66 Соціалізм, що найголовніше, леліє життєво важливу концепцію, ніби в світі надто багато нерівності і ніби її можна усунути. Найкращий соціалізм прагне досягнути максимальної свободи через мінімальне страждання суспільства. Мета правильна, однак засоби іноді бувають неправильними.
67 Перед парламентським соціалізмом стоїть завдання ясно висловити свою політику і відстояти її перед погано освіченими виборцями в суспільстві, де їм дана свобода обирати своїх представників; одне слово — там, де завжди є небезпека, що виборці скоріше віддадуть перевагу своєму "я", ніж суспільству. Там же, де на догоду виборцям його політика імітує консерватизм, де ті чи інші заходи нав'язуються з міркувань доктрини, я відкидаю соціалізм; там, де його політика зазіхає на фундаментальну свободу вибору електорату, як при комунізмі, я теж його відкидаю. Та коли він виражає бажання народу, здатного вільно обирати сприятливішу для себе політику, зупинити свій вибір на тому, щоб започаткувати справедливіший світ, — я його приймаю. Хіба можуть люди доброї волі підтримувати якесь інше політичне вчення?
Фашизм
68 Фашизм стверджує, що обов'язок сильних і розумних — встановити контроль держави таким чином, щоб Більшість можна було організувати і контролювати. В найкращому випадку — як у Платона — це найреалістичніша з політичних філософій. Але вона завжди розбивається об одну й ту ж скелю: об індивіда.
69 Індивід у нас самих — ось що змушує нас із недовірою ставитися до того, що ми схвалюємо. Ми завжди можемо поставити себе на місце тих, хто не схвалює. Індивідуальність — це канал, засіб, через який можуть спілкуватись усі індивіди. Це паспорт для всіх інших індивідів. Але якраз цю посутню здатність індивідуалізованого розуму до взаємного спілкування фашизм і має намір знищити. Фашизм і уява несумісні.
70 Фашисти намагаються заснувати однополюсне суспільство. Всі повинні повернутися обличчям на південь, ніхто не повинен повертатись на північ. Але в таких суспільствах всякий наказ викликає фатальне тяжіння до його контрполюса. Якщо ви наказуєте людині дивитися в майбутнє — вона дивиться в сучасність. Якщо ви наказуєте їй поклонятись Богові — вона поклоняється людині. Якщо ви наказуєте людині служити державі — вона служить собі.
71 Суспільство так само потребує деякого конформізму, як машина — мастила і обтічних форм. Але багато суспільств вимагають конформізму якраз у тих питаннях, де потрібний нон-конформізм, і дозволяють нон-конформізм там, де його слід заборонити. В суспільстві немає нічого страшнішого, ніж утрата бажання взаємно пристосовуватись або зловживання ним.
72 Хороше людське суспільство — це таке суспільство, в якому ніхто не пристосовується, не думаючи, чому він пристосовується, в якому ніхто не підкоряється, не обмірковуючи, чому він підкоряється, і в якому ніхто не пристосовується через страх чи лінощі. Але таке суспільство — не фашистське.
Екзистенціалізм
73 Всі держави і суспільства в першооснові своїй фашистські. Вони стараються бути однополюсними і примушувати інших пристосовуватись. Тому справжня протиотрута від фашизму — екзистенціалізм, а не соціалізм.
74 Екзистенціалізм — це бунт індивіда проти всіх тих систем мислення, психологічних теорій і соціального та політичного тиску, які намагаються позбавити його індивідуальності.
75 У найкращих своїх проявах екзистенціалізм намагається відновити в індивіді відчуття його власної неповторності, знання того, що тривога цінна як протиотрута від інтелектуального самовдоволення (закам'яніння), і розуміння необхідності навчитись вибирати і контролювати своє власне життя. Крім того, екзистенціалізм, попри все інше, є спробою боротися зі всюдисущим і дедалі небезпечнішим відчуттям немо в сучасній людині.
76 Екзистенціалізм за суттю своєю ворожий усякій системі суспільства і переконань, які не дозволяють індивіду вибирати — так часто, як йому хочеться — належати до неї чи ні. Ця впертість — цей наполегливий індивідуалізм — робить його беззахисним від спотворення з боку тих soi-disant[6] екзистенціалістів, які насправді є анархістами чи людьми богеми, і відкритим для нападок з боку тих, хто дотримується традиційних поглядів на соціальну відповідальність і на суспільний договір.
77 Екзистенціалізм схиляє до того, щоб відкинути традиційні кодекси моралі і поведінки, особливо тоді, коли вони нав'язані владою чи суспільством без будь-якого чіткого виправдання — крім виправдання традицією. Він схильний постійно розглядати мотивацію. Першим екзистенціалістом був Сократ, а не Кіркеґор. Сартрівська школа придумала зобов'язання. Але перманентне зобов'язання щодо реліґійної чи політичної догми (так званий католицький чи-комуністичний екзистенціалізм) — в основі своїй неекзистенціалістське; екзистенціаліст повинен згідно зі своїми власними переконаннями судити кожну ситуацію по її заслугах, знову переоцінювати свої мотиви перед кожною ситуацією і тільки тоді вибирати. Він ніколи ні до чого не належить так, як того кожна організація прагне від своїх членів.
78 Як на мене, то від екзистенціалізму відмовитись неможливо, хоча можна відмовитись від того чи іншого екзистенціалістського вчинку.
Екзистенціалізм — це не філософія, а спосіб розглядати — і використовувати — інші філософії. Це теорія відносності між теоріями абсолютної істини.
79 Для більшості людей пристосовуватись — насолода, належати — насолода; екзистенціалізм явно не годиться для політичного чи суспільного руйнування, оскільки він непридатний для організованого, возведеного в догму опору чи для вираження засад опору. Він придатний тільки для опору одинака, для одноосібного вираження поглядів — такого, як ця книга.
8
Одержимість грішми
1 Але величезна більшість із нас не живе за певною догматичною філософією — навіть тоді, коли ми заявляємо, що це так. Здебільшого трапляється, що наші дії у більшій чи меншій мірі відповідають певній філософії, яку ми схвалюємо. Та набагато частіше, ніж ми допускаємо, щоб наше життя направлялось філософіями, ми дозволяємо, щоб ними керували одержимості. Немає жодного сумніву, що останні сто п'ятдесят років керувала велика одержимість: гроші.