Незважаючи на похмурі віщування Вілла, Вороний з кутка теж залишився між двадцяти тих, що витримали іспити. Жодного разу він не повернувся перший, часто запізнювався, прилетівши, не накидався на їжу, не звертав уваги на воду, і це свідчило, що дорогою він підживляється. Але все ж таки Вороний щоразу повертався, і тепер у нього на нозі, як і у всіх інших, красувалося срібне кільце. Захоплюючись Арно, Вілл зневажав Вороного, але власник його раз по раз повторював:
— Не поспішай з висновками. Ранній овоч раніше і зогниває. Я завжди помічав, що найпрудкіший птах показує свої здібності не зразу, а згодом.
Не минуло й року, як маленький Арно встановив справжній рекорд. Голубові найважче летіти над морем, тому що там немає орієнтирів, а особливо важко в туман, коли не видно навіть сонця. В таких випадках пам’ять, зір і слух не можуть стати у пригоді, й доводиться керуватися природним почуттям напрямку. Але страх може пересклити це почуття, і тому треба, щоб між шляхетними крилами билося відважне сердечко.
Арно і ще двох голубів, як це передбачалося курсом тренування, посадили на океанський пароплав, що плив у Європу. їх мали випустити, коли земля зникне за обрієм, але саме ліг густий туман, і було вирішено відправити голубів назад із зустрічним кораблем. Та через десять годин зіпсувався судовий двигун, туман ще більш згустився і пароплав, безпомічний, як колода, ліг у дрейф. Він кликав на допомогу своїми гудками, але океан був пустинний. Тоді згадали про голубів. Першого вибрали голуба з цяткою на спині № 2592 С. Записка на непромокальному папері була скатана в дудочку й прив’язана до хвоста голуба. Його підкинули у повітря, і за мить він зник. Через півгодини з таким самим листом вислали Вороного № 2600 С. Він злетів, але негайно повернувся і переляканий сів на палубу. Його піймали і з презирством кинули в клітку. Зрештою, настала черга третього — маленького м’язистого птаха. Поглянувши на кільце, моряки довідалися його ім’я і номер: Арно, 2590 С. Воно нічого їм не говорило. Проте моряк, який тримав його, відчув, що серце голуба калатає не так шалено, як у попереднього птаха. Йому прив’язали записку, зняту з Вороного. Там було написано:
10 годин ранку, вівторок.
За двісті десять миль від Нью-Йорка у нас зламався вал; ми безпомічно дрейфуємо в тумані. Вишліть якомога швидше буксир. Кожної хвилини ми подаємо сигнал: один короткий і один довгий свисток.
К а п і т а н
Коли Арно підкинули в повітря, він зробив коло над пароплавом, друге коло вже вище, потім ще вище і зник у тумані. Заглушивши всі свої почуття, крім одного, він повністю віддався йому. Як стрілка компасу, що вказує на полюс, спрямував Арно свій лет до рідного голубника, до єдиного в світі місця, де він почував себе затишно.
Того дня по обіді в голубникові чергував Біллі. Раптом він почув свист швидких крил. Повз нього промайнула синя стріла, що кинулася до жолоба з водою. Голуб уже пожадливо тамував спрагу, коли Біллі впізнав його і радісно скрикнув:
— Та це ж ти, мій любчику Арно!
Потім за звичкою досвідченого голубиного тренера він глянув на годинник і відзначив час: дві години сорок хвилин. Цієї миті він помітив на хвості шворочку. Біллі зачинив двері і швиденько накинув на голову Арно сільце. За хвилину в його руках була записка, а через дві хвилини він уже поспішав до контори пароплавної компанії, де його чекала солідна винагорода. В конторі він довідався, що Арно пролетів двісті десять миль в тумані над морем за чотири години сорок хвилин. Через годину до потерпілого пароплава вже поспішало рятувальне судно.
Двісті десять миль в тумані над морем за чотири години сорок хвилин! Оце то рекорд! Він був належним чином зафіксований у документах Голубиного клубу. Арно принесли в клуб, де секретар штампом з незмивними чорнилами зафіксував на правому крилі Арно його рекорд, зазначивши дату та реєстраційний номер.
Перший випущений з пароплава голуб додому не повернувся. Напевне, він загинув у морі.
Вороного приставили на буксирі.
III
То був перший рекорд Арно; незабаром він поставив їх ще кілька. Здібний голуб почав привертати загальну увагу, і в стінах старого голубника відбулося чимало цікавих сцен.
Одного разу до голубника під’їхала карета, з неї вийшов сивоголовий джентльмен, подався запиленими сходами на горище і весь ранок просидів там, пильно вдивляючися крізь окуляри в небо. Він чекав звістки з одного місця, розташованого за сорок миль від Нью-Йорка,— звістки, для нього дуже важливої, звістки, що могла його врятувати або занапастити, звістки, яку він мав отримати швидше, ніж дійде телеграма, бо телеграма чекатиме своєї черги не менш як годину і там і тут. Що могло подолати ті сорок миль швидше за телеграму? В той час перегнати всіх і кожного міг тільки першокласний голуб-листоноша.
Якщо тільки звістка буде сприятлива, він не пошкодує грошей. Але задля цього треба вирядити щонайкращого голуба. Гінцем вибрали Арно, який уже мав сім рекордів. Минула година, друга, пішла третя, коли синій метеор, свистячи крилами, увірвався в голубник. Біллі швиденько зачинив отвір і піймав його. Хутко він зрізав нитки і подав банкіру записку. Старий чоловік зразу зблід, насилу розгорнув її, прочитав, і його обличчя знову порожевіло.
— Дяка богові! — полегшено мовив він і подався радісний на своє засідання. Маленький Арно врятував його зі скрутного становища.
Старий хотів купити Арно, почуваючи, що він має віддячити своєму рятівникові, але Біллі сказав:
— Яка йому з того користь? Ви не можете купити серце голуба. Він житиме у вас в’язнем, от і все. Але ніщо в світі не примусить його покинути старий голубник, де він народився.
Отож Арно залишився в номері 211 на Дев’ятнадцятій Західній вулиці. Проте банкір не забув тієї послуги.
В нашій країні є негідники, які без усякого сорому цілять у летячих голубів. Чимало шляхетних посланців, що несли звістку, від якої залежало життя чи смерть людини,— чимало їх загинуло від кулі негідників, яким кортіло поласувати голуб’ятиною. Так загинув брат Арно Арнольф. Коли він впав умираючий до ніг стрільця, того охопило каяття. Він відправив листа, якого ніс Арнольф, а голуба приставив до Голубиного клубу, кажучи, що "знайшов його". Коли ж стрільця допитали, він признався, що вбив голуба, бо, мовляв, його хворому сусідові закортіло голуб’ятини.