46 Розвиток індустріальної цивілізації, стереотипізований виробничий процес, зростання населення, усвідомлення — у вік відкритого спілкуваня між народами, — що психологічно люди скоріше подібні, аніж відмінні — всі ці чинники ведуть індивіда до індивідуалізуючого акту — акту мистецького творення, а над усе — до творення, яке виражає "я". Пияцтво, наркотики, проміскуїтет, неохайність — сумнозвісні умовності бунту проти умовностей — можна однаково легко пояснити і статистично, і емоційно.
47 Загрозлива незліченність нашого світу — безкінечне повторення банальності — породжує немо. Наші сучасні святі — це прокляті святі: Сутіни і Альбани Берґи, Рільке і Рембо, Ділани Томаси і Скотти Фіцджеральди, Джін Харлоу і Мерілін Монро. Вони для нас — те ж саме, чим були мученики для церкви раннього періоду, тобто всі вони вмерли заради найдостойнішої справи — безсмертя імені.
48 Як ще пояснити популярність романізованих біографій митців і дешевих біографічних фільмів? Ці нові житія, як і старі, менше цікавляться максимальними досягненнями і мотивами дій своїх героїв, ніж зовнішніми і сенсаційними фактами їхнього особистого життя. Ван Ґоґ з бритвою в руці, а не з пензлем.
49 Але в багатьох сучасних митців це породжує нещире наслідування. Великі митці, які прийшли до полюсу темряви, загнані туди. Вони завжди оглядаються назад, на світло. Вони впали. Наслідувачі їх не впали — просто стрибнули вниз.
50 Життя "богемних" митців, les grands maudits[15], цікавить публіку більше від їхніх творів. Люди знають, що ніколи не створили б таких творів, але прожити таке життя могли б.
51 Мистецтво дедалі більше повинно виражати думки і почуття ненаукової інтелектуальної élite світу; воно існує для вершини піраміди — для освіченої меншості. Коли головними сферами вираження інтелекту і найважливішими шляхами утвердження особистої точки зору на життя були теологія і філософія, митець міг перебувати з публікою в тіснішому контакті. Але тепер, коли головним способом утвердження я стало мистецтво, коли теолог-філософ перетворився на митця, між ними розверзлася прірва.
52 Тільки критики могли б зупинити це взаємне віддалення митців і немитців. Але чим незрозуміліший і двозначніший мистецький твір, тим більша потреба в інтерпретаціях та інтерпретаторах. Отже, у професійних критиків є поважні причини заохочувати розкол. Відзначається також виразна тенденція до лікантропізму: вдень бути творцем, уночі — критиком.
53 Наше суспільство вимагає, щоб митець жив саме так і дотримувався саме такого іміджу — подібно до того, як своєю нудьгою і комфортом воно примушує творити "чорні" мистецтва та розваги. З погляду суспільства, митець, якому диктують чужу волю і який дослухається до настанов, виконує корисну функцію. Але така функція, на мою думку, не є функцією мистецтва.
54 Справжня первинна функція мистецтва не в тому, щоб виправляти прорахунки і недоліки суспільства, не в тому, щоб подавати сіль до щоденних страв, а в тому, щоб спільно з наукою займати центральне місце в людському існуванні.
55 Через те, що загалом мистецтво і розваги до нас приходять іззовні, через те, що до мистецтва ми йдемо, по відношенню до головної справи життя ми його розглядаємо як щось зовнішнє. В кіно, до театру, опери, балету, до музеїв, на спортивні майданчики (тому що почасти в усіх великих іграх стільки ж мистецтва, як у театрі чи балеті) ми йдемо. Навіть читання лежить за межами головного заняття дня; навіть мистецтво, що подається у наші домівки, ми відчуваємо як таке, що приходить ззовні. Це утримування мистецтва віддалеки — постійне глядацтво — цілковито порочне.
56 Ще один чинник — нинішня розповсюдженість репродукцій мистецьких творів — ускладнює справу; у простих людей дедалі менше безпосередніх контактів як з митцями, так і з їхніми творами. Звукозапис і радіо підмінили безпосереднє переживання музики, "копії" і журнальні статті — переживання реального живопису. Здавалось би, принаймні літературу не можна переживати так відсторонено; але люди дедалі більше віддають перевагу екстрактам з романів у вигляді телевізійних вистав та фільмів; те саме стосується й театру. Тільки вірш здається недоторканним за своєю природою; можна лише гадати, чи не тому поезія в наш час стала мистецтвом меншості.
57 Якщо ми відпроваджуємо мистецтво на периферію свого дозвілля (і навіть там переживаємо його здебільшого опосередковано), воно стає просто одним із аспектів доброго життя — тобто сферою обставин, а не почуттів, сферою становища, культурних знань напоказ, ідентифікації та колекціонування. Одне слово, це породжує цілковиту нездатність бачити речі такими, як вони є, але водночас і всепоглинаючу потребу помістити їх у контекст суспільного оточення, снобістського розуміння чи моди. Мода (тобто новий стиль) стає одним із аспектів загальної соціально-економічної потреби в тому, щоб швидше тратили гроші.
58 Це також — і, мабуть, найсильніше — розбещує митця. Це породило атмосферу пізнього рококо, в якій чахнуть сучасні мистецтва. Великими мистецтвами рококо вісімнадцятого століття були візуальні та слухові, стиль відзначався легкістю, прагненням викликати інтерес у знудженої, пересиченої публіки, розважати радше окрасами, ніж змістом — справді глибокого змісту уникали. Ми бачимо, як старе штукарство відродилося в сучасних мистецтвах — з їхніми блискучими, але позбавленими смислу діалогами, з їхніми яскравими описами речей, не вартих, щоб про них узагалі писали, з їхньою елегантною беззмістовністю, з їхнім захопленням штучним і відразою до природного.
59 Сучасний світ і сучасне світовідчуття стають дедалі складнішими, але ж призначення митця — не ускладнювати і без того складне, а, напевно, спрощувати його. В наші дні більшість бере за критерій не значення, а вміння натякнути на нього. Будь-який добрий комп'ютер людину в цьому перевершить.
Ґеній і ремісник
60 Поняття генія, як і слід було сподіватися, народилося з романтизмом; оскільки цей напрям був насамперед бунтом індивіда проти машини в усіх її формах (включаючи розум), з'явилося неминуче схиляння перед надособистостями — Наполеоном, Бетховеном, Ґете.