Корсаков сидів у шлафроці, читаючи французьку книгу. "Так рано?"—сказав він Ібрагімові, побачивши його. "Що ти,— відповів той,— вже пів на шосту; ми спізнимось, швидше одягайся і поїдемо". Корсаков заметушився, став дзвонити щосили; люди збіглись; він став поспішно одягатись. Француз камердинер подав йому черевики з червоними каблуками, блакитні бархатні штани, рожевий кафтан, шитий блискітками; у передпокої нашвидку пудрили парик, його принесли. Корсаков всунув у нього стрижену голівку, наказав дати шпагу й рукавички, разів десять крутнувся перед дзеркалом і оголосив Ібрагімові, що він готовий. Гайдуки подали їм ведмежі шуби, і вони поїхали до Зимового палацу.
Корсаков закидав Ібрагіма питаннями, хто в Петербурзі перша красуня? хто уславився, як перший танцюрист? який танець нині в моді? Ібрагім дуже неохоче задовольняв його цікавість. Тимчасом вони під'їхали до палацу. Безліч довгих саней, старих колимаг і роззолочених карет стояло вже на лузі. Біля ґанку товпились кучери в лівреї і з вусами, скороходи, що виблискували мішурою, в перах і з булавами, гусари, пажі, незграбні гайдуки, нав'ючені шубами і муфтами своїх панів: почет необхідний, як вважали бояри тодішніх часів. З появою Ібрагіма почувся між ними загальний шепіт: "арап, арап, царський арап!" Він швидше провів Корсакова крізь цю строкату челядь. Придворний лакей розчинив їм двері навстіж, і вони увійшли до зали. Корсаков остовпів... У великій кімнаті, освітленій лойовими свічками, що тьмяно горіли у хмарах тютюнового диму, вельможі з блакитними стрічками через плече, посланники, іноземні купці, офіцери гвардії в зелених мундирах, корабельні майстри в куртках і смугастих панталонах юрбою рухались туди і сюди під безперервні звуки духової музики. Дами сиділи біля стін; молоді виблискували усією пишнотою моди. Золото і срібло блищало на їх робах; з пишних фіжм здіймалась, як стеблина, їхня вузька талія, алмази блищали у вухах, в довгих локонах і біля шиї. Вони весело повертались праворуч і ліворуч, чекаючи кавалерів і початку танців. Пані літні намагалися хитро сполучити новий зразок одягу з переслідуваною старовиною: чепці скидалися на соболеву шапочку цариці Наталії Кирилівни, а робронди і мантильї якось нагадували сарафан і тілогрійку. Здавалося, вони більше із здивуванням, ніж із задоволенням, брали участь у цих новозаведених ігрищах і з досадою скоса поглядали на дружин і дочок голландських шкіперів, які в каніфасових спідницях і в червоних кофточках плели свою панчоху, поміж собою сміючись і розмовляючи, ніби вдома. Корсаков не міг опам'ятатися. Помітивши нових гостей, слуга підійшов до них із пивом і склянками на підносі. "Que diable est-ce que tout cela?"* — запитував Корсаков півголосом у Ібрагіма. Ібрагім не міг не посміхнутись. Імператриця і великі княжни, виблискуючи красою і вбранням, проходжувались поміж рядами гостей, привітно з ними розмовляючи. Государ був у другій кімнаті. Корсаков, бажаючи йому показатись, насилу міг туди пробратися крізь натовп, що рухався безупинно. Там сиділи здебільшого іноземці, поважно покурюючи свої глиняні люльки і спорожняючи глиняні кухлі. На столах розставлені були пляшки пива й вина, шкіряні капшуки з тютюном, склянки з пуншем і шахові дошки. За одним із цих столів Петро грав у шашки з одним широкоплечим англійським шкіпером. Вони старанно салютували один одному залпами тютюнового диму, і государ так був спантеличений несподіваним ходом свого супротивника, що не помітив Корсакова, хоч як той біля них крутився. У цей час товстий пан, з товстим букетом на грудях, метушливо увійшов, оповістив голосно, що танці почалися — і одразу пішов; слідом за ним рушило багато гостей, серед них і Корсаков.
Несподіване видовище його вразило. На всю довжину танцювальної зали, під звуки найтужнішої музики, дами й кавалери стояли в два ряди один проти одного; кавалери низько вклонялись, дами ще нижче присідали, спочатку прямо проти себе, потім повернувшись праворуч, потім ліворуч, потім знову прямо, знову праворуч і так далі. Корсаков, дивлячись на це химерне проводження часу, витріщав очі і кусав собі губи. Присідання і поклони тривали з півгодини; нарешті вони припинилися, і товстий пан з букетом оголосив, що церемоніальні танці скінчилися, і наказав музикантам грати менует. Корсаков зрадів і приготувався відзначитись. Серед молодих гостей одна особливо йому сподобалась, їй було близько 16 років, вона була одягнена пишно, але з смаком, і сиділа біля літнього чоловіка, на вигляд поважного й суворого. Корсаков до неї розлетівся і просив зробити честь піти з ним танцювати. Молода красуня дивилась на нього збентежено і, здавалося, не знала, що йому сказати. Чоловік, що сидів біля неї, нахмурився Ще більше. Корсаков ждав її рішення, але пан з букетом підійшов до нього, відвів на середину і поважно сказав: "Государю мій, ти провинився, по-перше, підійшов до цієї молодої персони, не віддавши їй три належні реверанси; а по-друге, взявши на себе самого її обрати, тоді як у менуетах право це належить дамі, а не кавалеру; ради цього маєш ти бути вельми покараний, саме повинен випити кубок великого орла". Корсаков дедалі все більше дивувався. В одну мить гості його оточили, галасливо вимагаючи негайного виконання закону. Петро, почувши регіт і ці вигуки, вийшов з другої кімнати, будучи великим охотником особисто бути присутнім під час такого покарання. Перед ним натовп розступився, і він увійшов у коло, де стояв засуджений і перед ним маршал асамблеї з величезним кубком, наповненим мальвазією. Він марно умовляв злочинця добровільно скоритися закону. "Ага,— сказав Петро, побачивши Корсакова,— попався, брат, так, будь ласка, мосьє, пити і не кривитись". Робити було нічого. Бідний франт одним духом осушив весь кубок і віддав його маршалові. "Послухай, Корсаков,— сказав йому Петро,— штани от на тобі бархатні, яких і я не ношу, а я далеко багатший від тебе. Це марнотратство; дивись, щоб я з тобою не посварився". Вислухавши цю догану, Корсаков хотів вийти з кола, але захитався і мало не впав на невимовне задоволення государя і всієї веселої компанії. Цей епізод не тільки не пошкодив єдності й цікавості головної дії, але ще пожвавив її. Кавалери почали шаркати і вклонятися, а дами присідати й постукувати каблучками більш старанно і вже зовсім не додержуючи кадансу. Корсаков не міг брати участі в загальних розвагах. Дама, ним обрана, за наказом батька свого, Гаврила Афанасійовича, підійшла до Ібрагіма і, опустивши блакитні очі, несміло подала йому руку. Ібрагім протанцював з нею менует і одвів її на те саме місце; потім, розшукавши Корсакова, вивів його з зали, посадив у карету і повіз додому. По дорозі Корсаков спочатку невиразно белькотав: "Проклята асамблея!., проклятий кубок великого орла!.." — але незабаром міцно заснув, не чув, як він приїхав додому, як його роздягли і поклали; і прокинувся на другий день з головним болем, невиразно пам'ятаючи шаркання, присідання, тютюновий дим, пана з букетом і кубок великого орла.