…Ось за кілька тижнів Микола, збезумілий від болю й пристрасті, скрадається до Костикового дому. Його переслідують недобрі знаки, застереження: свиня, що втекла від якогось сільського господаря, розляглася просто на асфальті; леґіон чорних кішок, трьоххвилинний град. Але він щось задумав. І тоді Марійка, відчувши недобре, біжить за ним і каже: "Я не люблю тебе, Миколо. Я ніколи тебе не любила. Мені було тебе трохи жаль. Якщо не облишиш Костя й мене — начувайся! Я те-бе не люб-лю, розумієш?!" І Микола повертається, зненавидівши Марійку. Він буде по-дрібному мстити їй усе життя, але вона боїться лише за Костика, а не за себе…
Марійка відчула, що навіть не співчуває Миколі. У її серці гніздився лише клубок зневаги і здивування.
9
Микола таки пішов до лісу. Його душили сльози. Добре, що цього ніхто не бачить. Навіщо було спішити? Але він не сподівався, що струнка і весела буде себе вести так жорстко.
…Вона могла сказати, мовляв, я люблю іншого, але ти теж хороший і кожна дівчина була би щасливою на моєму місці. Але я люблю тебе як друга. І колись ми підемо втрьох до нашого лісу. Всі розбредемося в різні боки. Я заблуджуся, і Костик не зможе мене знайти. Пройде кілька годин. Зневірившись у пошуку, Костик піде додому. А ти шукатимеш мене півдня — і таки знайдеш. Я сидітиму під деревом, а поруч — ведмідь. Ти відженеш його і пригорнеш мене. Тоді я скажу, що люблю тебе і буду твоєю дівчиною. Ми повертатимемося з лісу, взявшись за руки. Кость гляне, все зрозуміє і нарешті дасть нам спокій…
…Я перейменую тебе і називатиму Стрункою Веселкою. Кость забереться з нашої школи, і ми його більше не побачимо. Інколи ти згадуватимеш його, але чимраз рідше — і нарешті забудеш повністю. Я стану першим твоїм чоловіком, бо з ним ви лише цілувалися. І нарешті, одного прекрасного дня, я поведу тебе під вінець. І ми житимемо — байдуже де — довго й щасливо…
…І однієї зими, коли лютуватиме така віхола, що за півметра не буде видно перехожого, до нашого будинку-двоповерхівки хтось подзвонить. Я відчиню двері — і на порозі з'явиться старий, побитий життям Кость. "Я знав, що ти колись прийдеш", — скажу. Він мовчатиме. "Чого ти прийшов?" "По твою душу!" — відповість напівбомж, який колись звався Костиком, і почне витягати із-за пазухи ніж. — "Вона давно тебе не любить!" — спробую я зупинити злочинця. — "Неправда, виродку! Ти забрав її від мене!! тобі не жити!" Перехоплюю його судомну руку із затиснутим ножем. Викликаю міліцію. Півбомжа забирають. Бліда Струнка Веселка усміхається мені…
Це не вона винна, що він їй замакітрив голову! Це все Кость! Кость! Як я ненавиджу це ім'я! Він ніколи не був мені другом! Він краще вчиться, краще грає у футбол. Але це ще якось можна стерпіти. Але тепер він став мені перешкодою! Він псує моє життя!
Микола плакав від безсилої люті. Промайнула, може, година, а може, п'ять. У ліс м'якими і вкрадливими лапами почали закрадатися сутінки. Раптом хлопець помітно повеселішав. Сльози висохли. Уже сухе обличчя майже світилося.
Микола вибрів із лісу і почвалав додому. У нього визрів певний план, як повернути струнку І веселу.
10
А Марійка тим часом була зовсім не веселою, невідступно згадуючи Миколине освідчення. Що робити? Це ж треба такого! Ніколи би не подумала. Невже Кость аж так їй не довіряє, що вирішив випробувати руками свого приятеля? Може, вони зараз жваво обговорюють цю подію? Але… Якщо Левчик нічого не знає? Казати йому чи не казати? Знову може мучити ревнощами! Марійка згадала минуле літо — і її худенькі плечі пересмикнулися від надто неприємних спогадів.
Слід заспокоїтися і подумати логічно. Якщо Кость не знає, то не варто зайве давати йому привід для роздратування. Якщо знає, то сам розколеться, бо ж його великий друг Микола-освідчувач не посміє збрехати, що саме вона йому відповіла. А якщо добреше… тоді… хай начувається!
Коли після уроків дівчина зустрілася із Костем, то її лице нагадувало непроникний обрис старого вождя-індіанця. Вона не сказала нічого. Судячи з поведінки її доброго і коханого Левчика, він нічого не знав. Марійка здогадалася, що це була ініціатива винятково Миколи. Правильно! Як вона могла навіть подумки звинувачувати Левчика! Адже не так давно у нього з Миколою була якась сварка! Усі події начебто укладалися в логічну схему.
Тим часом Кость хотів розповісти Марійці один античний міф: про тисячі пригод воїнів, що поїхали шукати мрію, про їхні битви і помилки, підступних і жорстоких божків, що діяли за надто людськими принципами, збезумілу жінку, яка, думаючи, що кохає, чинила (в ім'я своєї одержимості…) страхітливі злочини; про добрих і шляхетних богів, що пробачали людям їхні слабощі й страхи. Розповідь текла, переносячи наших закоханих у дивні часи світанку людської культури. Це був міф про аргонавтів — вічних шукальців істини.
— Аргонавти, — ділився Кость уголос із дівчиною своїми міркуваннями, — жили завжди. їхній ватажок міг називатися Ясоном, Гераклом чи Галілеєм. Він міг бути будь-ким — не конче воїном, що володіє багатокілограмовим мечем. Але він мусив бути аргонавтом і канатоходцем, одержимим не кишеньковою мрією про збагачення чи славу, а благородною метою пошуку щастя. Поміж нещасливими й покинутими, самозакоханими і брехливими мін мусив нести свій незламний вогонь віри, яка зігрівала і його, і всіх навколо. Важко стати справжнім аргонавтом. Іноді може здаватися, що неможливо — та й непотрібно… Але треба йти і вірити. Особливо тим, в чиїх жилах тече неспокійна і шляхетна кров шанувальника мрії.
11
Такий гарний листопадовий післяобідок! Кость ішов із футбольної секції. Марійка сьогодні теж тренується, вони зустрінуться завтра.
…Йому снилися якісь нісенітниці. Наче він виходить із лісу й поривається бігти. Так гарно, у вухах свище вітер!..І раптом падає. Хоче підвестись, але ноги заплуталися в якусь сітку, на подобі капкану. Небо стає чимраз похмурішим. Марійки нема ніде. На нього насуваються якісь люди, одягнені чи то в чорні лицарські шати, чи в уніформу гицлів. їх п'ятеро. Коло звужується. Він ніяк не може виплутатися із сітки. Сітка стає тілом. Починається допотопна злива. Чи то лицарі, чи гицлі сміються. Вони мають довгі металічні гаки. Істоти з гаками повільно підходять до Костика. Він кричить… і прокидається…