— А що? — зараз же звернувся до мене Гаркун.— Гарненькі куліски? Маленькі, правда... Але ж не можна було зробить більші... Цілу неділю красив сам... Це — ліс. Бачите, он там з лівого боку ніби даже десь е... е... лужайка такая. А там — он... Перспектива удач-но вийшла!.. Куліси, знаєте, це — один із е... е... факторів... е... е... артистичної жизні. Абсолютно!
Він ще посмакував трохи й закликав мене на сцену. Тут я ближче придивився до "лісу" і справді мусив згодитись, що то був ліс. Були й дерева, і кущі, і навіть листя. І зроблено було таки непогано. На рамах заввишки в чоловіка нап'ято було полотно, і з одного боку намальовано хату, а з другого — ліс. Ліс був зроблений так: посередині рами рівненько й чепурно зроблено сажею широку смугу, це — стовбур; з боків ішли теж рівненькі й чистенькі тонші смужки, то — гілля; по гіллях начіплено кругленькі, як яблука, листя, штук по десять на кожній. Рами приставлялись одна до одної Щільно й рівно, тільки з двох боків лишались проходи Для героїв драм і комедій. І виходив справжній ліс. Акуратно було зроблено.
— А, наконец-то! — почув я гучний голос Гаркунів і повернувся. В той саме час з-за "лісу" виходив якийсь добродій в чорній одежі і сам чорнявий і якби не дуже худий, то й дуже б гарний. За ним з'явилася струнка жіноча постать, одягнена в темну сукню і з рушником на голові, що гарно облягав її смугляве, гарненьке личко з великими, ніби здивованими очима. Вони мовчки зо всіма поздоровкались, не минаючи й мене, і зараз же стали набік.
— А за вами, господа, може, карету посилать,— кинув їм Гаркун, перегортаючи книжку, що взяв у Галіної. Петренки, не розуміючи, подивились на його.
— Сказано в 12 на репетицію, а ви коли приходите...
— Та раз у раз же ми так збираємся! — промовив Петренко, дивуючись.
— Молчать! — вмить чогось скипів Гаркун.— Я — режисьор і приказую вам не спізнятися більше... Абсо-лютноє свинство!.. Ставайте на місця... Пожалуста! — звернувся він до мене і ткнув пальцем в першу дію драми "Люте серце, або ж Чотири смерті разом".
Репетиція почалась. Гаркун був справдешнім режи-сьором. Він кричав, лаявся, бундючився, викривлявся і весь час коверзував Петренками, як сам хотів. То не туди стала вона, то не так повернувся він, то не з того боку обняла вона, то не в ту щоку поцілував він. Петренки покірливо робили, як хотів він, і іноді перекидались сумними поглядами.
— Ну, от! ну, от! — кричав Гаркун, підбігаючи до Петренка.— Хіба ж так хто сердиться? Ви понімаєте, що так не можна сердиться?? Насупте брови... Ще!.. Стуліть губи...
— Та мені ж говорити треба, як же я стулю губи?
— Пожалуста, не розказуйте! Коли треба говорить, вони самі розтуляться... Ну... Тепер... Зробіть взгляд Грозний...
Петренко стулив губи, насупив брови і "зробив взгляд Грозний". Вийшло, ніби він зібрався заплакать.
— Ну, так... Тепер далі... Тільки станьте до рампи ближче... І ви, і ви...— злегка штовхнув Гаркун Петрен-кову,— положіть йому руку на плече... Ну, й дивіться на його. Пріятнєє, пріятнвб дивіться... Смійтесь до його... Більше... Ну, далі...
Тут увійшли ще дві панії й, нашвидку хитнувши всім головою, стали збоку. Гаркун тільки суворо подивився на їх.
— Залізняк! Що ви все руками тикаєте, як говорите? — причепився він до Гонтиного приятеля.— Ви ж не дратву просовуєте в чоботи? Коли ви вже забудете свою мастерськую?.. Абсолютно глупий народ!
Залізняк ніяково всміхнувся і міцно склав руки на животі.
— Ну, от! Він їх на живіт!.. Ну, положим, нехай так... Держіть, держіть так... Та веселєй смотріть... Підніміть голову... Та громче говоріть, бо вас і не почують... Ну, повторіть вашу фразу...
— Та годі вам уже свариться! — крикнув Залізняк із ролі і махнув рукою. Але, злякавшись, зараз же склав її знов на живіт і подививсь на Гаркуна.
— Більше інтонації треба...— сказав Гаркун.— Ну, далі.
Тільки до Ґонти та до Галіної не міг причепитись. Гонта, очевидячки, був "талант". Він поводився вільно й розв'язне. Коли кінчалась його роля, він брав у руки балабайку і, підморгуючи двом паніям, що несміливо усміхались до його й скоса подивлялись на Гаркуна, тихо дзвенів на ній. Талант же його, мабуть, виявлявся в тому, що він за одним духом викрикував свою ролю, котру знав, як отченаш, і умів добре "реготатись". Гаркунові дуже подобалось, як Гонта починав тарабанити свої "місця", не зупиняючись ні на один мент, хоча, треба додати, сам він дуже погано знав свою роль. Але він на це не вважав.
— Я таки ніколи й не учу ролі,— говорив він.— Суфльор, вдохновеніє, от і все... Старий, опитний артист ніколи не учить... Іскуство така штука, що... е... е...
Тут він зупинявся, жував трохи губами і накидався на кого-небудь. Так-таки я й не довідався, яка така "штука" іскуство. А шкода, та й не мала!
Почалася п'ята дія.
— Ну, тепер ви вже, пожалуста, тільки репліку мені, тільки репліку...— звернувся до мене Гаркун,— тут такі місця, що без суфльора треба...
Він грізно нахмурився і став серед кону. Здавалось, от-от стіни не витримають цього погляду, заваляться і помнуть так гарно намальований ліс.
— Ну? — скомандував він мені.
Я подав йому репліку, він сказав її... але далі у нас не поїхало.
— Далі, далі, що ж ви!
— Та вам же тільки репліку...
— Ах, пожалуста, давайте! Що, ви хочете все настров-ніе моє прогнать?!
Я злякався цього й почав йому прямо-таки суфлі-ровать.
— Ні! Так не можна! — махнув він рукою і розправив брови.— Я ж вас просив тільки репліку, а ви... Ех! Я тільки руками розвів.
— Петренко! Це вам не поліцейська канцелярія! То там можна було строчить бумажки й сідать... Прошу встать! Що це справді таке?! — загорлав він.— Я й на репетиції скликай, я й реквізит готов, я й за музикою бігай, я й на сцені вивозь, я... а ви будете гроші забирать і сидіть собі! І прошу мені з інтонаціями й жестами репетирувать... Залізняк! Це вам не сапожная мас-терская! Що, ви думаєте, що й театр вам сапожная мастерская?.. Станьте ближче... Та куди? До кругу ближче... Ви, Гонта, перейдіть на той бік... Треба, щоб група вийшла, картина... Галя, перейди сюди...
— Глупости! — одрізала Галя.— Никакой картиньї не вьійдет... Нужно, чтоб Петренко стал за Людмилой Петровной... Когда я буду падать в обморок, нужно, чтоб...