Антарктида

Страница 18 из 23

Довженко Александр

Губернаторша. А який краєвид, дивіться! Божественні фарби! О, як повинно це радувати ваші очі після суворих крижаних пустель! Будь ласка.

Беллінсгаузен. Це дуже красиво, міледі.

Губернаторша. О-о! О-о!

Губернатор. Прошу вас.

Лазарєв. Дякую.

Беллінсгаузен. Спасибі.

Губернаторша. Півроку льодів, туманів і знову льодів і — жодного шматочка землі! О-о!

Пауза.

Губернатор. Ви там, звичайно, нічого не... всупереч твердженням геніального Кука, не е... Лазарєв. Н-ні.

Губернатор. Ні — в розумінні так чи?.. Лазарєв. Чи?

Губернаторша. Ви так сказали "ні", наче подумали — так.

Беллінсгаузен. Так, міледі. Містер Лазарєв саме так і подумав.

Губернатор. Ви що ж, просувалися далі Кука? Лазарєв. Так, сер. Губернатор. І... ви бачили? Лазарєв. Так.

Губернатор. О! Ну, тоді... О-о!.. Звичайно... Кінець кінцем, і капітан Кук... Так! Всі ми люди. Це грандіозно! (Він зрозумів все і майже задихається від прихованого хвилювання). Ваш курс, отже, тепер Кронштадт?

Беллінсгаузен. Поки що ні, сер. У нас поважне до вас прохання — допомогти нам в ремонті. Маємо завдання Академії наук уточнити морехідні карти й обдивитись свої острови в Тихому океані. Після чого ми ще раз перевіримо...

Губернаторша (до Пайпера). У них є острови в Тихому океані?

Лазарєв. Так, міледі. Більше трьохсот островів.

Губернатор. Та-ак?.. І що ви потім гадаєте перевірити?

Лазарєв. Ще раз Південь. Біля полюса.

Губернатор. Блискуче!.. За успіх ваших дерзань! За мужність, яку я завжди поважав! (Чокаються). Хай у Європі ходять чутки про вашу загибель, а ви робіть своє діло.

Лазарєв. Так? Невже є такі чутки?

Губернатор. Уявіть, так. Одержав, е-е... від морського міністерства лорда Пальмерстона. Дуже вболіває.

Беллінсгаузен. Приємно зворушений. У нас, уявіть, екіпаж обох кораблів абсолютно здоровий, як одна людина!

Губернатор. Феноменально! Ну, на те ви росіяни... Сфінкси...

Беллінсгаузен. Сподіваюсь, ви не відмовите в люб'язності сповістити про наше повне благополуччя.

Губернатор. Вважатиму своїм обов'язком. Капітан Пайпер!

П а й п е р. Так, сер.

Губернатор (до Лазарева). Ви, сподіваюсь, встигли вже здружитися з капітаном Пайпером? Л а з а р є в. О, так, так!

Губернатор (до Пайпера). Відберіть особисто кращий корабельний ліс і кращих майстрів для капітального ремонту "Востока"... і...

— "Мирного", сер.

— Так, сер.

— Я сподіваюсь, містер Пайпер, все буде зроблено так, що Британії не доведеться червоніти перед Росією.

— Будьте спокійні,— шанобливо відповів капітан Пайпер.— Британія ще ні перед ким не червоніла.

— Наш старий принцип,— з посмішкою відповідає губернатор, підводячись.

Після сніданку губернатор показав гостям своїх коней, мавп, чудові свої лісні угіддя на узбережжі і навіть здаля показав короля Бонгарі, який швидко зник у кущах, побачивши капітана Пайпера.

І ось змінюється картина, увесь її характер. Навіть головні її герої — "Восток" і "Мирньїй" — помітно змінили свій зовнішній вигляд. Добре відремонтовані й оснащені в гостинному Порт-Джаксоні, вільно і плавно рухаються вони серед південних морів, про які і по цей день ходять серед юнацтва найзахопливіші легенди.

Прекрасні схід і захід сонця, один від другого урочистіші. Величні ночі. Південні зорі в небі і в глибині безбережних тихих океанських вод. Із води напливом виникає морехідна карта з позначенням шляху кораблів у Великому .океані до островів Таїті, і знову тоне в глибині. А на зміну виникають один за одним невідомі коралові острови, і що не острів,— рай на землі.

Беллінсгаузен дивиться в підзорну трубу на один з но-вих островів.

Художник Михайлов пише пейзаж, захоплений, як завжди, від повноти душевних своїх сил, щасливий і вражений щедрістю природи. Свої захоплення він виявляє одними й тими ж нескладними словами, але щоразу в ці слова він вкладає нові інтонації, що свідчать про невичерпну любов його до світу. Так композитори творять свою безмежну, мов океан, музику всього-на-всього лише з семи нот.

— Краса ж яка! Боже мій! Скільки краси гине дарма!.. А-а! От краса! Чудово!

— Ну, це я розумію, справді так,— зауважує Гладкий, приставлений в помічники до художника.— А ось коли ви кричали це слово в... Антраїді, я думав, вибачте, що ви трошки звихнулися.

— Там своя краса, Гладкий, тут своя краса. Невже, по-твоєму, айсберг некрасивий, особливо в шторм?

— Ні, вашскобродь. Такого я не помічав. А що справді було красиво — це коли Паліцин воду з трюму качав. Дуже художня робота!

Але художник не чує останніх слів Гладкого. На березі віддаленого острова він помічає метушливі фігурки людей. їх бачать в підзорну трубу Беллінсгаузен і Завадовський.

Дві шлюпки пливуть вздовж піщаної мілини, приблизно на віддалі польоту списа. Беллінсгаузен і Лазарєв стоять серед матросів на весь зріст, марно розмахуючи над головою пальмовими гілками миру.

На березі твориться щось невидане. Натовп голих острів'ян біжить біля самої води, вигукуючи і грізно по-трясаючи своїми списами. Кожен з них намагається здаватися страшним, використовуючи для цього дикі стрибки, вигуки, образливі жести, люті гримаси, як допоміжну зброю. їх жах перед білими безмежний. Нелюдські вчинки білих рабовласників, їх могутність і жорстокість спричинялись до запустіння цілих океанських архіпелагів. Від однієї лише присутності білих кінчалось на райських островах життя. Жінки впадали в дивне оціпеніння і переставали народжувати дітей, наче для них прийшов кінець світу. Через тридцять років про це буде писати Дарвін.

Матроси дивляться на берег приголомшені. Здавалось, туга проникла в атмосферу, у воду.

— Ох, братці, щось недобре діється тут...

Жінки стогнуть в лісах, кидаються у лісові озера. Стривожені птахи. Звуки ридання і безнадійного смутку сповнюють острів.

— Що роблять, дивіться! Підпалюють ліс!

Справді, перед очима моряків починає горіти ліс, підпалений з різних кінців. Кружляють птахи над лісом. А вздовж берега, кидаючи списи, дротики й каміння, біжать острів'яни-воїни.

— Мороз проходить поза шкірою, наче мене прокляв хто,— говорить матрос Паліцин.— І страшно не за себе, вашскобродь. За них, за оцих голих, страшно. Такого мороку не бачив ще.