Авіаційний гурток

Страница 7 из 9

Васильченко Степан

Слухають уважно, але погляд гострий — помітно, не дуже ймуть вони цьому віри. Зітхає хтось:

— Ехе-хе. Коли то тільки буде цеє...

— Та чи й буде...

— Як же воно не буде, коли вже воно майже є в людей. В Німеч-чині після війни вже почали будувати пасажирські й грузові ди-рижаблі, які хоч і не так швидко літають, як аероплани, зате мо-жуть піднімати до 2000 пудів вантажу.

— 2000...— загуло в натовпі.— Ой щось мені того...

— Авіація росте неймовірно швидко,— казав далі літун,— ще неда-вно вважали, що найбільше без перепочинку аероплан може лі-тати 25-26 годин, але в Америці вже літають більше 37 годин. Те-пер аероплан без перепочинку може пролетіти до 3000 верстов, а за одну годину може пролітати мало не 400 верстов.

Загомоніли гаряче, замахали руками:

— Не було цього й не буде!.. Що він морочить голову, 3000 верс-тов... Де це видано? Це він уже трохи теє...

— Товариші, я не байки прибув вам провадити. Кажу те, що лю-ди давно вже знають. А це видано було, щоб до вас у село прилі-тали з Києва? Що це, байка?

Тож і школярі:

— А пароплав — байка, а машина — байка, а оце-о — байка? — пока-зують на свою моделю.

Притихли. Стриманіше:

— Не знаю, хто тільки буде на ньому літати?

— Хто буде літати? Будьте певні, всякий полетить. Колись, як повелися були залізниці, хіба наші діди не виходили з попами та з корогвами проти потяга, як проти нечистої сили, а тепер що ми бачимо — часом не дотовпишся і в вагон. Що? Може, неправда?

Сміються. Пом’якшали.

— Ми їздимо по залізниці, плаваємо пароплавом, любісінько бу-демо літати в повітрі. Та коли зважити добре, то на аероплані да-леко менше буде небезпеки, ніж, скажемо, в потязі. Вже й тепер кажуть, що з аеропланами менше буває катастроф, ніж із потя-гом.

Повеселіли, жартують.

— Воно, правда, тут гайки вже не одкрутиш.

— І моста не зірвеш...

— І насипу ніякого, й ремонту не треба — вигода видима...

— Треба сказати, що тепер будують такі аероплани, що можуть сідати не тільки на землі, а й на воді. Так звані гідроаероплани. Лети, куди хочеш — через моря, через пустелі, через непроходимі хащі...

Один не втерпів, здвигнув плечима, усміхнувся:

— Це зовсім, як у тій казці. Оце якось мій школяр купив книжеч-ку про Іванушку-дурачка, так там те ж саме: сів на горбоконика, не вспів озирнутись, як уже і в столицю дім-чав!..

Сміх. Хтось додає:

— А я читав, як один іще на такому килимку летів...

Почали гомоніти, сміятись. Сміявся й літун.

— Бач, про це ви знаєте всі, а про справжні чудеса ніхто й не чув! А я ще скажу,— казав він далі,— що й у казці не вигадано нічого кращого од аероплана. Навпаки, на аероплані, мені здається, да-леко зручніше літати, ніж на різних кочергах, мітлах, жлуктах та килимах. Там сиди, та й трусись, та держись.

Сміються всі.

— Та ще й добре держись,— уставив хтось.

— Що? Мо' доводилось? — Сміх.

Інші:

— Та годі! Тут діло, а вони...

