бо булавою
Повчу тебе, як молодих вінчати".
Байда
І повінчав?
Боярин
"Ликуй, Ісайє",— крізь сльози [33]
Бідаха проспівав, зв'язавши руки.
Байда
То молода призволила вінчати?
Боярин
Як поспитав: "Чи маєш добру волю?" —
Мов на хрестинах кум за немовлятко,
За неї князь Василь промовив: "Маю!"
Байда
Ну, так сей шлюб не варт своєї й назви.
Боярин
Так; да вони зробили шлюб справдешний.
Байда
Який?
Боярин
Вечеряли; музики грали;
Мазура вдвох з Сангушком танцювали;
А наші козака навприсядки садили,
Аж лави й груби ходора ходили.
Байда
А молода?
Боярин
Без матері сиділа,
Мов бобом плакала та з горя мліла.
Байда
Без матері?
Боярин
Бо матір причинили:
Її клятьби й музик би заглушили.
Байда
Ну?
Боярин
Князю, дай утру сльозу гарячу…
І сором плакать сивому, та плачу…
Таке тут сталось, що коли б той замок,
Острог той гордий, став хлівом жидівським
Або костьолом грішним католицьким,
Або Кальвін [34] би з Лютром [35] там осілись
І над святою вірою глумились,
То в мене серце так би не боліло…
Боюсь казати…
Байда
Договорюй сміло.
Боярин
В ложницю повели… Воно пручалось,
Княжа Острозьке, вітка Із'яслава…
І… і п'яних двох слуг туди позвали…
Байда
Доволі! Вийди і мовчи довіку
Про те, що чув і бачив. А якщо пробовкнеш,
Тобі заціпить і навік замовкнеш.
(Виходить боярин).
Самусю, повели у бубни бити
І бунчука заткни на Красній броні.
Всіх сотників до мене в раду скличеш;
Козацьку чернь десятками полічиш.
Тих, що у Насті в кабаці пищалі,
Шаблі й сагайдаки позаставляли,
Нехай десятками поставлять різно.
Голоті сій свою роздам я зброю,
Та й рушимо з гарматами негайно
До суднього з харцизниками бою.
Тульчинський
Шкода, мій князю, в тулумбаси [36] бити:
Не чутиме козацтво наше гасла.
Сьогодні на степу велике свято:
Прощальники [37] в кабашниці гостюють.
Цимбали й бубни попід шинком водять,
Хто б не прийшов, горілкою частують.
Залога наша вся туди побралась;
Одна малеча в куренях зосталась.
І черговців, що про посли стояли,
Насилу вдержав я на чаті в замку.
Тепер у нас під зброєю ні духа,
Опріч твого козацтва-побратимства.
Байда
Біда, біда! Та мусимо коритись
Козацькій волі. З нею нам не битись.
Сю ніч самим нам треба вартувати,
Мої ширококрилії орлята.
Чергуйтесь чергами на Красній броні;
Я мушу в той кабак, до Горової.
Виходять усі, опріч Байди да Тульчинського.
Тульчинський
Мій князю й батьку, Байдо міцносердий!
В тяжку часину я тебе благаю
Прислухатись до братового серця,
Яким воно непевним боєм б'ється.