— Дуже наказував нагадати, що завтра рано в дорогу. Щоб не загулювались.
— Це ти Ничипорові кажи. Уже, мабуть, завіявся!..
— Та Ничипір же...— похопився Влас.— Чи це вже не при вас було? Одвезли в лікарню бідолаху. Гнійний апендицит. Уже й операцію зробили. Навідувавсь оце увечері до нього.
Смирнова ця звістка нітрохи не вразила: пощастило чоловікові та й тільки. Бо що б він робив, коли б це сталося на селі, та ще й у глушині десь? Запалення черевини — й кінець.
— А то й місяця не мине, як уже вийде з лікарні.
— Який там місяць! — заперечив Влас.— Сестра каже, що тижня не полежить. Бо хворих — як дрова лежать.
І годувати нічим гаразд. А шви, каже, дома вже фершал познімає, а чи й сам нитки повисмикує.
— Ну, все одно: не в лікарні, то вдома треба-таки йому вилежуватись,— зауважив Смирнов, як видно, про своє щось думаючи. Затим пильно і запитливо глянув на Артема. Той без слів зрозумів його, відповів, не вагаючись.
— Ну, а чого ж! Раз таке діло. Досвіду, правда, немає у мене великого. Ну, та задом наперед не запряжу. Оце вони й стоять, соколики?
— Я біля тачанки поставив їх,— сказав Влас.— Бо на ніч.
Артем пішов глянути на коней. Хвилин за п'ять вернувся до гурту. Сказав ущипливо до Власа:
— Що сіна ти поклав — це добре. Але заодно вже годилося б і розгнуздати. А коники нічого. Не рисаки. І в підручного козинці. Ну, та не ті часи, щоб дуже вередувати. А коли б ще до цього виявилось, що й хазяїн не дуже вредний чоловік.
— В міру! Бувають гірші,— заспокоїв Смирнов напівжартома.
Проте ще й за вечерею потім не раз повертався до цієї теми; причому говорив про кучерювання Артема у Галагана як про доконаний факт. І що впало Артемові в очі — велика обережність Смирнова. За весь час розмови жодним словом не прохопивсь, із якого б Влас міг догадатись про справжні їхні наміри та сподівання, які вони плекали в зв'язку із запланованою службою Артема у Галагана. Як видно, Смирнов приховував від Власа свою підпільну роботу, а можливо, навіть і свою приналежність до більшовицької партії. Отож, виходить, що стосунки їхні грунтуються виключно на взаємній симпатії семирічної давності. Але ж чи не занадто ризиковано?! Особливо коли зважити на оту підозрілу Власову поведінку отоді у Вітровій Балці. Про яку Смирнов, може, навіть нічого й не знає. Тому Артем, не довго думавши, пішов навпростець:
— Так виходить, Власе, що Вітрова Балка не припала тобі до душі? Потягло в місто, на звичну службу? На солодкі чаї. З сахарином!
— Та хіба ж ми своєю охотою! — сказала Горпина, бо Влас чомусь затримався з відповіддю.— Теличка нас видворив іще взимку. Отак чисто, як і передрікав. Тільки й того, що" до тютюнової фабрики ще не дійшло.
Артем здивувався вельми: як це можна, щоб супроти їхнього бажання за Радянської влади...
— Так він же біля влади й був. У волості. Шутка сказати: начальник міліції!
— Хто? Теличка? Отой ракло?! — Артем навіть вухам своїм не повірив: ні, це вже чорт батька зна що! — А де ж люди були? Легейда, Тимоха Невкипілий зі своїми хлопцями?
— Ой Артеме!.. — сказала шепотом Горпина.— Коли б ти знав, що мені приверзлося сьогодні!..
— Ну й годі, Груню! — невдоволено перепинив жінку Влас.— Чи ж мало й так лиха кругом, щоб іще на всяке верзіння зважати! — І мерщій повернув розмову в інший бік, відповів на Артемове запитання: — А Невкипілого з хлопцями на селі тоді вже не було. Коли Рябокляч призначив Теличку. Війна вже почалась. Саме на водохреще...157 Чи, може, напередодні. Не пригадуєш, Груню? — з явним наміром вивести жінку з задуми, втягти в розмову спитав Влас. Але Горпииа нічого не відповіла.
Саме на водохреще великим шляхом з Полтави на Славгород проходила якась військова частина. На підмогу тим, що наступали залізницею. У Чумаківських хуторах ночували. Але і в Вітрову Балку приїхали на санях агітатори. Скликали сходку в школі. То дехто до них і пристав. У тому числі й Тиміш з деякими своїми хлопцями: пішли на Славгород, від гайдамаків визволяти. Хто й далі потім за Дніпро пішов, але частина їх вернулась додому. Мовляв, із свого повіту прогнали, а далі вже нехай інші...
— Хто, пак, Груню, тоді з них вернувсь? — Але й цього разу Горпина промовчала. Аж десь за третім разом Власові пощастило-таки втягти її в розмову. І вже тепер розповідали навперемінно.
Повернувсь і Невкипілий, бо не взяли однорукого в армію. А знайшли йому інше діло: Радянську владу в своєму селі запроваджувати. Він уже і в більшовики у Славгороді записавсь... А на підмогу дали йому кількох заводських робітників оружних. Ото й почали! Насамперед стали в куркулів хліб забирати: на сани і — в город. (Бо голод не жде!) А тоді скликали волосний сход, на якому обрано новий ревком. І головою замість Рябокляча обрали з Михайлівки одного. До революції в Полтаві на меблевій фабриці робив. Теж партійний. А що вже беручкий! Одразу і стали поміщицькі землі ділити. А в маєток, у панські покої, дітей, круглих сиріт, з усієї волості стали звозити. В цьому ж дитячому притулку і для неї з Власом робота знайшлась: вона — прибиральницею, а він — чи дров нарубати, груби витопити, а чи й так, всяку надвірну роботу. А то вже шевське начиння роздобув, сяке-таке взуття дітворі з нічого вимудровував.
— І от, вірте не вірте,— перепинив Горпинину розповідь Влас,— без малу сорок прожив, а тільки тоді й відчув уперш, що не дурно на світі живу. Та й Груні робота до душі припала: з ранку до ночі діти круг неї, як ті курчатка: "Тьотю, тьотю". Тільки б жити було!
— Ну то й чого ж?
Замість Власа відповіла Горпина:
— Та його ж Теличка в тюрму запроторив! Спасибі дядечкові твоєму, Федору Ивановичу: напутала мати твоя — поїхала я в город, поскаржилась, то він сказав комусь там, щоб розібрались як слід. А то б...
— Розстріляли б, та й по всьому. Він же мені що пришив! — оживився Влас.— Буцімто я юнкерів переховую. Для того начебто й залишився, з наказу генерала Погорєлова, у маєтку отоді в грудні.
— Ну, "пришив" — це, мабуть, не те слово,— обізвався Смирнов.— Бо рильце, Потаповичу, в тебе було таки в пушку.
— А що я мав робити? Може, треба було виказати його Теличці?
— Інша рада була. Єдино правильна. Треба було йому самому із схованки вийти. Повинну голову меч не січе! Умовити треба було хлопця. А не "снотворне" йому постачати.