А поки що до побачення, міцно цілую маму".
29
Це сталося пізно ввечері. Раптом замовк гуркотливий мотор екскаватора, і люди почули тишу. Насторожились. Це була не така тиша, коли мотор глушили з технічних причин, щось у ній вчулося незвичайне. Ця ти-ша впала на пустелю, на біле наметове містечко археологів, як грім з ясного неба.
— Є! Є!
Кілька постатей бігло до наметів і кричало щосили:
— Докопалися!
— Археоскрипт!
Першим прибіг до розкопу Лабан. Став над краєм і кілька хвилин мовчки дивився вниз, туди, де з піску виринула матова вершина піраміди. Губи йому смикались, наче самі хотіли щось сказати, та Лабан стискував їх і стояв мовчки. Думки й емоції переповнювали його, як достиглі зерна переповнюють гранат. Хіба він сподівався на такий успіх? Він вірив Туо і не вірив, правда, більше вірив, але все ж… Хто б це міг сказати напевне, що в глухій пустелі, далеко навіть від караванних шляхів, під скам’янілим піском… Стривай… А може, це піраміда якого-небудь фараона? Щоб не пограбували — наказав збудувати в котловані і засипати… Ну, що ж, якщо навіть і так — успіх буде не менший, ніж у Картера…
— Світла, дайте більше світла! — закричав захеканий кінооператор, ставши на коліно і приліпившись до окуляра свого апарата. Спалахнуло ще кілька прожекторів, кіноапарат застрекотів, фіксуючи на плівку розкоп.
Не втрачав часу і патлатий художник. Його чорний олівець проворно забігав по аркушу паперу, і найпе-рше над розкопом з’явилася постать Марти, а тоді вже лягли лінії самого вершечка піраміди, схованої в землі.
Нарешті з темряви на світло виринув Туо і Аніта. Дівчина тримала його за руку, наче боялася, щоб не впав у яму.
Ніби прокинувшись, Фаусто Лабан підійшов до Туо і міцно потис йому руку. Губи його сіпнулись і заго-ворили:
— Вітаю! Вітаю з успіхом! Це… це… надзвичайно…
Туо кинув погляд на розкоп, на робітників, механізаторів, що вінцем оточили кратер, і тихо сказав:
— Це спільний успіх…
— Звичайно, звичайно, — закивав головою Лабан, — та коли б не ви…
Туо ступнув униз і, осуваючи пісок, посунувся до піраміди. За ним, балансуючи руками, спустився і Ла-бан. Вхопилися за тіло піраміди, ніби хотіли пересвідчитись, що це не привид, не міраж, що вона справді є.
Археоскрипт… І радісно і гірко на душі в Туо. Це ж далекі-далекі його предки послали вістку своїм на-щадкам — погляньте, мовляв, і ми дещо вміли, і ми дечого досягли… А сталося, бач, так, що нащадки… відста-ли, що їм треба вчитися у своїх предків!
Туо подивився в очі Лабану і своєю долонею накрив його руку: хотів дізнатися, про що ж думає цей за-мкнутий у собі чоловік? Лабан не відсував руки, йому здавалося — піраміда гріє, наповнює все його тіло теп-лом. У голові була якась мішанина, Туо зміг вловити лише окремі поняття: гробниця, Картер, Тутанхамон, зо-лото, золото, премія, академік…
— Археоскрипт, — сказав Туо, — це Археоскрипт.
— Піраміда? — обізвався Лабан. — Скидається на гробницю якого-небудь фараона.
— Він має форму пірамідального куба.
— Справді? Звідки вам відомо? Чи це здогад?
— Я бачив знімки… Там, на Філії.
— А…
І знову закружляли, переплелися думки в Лабановій голові. Археоскрипт, Археоскрипт, машини, мотори, апарати, формули, формули, кварки, кварки, кварки, бомба, мільйони, мільйони, вілла, академія… Формули, формули, формули!.. Генерал, генерал, радіограма.
Туо відсмикнув руку, спохмурнів.
— Кажете — пірамідальний куб? — Фаусто Лабан погладив дзеркальну грань, не бажаючи відривати від неї рук. — Мусить бути великий об’єм.
— Так. На кожній грані цього куба — чотиригранна піраміда. Тетрагексаедр.
— Ну, що ж, обкопаємо і будемо розкривати. Треба тільки попросити ще з десяток вантажних машин.
— А найголовніше — запросити сюди вчених з усього світу, журналістів, організувати телевізійну пере-дачу…
— Що ви, що ви! — махнув рукою Лабан. — Навіщо такий розголос?
— Мені здається, що саме в цьому і є сенс нашого відкриття — воно мусить стати здобутком-усього людства.
— І стане. Тільки навіщо поспішати? — Лабан знизав плечима. — Ось побачимо, що тут є, упорядкуємо, а тоді й звіт напишемо…
Вибралися з розкопу мовчки.
Зате робітники, шофери, молоді хлопці в комбінезонах, у шортах, перебалакувались, жартували, сміялися.
— А що коли розкриємо — а там… дівчина?
— Прокинеться, усміхнеться…
— Цур, буде моя!
— А чого це твоя?
— Я її навчу рок-н-ролла, ви ж не вмієте.
— А як ти з нею розмовлятимеш?
— Звісно як — жестами і доторками!
— Такий ведмідь як доторкнеться…
— Я — ніжний. Тихо, тихо, нехай ще спить. — Хлопець обернувся до Лабана. — Завтра розкриємо?
— Треба спочатку обкопати, — кивнув головою Лабан. — Роботи ще багато, доведеться вийняти сотні кубометрів грунту.
— Виймемо!
— Берімось зараз!
— Заводь свого бронтозавра!
Лабан підкликав бригадира — сухорлявого чоловіка з чорною смужкою вусів — і наказав:
— Усім відпочивати. Почнемо завтра після сніданку.
— Так, — виструнчився бригадир. — Більше наказів не буде?
— Поки що все. На добраніч.
— На добраніч. — І до робітників: — Усім до палаток! Спати.
Погасли прожектори, темрява вкрила все: і свіжо-розриту землю, і палатки, і горбаті машини.
Знехотя порозходились, повкладалися на відпочинок. Тільки Фаусто Лабан ще деякий час ходив понад чашею розкопу. Помітивши дві темні постаті, високу — Туо, нижчу — Аніти, що побрели в пустелю, перече-кав, доки вони розчинилися в темряві, і пішов до машини, де була встановлена рація. Радист ще не спав.
— Посвіти ліхтарем, — тихо сказав Лабан, і коли на столик лягло біле кружало, швидко накидав шифро-ваний текст радіограми — три рядки чисел.— Передай, негайно.
Радист ввімкнув апарат, надів навушники і почав викликати "Оазу-13"…
30
Це була для Аніти незвичайна ніч. З кожним кроком, що віддаляв їх від табору, вона вступала в якийсь досі не знаний, прекрасний світ, сповнений утаємниченої краси. У маревній імлі рухались якісь тіні — одні пе-ребігали впоперек їхнього шляху, інші обганяли з боків, а ті линули навстріч. І оце кружляння тіней — може, то пустельні зайці? леви? — зовсім не лякало Аніти, це був якийсь інший світ, він існував поряд, проходив, пере-тинав їхній з Туо, але не зачіпав їх. У тому сусідньому світі чулися свої шерхоти, посвисти, там передавалася і приймалася своя інформація, до якої Аніті не було ніякого діла.