За п’ять хвилин до кінця лекції він вибирає стратегічну позицію напроти аудиторії і ховається за газетою. А що, як він не впізнає її? Скільки він її бачив? Секунд десять, поки вона бігла назустріч йому, і тоді стільки ж секунд зі спини. А що, як вона посиділа півпари й пішла?
Але ось вона виходить. Студент іде слідом, за два кроки від неї. Дівчина перетинає вулицю, чекає на свій тролейбус, заходить і сідає на місце біля вікна. Якийсь жирний дядечко тягнеться талончиком до компостера і несамохіть її штовхає. Студент розпихує всіх і стає біля дівчини. Кілька зупинок він в повному ступорі шукає фразу, з якою б звернутися до неї. Бо вдала перша фраза — це як нокаут на початку матча. Хто може оглигати після такого? Поки він думає, дівчина сама звертається до нього. Чи не виходить, питає вона, він на наступній зупинці? Він каже, що так, виходить, зіскакує першим і подає їй руку. Вона не чекала цього, і не поспішає простягати йому руку, а, вийшовши, зрізає кут і пірнає в провулок.
Студент її наздоганяє і випалює своє ім’я. Вона не збавляє ходи. Він ступає так, щоб на півкрока випереджати її, й очі в очі розповідає їй все як було.
А ось, каже вона йому, й мій будинок.
Він питає, як її звати.
Вона не одразу, але називає своє ім’я.
Він питає, як так, що він її раніше не бачив.
Виявляється, вона не так давно перевелася в університет із іншого вузу, в якому провчилася три семестри.
Он як, каже він.
А тепер, каже вона йому, до побачення.
А от, питає він її, чи могли б ми, наприклад, сьогодні ввечері піти разом десь, наприклад, в кіно.
Вона каже: ні.
А завтра?
Ні.
Тоді коли?
Ніколи.
Студент питає, чи це тому, що в неї вже є сердечний друг.
Вона киває.
Я розумію. Але ж, каже він, все ще може помінятися!
Так, каже вона і розповідає, як саме все буде мінятися. Після останнього іспита вона одразу ж сяде на поїзд і вранці буде там, де живе її друг. А через тиждень вони поїдуть на море, в студентський табір. На все літо.
І де ж, каже студент, якщо не секрет, цей табір?
Дівчина каже, що не секрет.
Дуже добре, каже студент.
До побачення, каже дівчина і заходить в парадне.
Студент якийсь час, не міняючи пози, стоїть там, де вона його відправила в нокаут. Але що цікаво: тягаря немає. Натомість висока тепла хвиля не дає йому піти на дно.
Ну, каже товариш, якому студент повертає джинси, як пройшло? Добре? Слухай! А, може, візьмемо її на день народження? Я її знаю? Ні? Хоч опиши її!
Студент розводить руками. Фігура, зріст, обличчя дівчини — це лише дрібні деталі чогось незрівнянно більшого. Саме воно є причиною того, що з ним відбувається. Як ти поясниш комусь таке? Коли й самому нічого не ясно.
Невже вона, здогадується товариш, послала тебе?
Студент йому пояснює про сердечного друга з іншого міста.
Шкода, каже товариш, але це ще не трагедія.
Ні?
Ні. У тебе є перевага.
Яка?
Він — там, а ти — тут.
Ну то й що?
Але ти сам винуватий.
Чому це?
Товариш пояснює, що за всіма ознаками вона живе активним статевим життям. На відміну від студента. І вона збагнула, що з ним їй нема що ловити. Але! Як тільки студент стане мужчиною, вона відчує це й заради нього покине того мудака.
Ти думаєш?
Я знаю!
Замість подарунку вони, згідно із домовленістю, навантажують повну торбу їжи та питного і пливуть катером на дачу іменинниці. Річковий вітер і холод після тижня дощів заганяє пасажирів у трюм. Хлопці п’ють на палубі пиво і кидають в річку недопалки.
Товариш каже, що для обряду ініціації немає кращого місця, ніж дача.
Якого, питає його студент, обряду?
Ініціації. Посвячення в мужі. На лоні природи. Про це — уся міфологія. Починаючи з греків. Вони це любили. З биками, з коровами, з лебедями…
Я не можу так.
Як?
Аби з ким. І без почуття.
Але ж ти хочеш, щоб вона була не з ним, а з тобою?
На дачу стікається стільки різного люду, що двері нужника в кутку ділянки працюють як метроном. Кожен із запрошених прихопив з собою кількох незваних, а до тих прибилося по кілька зовсім випадкових знайомих. Як тільки споночіло, чоловічі постаті припиняють походи в бік нужника, і замість того на хвилину заклякають під деревами. Впоравши привезену з міста закуску, молодь накидається на черешні і в темряві, не розібравши, з’їдає всю недостиглу вишню, а за нею і абрикосову зав’язь. Раптом хтось кидає гасло "на річку! голяка!", і всі, хто ще здатний рухатися, тіліпаються дачними вуличками на пляж. На пів зруйнована оселя порожніє.
Студент знаходить під кущем нерозпочату пляшку горілки і пхає її в свою торбу. Чим би це загризти? Він повертається в хату і бачить на сходах, які ведуть на горище, дівчину. Ту саму, що на Новий рік в гуртожитку показала йому свої груди.
Привіт, каже їй студент, але вона не реагує.
На плечах у неї — шитий на гулівера офіцерський китель з двома рядами орденських планок. Першим та вказівним пальцями лівої руки вона тримає бичок самокрутки, і присмокталася до нього так, наче цілує ліліпута. Коли вогник, нарешті, доповзає до її губів, вона струшує з пальців попіл і блажено видихає.
Студент нахиляється над нею і нагадує їй про ту зустріч, у залі, під час концерта художньої самодіяльності. Він тоді грав на гітарі, а вона палила і пила каву. Він каже, що часто подумки повертається до неї, бо вона для нього, як би це сказати, як дух свободи, що не знає ні меж, ні правил.
Дівчина не розуміє, хто це, і що йому від неї треба.
Дійшовши до того місця, де вона присунулася до нього й задерла светр, студент для наочності піднімає свою майку. Дівчина щиро здивована. Вона вивчає студентові обличчя, тоді його живіт і груди, але у темряві не розуміє, що вона там мусить побачити.
Ну що, всміхається він їй, згадала?
Дівчина підводиться і кивком голови кличе студента на горище. Від цього жеста гаряча повінь обпікає голову і напинає всі його кінцівки. Горище пахне мишами та вогкими матрасами. Мишей не видно, а матрас лежить так, що дівчина спотикається й падає, а поверх неї валиться й студент. Через брак знання та досвіду він може спертися лише на інстинкт, притаманний усьому живому. Як мале крокодиленя, що не встигає виборсатися зі свого яйця, а вже кидається полювати на все, що живе у болоті, так і студент б’ється носом в обличчя дівчини, швидко вкриває його слиною, знаходить давно омріяні груди, скидає з себе штани й рветься на штурм, під час якого, як він чув, і відбувається ініціації. З усієї дурі він таранить ворота, які мусили б прийняти та огорнути його, але чомусь не роблять цього. Він штовхає, вони виштовхують. Як таке може бути? Він гарчить, розпалюється й трохи міняє кут атаки. А, може… Він на мить спиняється, вражений наглою думкою, й довго відсапується. А що, як він у неї перший?