Андріївський узвіз

Страница 13 из 50

Диброва Владимир

Це вам не соціалізм!

Вдома дружина каже йому, що їхня дочка таки кинула свого чоловіка й живе десь у комуналці з іншим поетом.

З ким?

З поетом.

Знову?

Вона каже, що цей — не підробка. Цей — справжній.

А йо-ма-йо!…

Дружина каже, що вони збираються жити в селі, на березі річки. Там батько поета, шкільний вчитель, має хату на схилах. Він пенсіонер, інвалід війни, держить бджіл, двадцять вуликів, завдяки яким не бідує. Жінка його померла, і зараз він живе зі старшим сином, братом поета.

На ранок в дружини підскакує тиск, і її ліве око нічого не бачить. Дільнична лікарка каже, що в дружини рак. Вони йдуть на консультацію до відомого професора. Той каже, що це не рак, але на одному оці відшарувалася сітчатка. Потрібна негайна операція.

Через тиждень їй роблять операцію. На це йдуть всі їхні гроші, зате її зір повертається. Тепер їй треба два місяці вилежати, не нахилятися, і не піднімати важкого.

Чоловік сидить при ній, на роботу з’являється рідко й занедбує дачу.

Першого травня дружина питає його, чи пив він зранку ліки.

Не пам’ятаю, каже він, здається.

Невже й тепер я за всім мушу стежити?!

Я вип’ю.

Зараз. Іди зараз пий.

Він питає, чи не збирається їхня дочка повертатися до свого чоловіка.

Ні, каже дружина, вони у вівторок подали на розлучення.

А цей, її новий, де він?

При ній. Але після дев’ятого травня він їде на село. Хоче за літо зробити там ремонт. Щоб підготувати все до її приїзду.

І коли ж це буде?

Як тільки я встану на ноги.

Дружина підводиться. Чоловік не відходить від неї. Йому здається, вона хоче щось сказати. Дружина зачовгує на кухню, довго миє свій кухоль, а тоді, відвідавши туалет, знову лягає на диван.

Чоловік питає, як вона почувається.

Не знаю, каже дружина і зізнається йому, що їхня дочка вагітна.

* * *

О другій годині дня посередині травня чоловік проводить засідання вченої ради. На порядку денному три питання та різне. Під кінець різного двері розчахуються і до залу засідань вдирається щось з пістолетом і в масці.

Стоять, кричить невідомий. В інтонації, однак, є щось дуже рідне. Керівництво університету продовжує сидіти. Гроші на стіл! Годинники! І ювелірку теж! Всі мовчать. Я кому сказав?!

Грабіжник підскакує до проректора, який сидить в голові столу, і до скроні йому приставляє зброю. Далі він оголошує: якщо його вимоги не буде виконано, він пристрелить проректора разом зі спільниками.

Члени вченої ради не розуміють, що саме вимагає терорист, але вони бачать, що на ньому маска хокейного воротаря, у його руці дитячий водяний пістолет, а за фігурою та типом гумору він нагадує ректора. Чоловік того не бачить, бо нападник дулом весь час довбе його в голову, а за останнім разом мало не вибиває йому око.

Назвіть свої умови, не без удаваного переляку просить декан юрфаку.

Працювати і готуватися як слід до міністерської атестації!

Терорист скидає затісну маску і визволяє обрезкле, покраяне рожевими смугами ректорське обличчя. Його, як батька, вітають сміхом та оплесками. Він також випромінює радість, тисне на курок і кропить колег водою.

Засідання згортається. Ніхто не питає, що саме змусило його урвати закордонне стажування і прилетіти додому. Це може бути здоров’я, родинні обставини чи стратегічні питання національної освіти.

Ректор бере під руку свого заступника, і вони усамітнюються в оксамитових глибинах кабінету. Чоловік чекає, що зараз його друг дістане з портфеля пляшку призового віскі, і що йому доведеться довго пояснювати про свій інсульт, а тоді, щоб не образити ректора, піддатися і час від часу вмочати губи у склянку. Але ректор не поспішає виставляти пляшку.

Чоловік каже, що радий бачити його при доброму гуморі, питає, як справи і чи не сталося чогось. Бо ректор там мав бути ще місяць.

Ректор мовчить, бо він має чудову пам’ять. I він не забув, що, коли в нього рік тому був інфаркт, то друг-проректор відвідав його у лікарні лише двічі, а не щодня, як це робили інші. Й це, як тепер з’ясувалося, не випадково.

Чоловік також мовчить. Він писав за кордон ректору про свій інсульт, але відповіді, або бодай якогось вияву співчуття не дочекався. Чи, може, той, як завжди, на щось образився?

Хто ж так робить, несподівано щиро питає ректор у чоловіка.

Що саме, не менш щиро питає ректора чоловік.

Ти знаєш, що саме.

Ні, не знаю!

А ти подумай.

Останні два тижні чоловік думає про одне — як би влаштувати свою дочку редактором у їхній науковий вісник. Вона — класний фахівець. Це визнають навіть ті, що цькували її. Зараз їй потрібне якесь соціальне прикриття. Робота, з якої б вона пішла у декретну відпустку. А тоді вже хай їде на своє село. Але ректор про це знати не може. Чоловік ще ні з ким про свої задуми не розмовляв, лише здаля наводив довідки. Крім того, в ректора вся рідня живиться при університеті. Він зрозуміє свого друга.

А ректор думає про те, скільки добра він зробив для людей, зокрема для своїх друзів, і про те, що серед них є повні свині. Ректор любить думати про себе, як про доброго царя, який, однак, знає, що він — не святий, тому він може й покепкувати із себе. Наприклад, зненацька налякати або спантеличити своїх підлеглих, а тоді звести все на жарт. А в інші моменти він уявляє себе отаманом. Довкола його села розруха і громадянська війна, а він зібрав бійців із місцевих хлопців, озброїв їх, посадив на коней, поставив на усіх виїздах варту і порядкує так, що люди з інших хуторів просяться до нього, ще й несуть хто чим багатий. Бо ректор знає, де треба залягти, а де на повній швидкості танком іти напролом. На те він і стратег. Його головна заслуга в тому, що він оточив себе тямущими виконавцями. Він ломить ліс, а вони пилять дерева на дрова і різблять на стовпах визерунки. Треба лише пильнувати, щоб ніхто не сачкував, не вистрибував і не інтригував.

Скажи, питає він чоловіка, для чого ти це робиш?

Що ти маєш на увазі?

Ні, це ти мені скажи, що ти маєш на увазі, коли ти так робиш?

Двері відхиляються. Дружина ректора встромлює в отвір своє погруддя.

Ти кликав, питає ректорша.

За штатним розкладом вона — завкафедри педагогіки, а за покликанням — Мати-Заступниця. Всі знають, що ніж звертатися до недосяжного ректора, простіше мати справу з його половиною. Вона і вислухає, й дасть пораду, й заступиться. Жодне питання в університеті не вирішується без її згоди. Вона приступніша, розумніша і більш ділова, ніж її чванькуватий чоловік.