— Чому з ним? Чому не з нами?
— Бо я хотів ще влаштувати це невеличке випробування, яке закінчилося так блискуче. Боюся, що ви не пішли б так далеко.
Інспектор усміхнувся:
— Може, й ні. Якщо я добре вас зрозумів, містере Холмсе, то ви категорично відмовляєтесь від участі в цій справі й віддаєте нам усі матеріали своїх розшуків.
— Саме так. Це моя постійна звичка.
— У такому разі дякую вам від імені поліції. Ця справа, як ви її тлумачите, цілком зрозуміла, а трупи ми знайдемо без особливих зусиль.
— Я дам вам ще один невеличкий, але страшний доказ, — мовив Холмс, — і я певен, що Емберлі його не помітив. Щоб досягти успіху, інспекторе, треба поставити себе на місце іншої людини й подумати, як би вчинили ви самі. Тут потрібна деяка фантазія, але це винагороджується. Припустімо, що вас зачинили в цій маленькій кімнатці, що вам зосталося жити щонайбільше дві хвилини, але ви хочете поквитатися з мерзотником, який, напевно, глузує з вас за дверима. Що б ви зробили?
— Залишив би записку.
— Так. Ви захотіли б розповісти людям про те, як ви померли. Писати на папері немає рації — вбивця його побачить. А якщо написати на стіні, це хтось зможе прочитати. Тож дивіться сюди! Над плінтусом червоним хімічним олівцем написано: "Нас уб..." — і все.
— Що ж це означає?
— Від напису до підлоги відстань щонайбільше фут. Бідолаха писав це, лежачи на підлозі й помираючи. Він зустрів свій кінець, не встигнувши дописати.
— Він хотів написати: "Нас убито".
— Саме так я й прочитав цей напис. Якщо ви знайдете в небіжчика хімічний олівець...
— Постараємось, не сумнівайтеся. А як щодо цінних паперів? Адже зрозуміло, що ніякого пограбування не сталося. А папери в нього справді були. Ми все перевірили.
— Не хвилюйтеся, він заховав їх у надійному місці. Коли ця історія стала б забуватися, він витяг би їх і оголосив, що винуватці покаялись і прислали крадене назад, а може, й загубили десь по дорозі.
— У вас, звичайно, є відповідь на будь-яке запитання, — сказав інспектор. — Але я не доберу лише одного: до нас він звернувся б так чи інакше, а що його змусило прийти до вас?
— Чистісіньке честолюбство! — відповів Холмс. — Він уявив себе таким розумником, так пишався собою, що вирішив нікого не боятися. А тоді й сказав би якомусь недовірливому сусідові: "Подивіться-но, що я тільки не робив! Звертався не лише до поліції, а навіть до самого Шерлока Холмса".
Інспектор засміявся:
— Доведеться вибачити вам це "навіть", містере Холмсе, — мовив він. — Такої тонкої роботи я не пригадую.
Кількома днями пізніше мій друг кинув мені на коліна число двотижневика "Норт-Суррей Обсервер". У ньому під низкою страхітливих заголовків — від "Жахливих подій у "Затишку" до "Блискучого успіху поліції" — йшла ціла колонка, у якій уперше подавався послідовний виклад цієї справи. Показовими були останні рядки:
"Рідкісна проникливість, яку виявив у цій справі інспектор Мак-Кіннон, припустивши, що запах фарби має забити якийсь інший запах, — можливо, запах газу, смілива думка про те, що "комора" могла бути камерою смерті, а також подальші розшуки, внаслідок яких знайдено трупи в покинутому колодязі, замаскованому під собачу буду, залишатимуться в історії мистецтва розкриття злочинів як переконливий доказ високої майстерності наших поліційних детективів".
— Дарма, дарма, Мак-Кіннон — чудовий хлопець, — мовив Холмс, поблажливо всміхнувшись. — Можете додати це до наших архівів, Ватсоне. Колись цю історію можна буде розповісти з усіма подробицями.