Націоналізм
21 Націоналізм — ниций інстинкті небезпечне знаряддя. Відберіть у будь-якої країни те, чим вона завдячує іншим країнам, і тоді хизуйтесь нею, якщо зможете.
22 Патріотизм у бідній країні — це віра в те, що ваша країна була б найкращою, якби була багатою і могутньою. Патріотизм у багатій країні — це віра в те, що ваша країна найкраща, тому що вона багата і могутня. Отже, патріотизм стає бажанням здобути те, що мають інші, або ж стримати інших від здобуття того, що є у вас. Одне слово, це різновид консерватизму, різновид тваринної заздрості і тваринного егоїзму.
23 Важливий не той факт, що ви щасливі, бо народились в одній із найкращих — найбагатших і наймогутніших — країн, а той, що інші нещасливі, бо не народились у ній. Ви не голодуючий індійський селянин, але могли ним бути. Якщо ви — не він, то це не підстава вітати себе, а привід для благодійних вчинків, для занепокоєності. Націоналізм більш доречний у мистецтві і культурі — не в політиці.
24 Люди були одним цілим у стаді, одним цілим у місті, одним цілим у церкві, в політичній партії. Але тепер вони стають світом ізольованих індивідів.
Старі зв'язки поступово щезають: зв'язки раси, спільної мови, спільного обряду, спільної історії. І це добре. Нині ми роз'єднуємося, щоб інтегруватись у єдино добру спільноту: одне людство.
25 Освіта повинна вселяти думку про єдність ситуації в кожному умі, в кожній країні: спільні утруднення і спільне існування, спільне право на винагороду, спільні виправдання та справедливість. Отже, вона має навчити дітей бачити в суспільстві недоліки. Навчаючи їх — з націоналістичних міркувань — прикидатись, ніби погані речі є добрими, ми навчаємо їх навчати того ж самого. Погані уроки живуть довго.
26 Якого вчителя держава чи система вважають хорошим і який вчитель є хорошим — завжди різні речі. Хороший учитель ніколи не вчить тільки своєму предмету.
27 Потреба в хороших учителях важлива як ніколи. Це пояснюється тим, що — як тепер відомо — років через п'ятдесят навчання провадитиметься переважно машинами. Для тих, хто уявляє собі освіту тільки як вивчення фактів і технологій, корисних у господарській системі, така перспектива прекрасна. Жоден учитель-людина не дорівняється до добре запрограмованого вчителя-комп'ютера ні у знанні предмета, ні в ефективності передачі інформації.
28 Я згадував єресь механіцизму в дискусії про християнство. Однак найкращий той метод, який найдієвіший у певній ситуації, а не який найефективніший теоретично. В найближчому майбутньому ми впритул зіткнемось із загрозою замеханізувати себе до того, що повіримо, ніби саме той хороший учитель, хто найкраще знає фактичний бік предмета. Якщо ми повіримо в це, то потрапимо під тиранію своїх комп'ютерів, а це, коротко кажучи, найгірша — тому що загальносвітова — форма націоналізму в людській історії.
29 Та не все в даній перспективі таке похмуре. В багатьох галузях прихід учителя-комп'ютера можна тільки вітати, він вивільнить учителя-людину для навчання предметам (можливо, краще сказати для методу навчання), з яких його не можна буде витіснити. І однією з головних цілей триєдиної освіти людства, яку я обстоюю, буде протидія тріумфу комп'ютера в притаманних людині галузях — або ж визначення її місця в перспективі.
Мистецтво і наука
30 Специфічна проблема комп'ютеризації навчання веде до наступної великої проблеми: проблеми належної ролі мистецтва і науки в житті людини.
31 Кожна людина повинна мати надійну підготовку з основ усіх фундаментальних наук, і всі повинні знати великий заколесник, вісь розуму — тобто науковий метод. Однак величезні галузі науки далекі від буденних житейських справ, і я охарактеризував би ті, що найбільше стосуються освіти людства, як такі, що знищують передсуди, забобони і, звичайно, невігластво, бо останні, поза всяким сумнівом, шкідливі для суспільства. В березні 1963 року сотні балійців, відмовившись покинути свої домівки, загинули при виверженні вулкану. Вони вірили: боги покарають кожного, хто втече. Наш світ викидає мільйони на дослідження планет, де, як уже відомо, життя неможливе, а проте дозволяє, щоб над Землею нависали тучі смертельно небезпечної дурості.
32 Наука подвійним чином впливає на тих, хто нею займається. Перший, цілком корисний вплив — евристичний. Він привчає науковця думати і робити відкриття для самого себе. Зрозуміло, що коли взяти цей аспект науки, то ми потребуємо якомога більше освіти. Однак з іншого боку наука — двогостре лезо; йдеться про її схильність аналізувати, розкладати ціле на компоненти. Зрозуміло, аналіз — дуже важливий складник евристичного процесу, але його побічна дія — як і в деяких ліків — може бути вкрай шкідливою.
33 Науковець — чистий аналітик настільки звикає бачити в об'єкті аналізу демонстрацію певних верифікованих чи спростованих принципів, що живе за один крок від нього. Між ним і реальним світом стоять закономірність, пояснення, необхідність класифікувати. Після доторку Мідаса все перетворювалось на золото, після доторку такого науковця все перетворюється на свою функцію в його аналізі.
34 3 цим зв'язана й інша небезпека. Сучасна наука така складна, що спеціалізація стає суттєвою, причому не тільки в інтересах ефективності науки чи промисловості, але як наслідок самої природи розумових здібностей. Багатогалузевий учений вимирає — не тому, що відмирає бажання бути таким ученим, а тому, що галузі надто численні і надто складні.
35 Чиста наука і нечиста економіка вимагають, щоб науковець більшу частину свого свідомого життя жив на якійсь колісній шпиці подалі від справжньої втулки суспільства, членом якого він є, і справжньої втулки моменту свого існування. Це породжує характерну й очікувану дволикість сучасного науковця: наукову моральність та суспільну позаморальність.
У науковців природжена схильність ставати рабами держави.
36 Науковий спосіб мислення, будучи тотально науковим, стає ненауковим. В нашій історичній фазі домінує полюс науки, але де полюс — там і контрполюс. Науковець розкладає все до атомів, але хтось же повинен синтезувати; науковець усе розкидає — хтось повинен збирати докупи. Науковець деталізує — хтось повинен узагальнювати. Науковець дегуманізує— хтось повинен гуманізувати. Науковець повертається спиною до того, що поки ще — і, можливо, назавжди — перевірці не піддається, але хтось же повинен не відвертатися.