Коли справа торкалася будь-яких питань, всі матроси, звичайно, зразу ж поверталися в бік Юхима Гладкого, старого моряка, що вже ходив навколо світу на "Рюрике". Гладкий вважався в екіпажі першим любителем і знавцем різних питань.
Незважаючи на довгі роки служби, у нього залишилась стара селянська манера розмовляти з начальством.
Запитання в нього були дуже довгі, несподівані, і це всіх веселило.
— Я так розумію, вашскобродь, що коли бог створював землю, нечистий, очевидно, теж не дрімав.— Гладкий любив підходити до всякого питання здалека.— Якщо ви зволите помітити, вашскобродь, всяка коштовна речовина, вроді золота, дорогоцінного каменя й іншого, знаходиться обов'язково десь у нього на куличках в самому незручному місці.— Гладкий помічає, що офіцери починають посміхатись. Отже, можна мову вести далі.— Ну, хай уже й так, тут вже нічого не зробиш: треба сяяти обличчям. Але хіба мислима справа, вашскобродь, така пропорція холодної води на півдні? І який може бути інтерес науці саме тут, про нас я вже не кажу. Ми своє діло розуміємо: до геройства, можливо, і не дійде, але роботи буде багато. Інакше в цих широтах, я бачу, можна дуже весело, раз-два — і закінчити вояж во чреві кита, як пророк Іона. Он, фонтани пускає!
— Кити по правому борту! — чути з салінга голос Касаткіна.
На "Мирном", що йде в кільватері, матроси оточили молодого свого командира.
— Що кличе нас назустріч трудам і незгодам? Багатство? Захоплення земель? Ні! — Голос Лазарева дзвінкий і чистий, як чисті його думки й мета.— Яку користь одержимо ми, добровольці, від трудів своїх? Нетлінна слава вітчизни, слава російської науки — ось наша користь! Ідемо, щоб знали нас народи світу. Щоб десь в далекому майбутньому, коли вже і кістки наші потліють, сказали нащадки: був у нас прапрадід, герой труда і науки, матрос Паліцин!
— Покорно благодарю, ваше високоблагородіє! — відповідає матрос Паліцин.
— Був мореплавець першої статті матрос Аверкієв!
— Рад старатись, вашскобродіє!
— Був у нас героїчний весь екіпаж "Мирного"!
— Ура-а-а! — відповідають матроси.
— Наказую: дивитись на "Восток" день і ніч! Не давати йому зникнути з наших очей. Нерівність у швидкості кораблів подолати вмінням навігації. Вмінням і щедрим трудом, який нерозривно з ним зв'язаний. Пам'ятайте: буде "Восток" попереду — житиме "Мирный". Відстанемо, загубимо "Восток" в океані — все загубимо!
— Починається! — кричить з салінга лейтенант Обер-нібісов, відриваючись від підзорної труби. Він чомусь веселий і щасливий.
Три дні й три ночі в океані лютує шторм. Через кожні півгодини гримлять гарматні залпи на "Востоке", спалахують фальшфейєри. Не відповідає "Мирный". Нічого не чути на "Востоке". На четвертий ранок хвилі починають кидатися на "Мирный", мов зграя скажених тигрів і левів. Всупереч усім правилам морської служби, штурман Ільїн сам ніс вахту біля штурвала.
— Вас не змінили?.. Гей! Миколо Аристарховичу! Ви чуєте мене?!
Лазарев із зусиллям наближається до штурмана, марно намагаючись перекричати бурю.
— Ви чуєте мене?!
— Ні! —Штурман Микола Ільїн хитає головою, кидаючи у бік Лазарева запалений, широко розкритий і наче відсутній погляд. Поруч з ним, міцно тримаючи рукоятки великого штурвала, майже по коліна у вируючій воді, стоять рульові Шолохов і Коренев.
— Я хочу, щоб ви простояли ще вахту,— гукає Лазарев.— Ви вже ходили навколо світу! Ви чуєте мене?! Якщо ваше місце заступить черговий офіцер, може трапитись нещастя! Неприємність може трапитись!!! Ви можете витримати?!!
"Треба витримати, треба витримати, витримати, витримати!.. Звичайно, можемо піти на дно, будь він роз-перетрижди проклятий, цей океан, і день, і час, коли понесла мене сюди нечиста сила". Жагучі прокляття блискають в очах штурмана, але він уже не повертається до командира. Він не може одірвати очей від грізного валу, що підняв утлий корабель на киплячий гребінь. Корабель поринає стрімголов у прірву, зариваючись бугшпритом в холодну воду.
— Ви можете витримати?! — ще голосніше гукає Лазарев.
— Я витримаю хоч до самого Південного в три чорти полюса... якщо ніхто не буде зі мною тут розмовляти! — зривається з вуст штурмана ледве чутний крик.
Розуміючи, як важко штурманові, Лазарев повертається, щоб піти геть. Велетенський вихор холодної води з шумом і гуркотом проноситься через палубу над його головою і, здається, наче змиває його з корабля.
Штурман Ільїн залишається біля штурвала. Від довгої напруги урагану, що тримав свідомість майже всіх моряків на грані катастрофи, що насувалась, він поступово заглиблюється у вимушене духовне оціпеніння ослаблої людини, якій не судилося побачити завтрашній день.
Ураган подолав його безстрашне серце і вже породжує в ньому непоборну тягу до спокою, його свідомість, здається йому, начебто хоче повстати проти деспотизму урагану, але взагалі це вже крайня втома і більше нічого. Глибоко проникла вона в серце штурмана і вже починає перетворювати його свідомість у спогади, які не мають нічого спільного з Південним Льодовитим океаном.
Легким напливом переноситься штурман Ільїн з корабля далеко-далеко на рідну свою тиху Оку. Ось він стоїть, обледенілий, за штурвалом серед рідних полів, лугів і ніжних березових гаїв... Ні, ні, не за штурвалом... Ще один наплив, та швидше! Ось він іде, дивіться. "Ось я йду по квітучих луках — сіроокий російський хлопчик Коля Ільїн. Захоплений красою трав, квітів і неба, я майже не торкаюсь босими ногами рідної моєї лагідної землі,— так мені легко. Ось мій дід-рибалка. Ось моя ма-тінка-красуня і сестри, що жнуть серпами хліб. А он жінки з граблями рядами, і Жучка завзята, і незабутні пісні далекої батьківщини моєї. І все це я чую, і бачу я, як люблять мене, маленького, всі навколо. Але ось наступає темно-сиза хмара і швидко застилає небо. Гримить великий грім, і всі кидаються до мене прощатись: "Прощай, прощай!" А я... Здається, кричать мені всі: "Прощай, прощай!" Я нічого не чую, жодного людського голосу. Я стою другу вахту серед хаосу океанських хвиль, по яких проносяться велетенські айсберги, готові щохвилини знищити корабель і всіх товаришів моїх, без яких я жити не можу..."