— Інше діло на аероплані. От, скажемо, тепер у Парижі: треба вам у Лондон, купуєте собі квиток, увіходите, як у вагон... Повно людей, в кріслах, на канапах порозсідалися, книжки, газети чи-тають. Підняло, понесло вас — вам байдужісінько. На протязі всієї аеролінії, що тягнеться на 380 кілометрів, у різних місцях прив’язані аеростати, що вказують дорогу — вже не зблудить. Ко-жних 60 кілометрів — аеродром; там — станції, полустанки з сигна-лами, з маяками. Про якусь небезпеку вам і в голову не прихо-дить. Подорожуючи, розмовляєте радіом з тими станціями, над котрими пролітаєте, розпитуєте передні станції про погоду чи слухаєте концерти — чи то з Парижа, чи Лондона. Поки те-се — не-зчулись, вже й у Лондоні. Ні, я все ж таки з більшою охотою поле-тів би на аероплані, ніж на якомусь жлукті,— додав він, сміючись.

Довго ще говорили, часом жартували, сміялись, але помітно вже було — думніші стали очі в людей, більш довірливий голос. Кінчив літун побажанням:

— Хай же живе наша червона авіація, хай росте, шириться вона у нашому багатому, талановитому краї! — Шукав очима школярів-авіаторів.— Хай живуть молоді піонери, що кинули у вашому селі перше проміння свідомості щодо цієї великої, для всякої країни необхідної справи!

Дехто аж загорівся:

— А що? Хай і наших знають! Наша Ковалівка теж не абищо. Мо-лодці школярі.

— Слава! Слава! — Вхопили на руки Петра, Андрія, Матвія, далі всіх членів авіаційного гуртка, більших і малих, гойдали вище голови.

XII.

В КИЇВ ПО СІЛЬ

— Громадяни! Товариші! — махає руками літун.— Увага! Маю ще вам сказати дещо.

Помалу затихли. Усміхаються.

— Хто хоче проїхати на аероплані до Києва й назад? Можна взя-ти двох — одного з більших школярів, другого — коли із дорослих хто охочий. Хто сміливий? Хто на голову міцний?

Зашуміли, загули, і незабаром із членів гуртка вийшов наперед Петро, якого товариші вибрали одноголосно, схвильований, ра-дісний. З дорослими справа улагодилась не так швидко. Всі хоті-ли, але всі боялись.

— Хай ось Максим Мичка летить: він на морях плавав.

— Ні, Мички шкода — дітей багато, хай летить Григор — він бурла-ка, у нього ні жінки, ні дітей...

Регіт.

— А жінкам можна?..

— Можна!

Зацокотіли, тоненько загомоніли жінки:

— Марусю! Бабу Грибиху! Тетяну! Москалівну?..

Веселий чоловік:

— Люди добрі. Прошу вас слізно: беріть мою!.. Хай голови не гризе мені!

— Тетяну! Тетяну!..

Мало не силоміць випхали наперед високу, струнку молодицю, ту саму, що приносила хлопцям у майстерню горщик ряжанки. Засоромлена, червона, аж пасмо коси вибилося з-під очіпка, а очі сяяли сміливо й весело. До Петра:

— Ну, сину, коли гинути, то гинути разом. Що там не буде — поле-тимо!

— Оце так! Мати з сином... Оце молодиця!

Тим часом літун заохотив собі на допомогу кілька душ людей, школярів, нашвидку поясняв їм, як треба буде пускати аероплан. До матері й сина:

— Ну, тепер, сідайте! Сюди ось...— Вийняв годинника.— Без чверті чотири!

Тетяна, сідаючи, весело й схвильовано до людей:

— Ех, хоч раз у житті вирвуся з цього пекла! Прощавайте, люди добрі, не згадуйте лихом!

Кругом загоготіло:

— Це родимий літун! Вона й дівкою була угара!

— Гляньте, то їх прив’язують, чи що б то?

— Аякже, щоб часом перекидя не полетіли!

Матір і сина поприв’язували, наділи на голову шапки з довги-ми ушима, літун дав їм поради, як себе тримати під час літання, тоді заліз у аероплана, покрутив стернами й крикнув щось меха-нікові. Той декілька разів повернув пропелер... Зашумів двигун, загув гвинт. Механік з допома-гачами вхопили аероплан, держа-ли, як дикого крилатого коня, що поривався летіти...