41 Машини складаються з речовини "мертвої", мозки — з речовини "живої". Але межа між "мертвим" і "живим" розмита. Неможливо сконструювати машину такої ж складності, як мозок, з "мертвої" речовини, але частково складність мозку (як доводить фактична неможливість сконструювати його) полягає в тому, що його механізми — з живої речовини. Наша неспроможність створити механічний мозок, що був би зовсім як людський, показує нашу наукову і технологічну недостатність, та аж ніяк не реальну принципову відмінність між машиною і мозком, механічними функціями і, припустимо, "духовними" думками.
42 Що виживає після смерті, то це гниючі зупинені машини. Свідомість — це дзеркало, що відбиває дзеркало, що відбиває дзеркало: будь-яка річ, яку вносять у цю кімнату, може відбиватись нескінченно, як і її відображення. Коли ж кімната зруйнована, то немає вже нічого — ні дзеркал, ні відображень.
43 Міф відокремленої свідомості частково виникає через довільний спосіб використання "я". "Я" стає об'єктом — третьою річчю. Ми постійно в ситуаціях, де почуваємо себе невідповідними і думаємо або "Це не моя вина, оскільки я не та людина, якою хотів би бути", або "Це моя вина". Згадані самокритичні висловлювання і виправдання дарують нам ілюзію об'єктивності, здатності судити самих себе. Тому ми вигадуємо річ, яка судить, відокремлену "душу". Але "душа" — не більше, ніж здатність спостерігати, згадувати і порівнювати, створювати і зберігати ідеали поведінки. Це механізм, а не ектоплазма, людський мозок, а не Святий Дух.
44 Життя — це ціна, яку ми платимо за смерть, а не навпаки. Чим гірше наше життя, тим дорожче ми платимо, і чим краще — тим дешевше. Еволюція — це зростання досвіду, інтелекту, знань; дане зростання породжує моменти прозріння, моменти, коли ми глибше бачимо наміри, правильніше оцінюємо причини, краще передбачаємо наслідки. Саме зараз у нас велике прозріння: життя після смерті немає. Незабаром це буде таким же очевидним для кожного, як зараз, коли я пишу, очевидно для мене, що в наступній кімнаті нікого немає. Правда, я не можу довести абсолютно, що там нікого немає, не заходячи до тієї кімнати, але все непрямо свідчить на користь моєї віри. Смерть — кімната, яка завжди порожня.
45 Пов'язані між собою великі міфи про загробне життя і безсмертну душу служили своїй меті: стояли між нами і реальністю. Але їхній відхід змінить усе. Повинен змінити.
Ізоляція
46 Старі релігії і філософії були для людини притулком у світі, який її наукове і технологічне невігластво робили жорстоким. Ніколи не пробуй пройти мимо нас, твердили вони постійно, бо за нами нема нічого, крім страждання і жаху.
47 Надворі холодно і порожньо, каже мати — але колись же дитина вийде надвір. Цей вік якраз і є нашим першим днем надворі, і ми почуваємо себе самотніми: більш вільними і більш самотніми.
48 Самотнішими нас примушують відчувати себе наші стереотипізуючі суспільства. Вони штампують до нас маски й ізолюють від себе справжніх. Ми живемо у двох світах: у старому затишному людиноцентричному світі абсолютів і в суворому реальному світі відносностей.
Останнє, реальність відносності, жахає, ізолює і робить усіх нас карликами.
49 Більший соціальний захист може — як це не парадоксально — лише посилити ізоляцію. Чим більше суспільство втручається, наглядає і грає доброго самарянина, тим непотрібнішим і самотнішим стає потайливий індивід.
50 Дедалі більше ми усвідомлюєм, які далекі ми від тих, ким би хотіли бути. Дедалі менше віримо, що людина може бути якоюсь іншою, аніж та, якою вона є за народженнням та умовами життя. Чим більше наука розкриває нашу механічну природу, тим далі переслідувана "вільна" людина, Робін Гуд у кожному з нас, відступає в хащі власного розуму.
51 Проте всі ці самотності — частина нашого дорослішання, нашого першого самостійного виходу, нашої свободи. Дитина захищена від такого страху і самотності удавано люб'язним і простим міражем, зведеним довкола неї. Вона виростає і виходить в самотність, в реальність і там вибудовує більш дієвий захист від своєї ізоляції з допомогою кохання, дружби і товариськості.
52 Знову байдужий процес безмежності, як здається на перший погляд, ловить нас у глухому куті. Але ми в полоні тільки у нашої власної дурості і слабкості. Як утекти — ясно.
Тривоги
53 Тривогою ми називаємо дію на нас — і особисто на нас — загальної необхідності ризику. Всі тривоги — в певному розумінні стимули. Вони можуть стимулювати слабких до більшої витривалості, але важливо, що вони стимулюють людство в цілому.
54 В щасливому світі всі тривоги були б іграми. Тривога — це нестача, яка породжує біль. Гра — це нестача, яка породжує насолоду. Двоє різних людей в однакових обставинах: те, що може відчувати один, — тривога, тоді як для іншого це — гра.
55 Тривоги — це напруження між полюсом у реальному житті і протилежним полюсом у тому житті, яким, за нашими уявленнями, ми б хотіли жити.
56 Є езотеричні метафізичні тривоги і практичні щоденні тривоги. Є фундаментальні загальні тривоги і особливі індивідуальні тривоги. Чим більш чутливою, свідомою себе й інших стає людина, тим тривожніше їй житиметься в сучасному погано організованому світі.
57 Тривоги:
Тривога через незнання смислу життя.
Тривога через невідомість майбутнього.
Тривога через смерть.
Тривога через правильність вибору. До чого приведе мій вибір? Чи можу я вибрати?
Тривога через іншість. Все — для мене інше, в тому числі і більшість мене самого.
Тривога через відповідальність.
Тривога за неможливість любити і допомагати іншим: своїй сім'ї, своїм друзям, своїй країні, всім людям. Це обтяжене нашим зрослим усвідомленням інших.
Тривога за те, що не любитимуть інші.
Тривоги через respublica — соціальну несправедливість, водневу бомбу, голод, расизм, політичний екстремізм, шовінізм і тому подібне.
Тривога через честолюбність. Чи та я людина, якою хочу бути? Чи та я людина, якою мене хочуть бачити інші (мої роботодавці, сім'я, друзі)?
Тривоги за соціальне становище. За класову приналежність, походження, гроші, суспільний статус.
Тривога за гроші. Чи маю я необхідне для життя? Є ситуації, в яких приватні яхта і ґалерея картин старих майстрів можуть здаватись життєвою необхідністю.