Гладкий підхоплює друга і ставить біля помп Коренева, Дубровського і конопатника Аверкієва, а сам піднімається по трапу, несучи Курлигіна до лікаря.
Піднявшись однією лише головою над палубою, Гладкий застигає.
— Що робиться!
Перед ним вітер збиває грот-стаксель-фал. Парус
змієм зривається вгору, зникаючи в темряві. Команда
кидається піднімати новий стаксель. Але порив бурі і
сильний крен судна змітає з палуби команду, як комах.
Крики матросів, офіцерів, особливо Завадовського на
баці, що кричить у рупор, дзвінки — все тоне в ревінні
бурі. 1
А далі відбувається те, від чого холонуть серця в най-мужніших людей: один за одним рвуться грот-марса-шток, грот-стаксель і бізань-стаксель-шкоти.
Корабель залишається зовсім без парусів напризволяще стихії. Що робити штурману Якову Порядіну? З жахом дивиться Порядін на бак, на Завадовського. Які накази можуть врятувати корабель? Немає вже ніяких наказів. Не чути їх, і не видно сигналів. Але ось на бак виходить капітан Беллінсгаузен у парадному мундирі в зв'язку з святковим днем. Заклавши ліву руку за борт мундира і тримаючи рупор у правій, один він, здається, не підкорився океану. Але чого він чекає? І чому мовчить? Сто пар матроських очей спрямовані до нього на бак, як їм здається, в останній раз.
Все це бачить Гладкий, підвівши голову над люком, і вперше здригнулося серце Гладкого за всю незвичайну подорож. Він уперше втратив віру в любимого свого капітана, йому здалося, що Беллінсгаузен приготувався до гордої смерті моряка в океані. Хреститься Гладкий. В ослаблу свідомість раптом починають вриватися спогади раннього дитинства. Ну, значить, скінчено. Поклавши Курлигіна, нагинається в трюм:
— Гей, піднімайтесь на палубу, братці!
— йдемо, Гладкий! Спасибі, що не забув нас! — відповідають знизу. З чорного трюму, наче з могили, піднімаються Паліцин, Коренев, Юсупов і Дубровський.
— Не забув все-таки нас в останню хвилину, — говорить Паліиин, дивлячись угору на Гладкого.— Спасибі, товаришу!
— Геть фок-стаксель! — загримів раптом владний голос Беллінсгаузена.— Відпускайте фок-стаксель! Швидше, швидше, герої-молодці! Швидше!
Матроси люто кидаються відпускати фок-стаксель. Вони зрозуміли, що їх капітан знайшов шлях до врятування корабля. Скоріше б, скоріше!
Раптом лунає оглушливий тріск. Падає зламана рея і накриває люк і Гладкого мокрими обривками здутих тріпочучих парусів.
— Крига! Крига попереду!
— Крига! — гукає з салінга Прокіп Касаткін. Крижина попереду! "Сіє повідомлення вражає всіх
нас жахом, і я — капітан другого рангу Ф. Беллінсгаузен — бачу, що нас несе на одну з крижин. Миттю піднімаємо фок-стаксель. Але все сіє не чинить бажаної дії, і крижина вже близько, і ми тільки дивимось, як нас до неї наближає. На щастя, велика хвиля..."
— Кермо на вітер, на борт!!! На борт кермо! Штурман Порядін!!! — наказує капітан в найкритичнішу мить.
— Єсть на борт!!! — захрипіли Яків Порядін і два його помічники.
— Хвиле! Голубонько! Піднімай! Піднімай! Давай, давай, давай!.. Рятівниця наша, ще, ще, ще!..— кричить Касаткін з салінга, піднімаючи, як йому здається, на гребінь хвилі судно без керма все вище й вище... його м'язи і всі його нерви, вся пристрасть і воля до життя, все його життєдіяльне і радісне єство напружене також до меж урагану і навіть вище. І ось Касаткін бачить, що він підняв корабель, і океан — раз у житті! — підкорився йому, так, так! йому, Касаткіну!
— Вали-и!! — наказує він хвилі в захопленні, коли "Восток" на мить повиснув на її гребені. І, наче підкоряючись ритму гармонійної душі Касаткіна, хвиля кладе корабель на борт і ліворуч вниз — р-р-р-р!!! — однією лише кормою трохи торкнуло крижину. Щастя...
— Моя хвиля, вашскобродь! — гукає Касаткін, побачивши капітана на баці.
— Добра хвиля, Касаткін! — Беллінсгаузен дивиться на Касаткіна і на всіх матросів, на обличчях яких він бачить подяку і надію.
— Рад старатися, вашскобродь!
— Сяєш, Касаткін?
— Сяю!..
В приймальному покої повно. Синяки, вивихи, диявольський кашель.
Лікар Галкін приводить до пам'яті Курлигіна.
— Дякую, вашскобродь.— Курлигін дивиться на лікаря з теплою вдячністю.
— Дякуй Гладкому, що витяг тебе. Адже ти, брат, потонув.
Курлигін хоче подякувати Гладкому.
— Спасибі, Гладкий. Де ж це він?
— Я тут!
Гладкий майже невпізнанний, так розсадило йому вилицю. Крововилив і сиза пухлина зовсім закрили око. Але обличчя його від цього не втратило доброзичливості. А голос став навіть м'якшим:
— Не варто дякувати. (До лікаря, шукаючи в кишенях загублений мундштук). Щось, вашскобродь, обличчя стало в мене часто припухати. Чи не ревматизм часом? Чи це мені здається?
Чути голос: "Гладкого негайно до капітана".
— Гладкий! До капітана! Швидко!
Замість відповіді: "Єсть до капітана", Гладкий тихесенько скрикнув: "Ой!" — і зразу ж вийшов.
По дорозі йому сповіщають, що неприступний острів, який піднімається своєю білою вершиною серед айсбергів, тільки-но назвали його ім'ям.
"Не може бути,— думає Гладкий, оглядаючи свій одяг на ходу.— А втім, хто знає".
— Ось він, дивись! Острів!
Справді, по правому борту вдалині видніється острів. Гладкий швидко піднімається на шканці і прямує до капітана.
— А ось і сам Гладкий! — чути голос Беллінсгаузена.
— Ну, що, Гладкий? — посміхається до нього Завадовський.— Ось острів назвали твоїм ім'ям! За віддану працю.
— Острів Гладкого! На, подивись!—Астроном Си-монов теж посміхається, простягаючи Юхимові Гладкому підзорну трубу в присутності капітана.
— Поздоровляємо, Гладкий! — почулися на вітрі го" лоси штурмана, помічника і двох марсових.
Гладкий не взяв труби. На нього наплинув раптом потік найскладніших почуттів, але він стримує їх на тактовному градусі. Не треба.
Дивлячись одним оком на улюбленого свого капітана, він вирішує, як і завжди, не проминути можливості і тут, на капітанському містку, поговорити про життя з розумними серйозними людьми.
— Осмілюсь доповісти, вашскобродь: на острів цей давати своє ім'я — Гладкий — ніяк я, пробачте, не згоден.
— Чому? — голосно спитали всі, посміхаючись.
— Це дивно!
— Моє ім'я, вашскобродь, для теплих, лагідних земель,— тепло й лагідно посміхається Гладкий.— Хіба можна сказати, що це острів Гладкий чи Гладкого? Ні, Я краще почекаю, і ви не спішіть. Відкриється острово-чок на екваторі або тропіку та щоб нижче — тоді, будь ласка. А на ці високі острови,— Гладкий журно махає рукою за борт,— є більш високі і поважніші імена: царів, князів чи королів. Будь ласка — Наполеон, султан турецький...