Андрій Первозванний

Страница 95 из 95

Дзюбенко-Мейс Наталья

Матвій тяжко карається іншими думами: Спаситель прийшов, звісно ж, до всіх людей, але ж напевне передусім до богообраного народу Ізраїлю. Виконуючи наказ Учителя, він пройшов землями варварів та язичників, проповідуючи Євангелія. Він бачив, що росте число необрізаних поган, які увірували. Він бачив, як під час його проповідей Святий Дух сходив на багатьох з тих, хто раніше бив поклони мамоні. І хто він такий, аби суперечити Господу. І все ж ще не певний, чи справедливо те, що впускають вони до вічного Божого Храму язичників. Останній наказ Учителя іти до всіх людей, по всій землі. До всіх людей... А чи є людьми маври, або вандали?

Хома також недовірливо крутить головою і перебиває розмову в'їдливими зауваженнями: служіння Господу — се ж повне відречення від усього людського. За непокору Господу треба нещадно карати тут, на землі. А, як же: не убий? Це стосується лише світу тих, які прийняли Господа. Це не стосується тих, хто йде на Господа з мечами у руках і прокляттями на устах.

Ні, не було миру навіть у світі апостолів. Вони ставили і вирішували у ті дні питання надзвичайної складности і ваги. Від їхніх рішень залежало, якою буде подальша земна історія Господа. Їм була дана незвичайна сила і влада, але вони були не політиками — простими рибалками, столярами, митарями. Як ставитися до необрізаних? До варварів. Звісно ж, Господь стер цей страшний розрив межи людьми. Та усе ж... Усе ж...

Андрій сумно споглядав за дійством. Його побоювання справджувалися. Одержимість, ревність його побратимів у служінні Господу сягла агогею, вони були єдині у своїй відданості Господу, вони знали істину, й не було таких сил і мук, які б примусили їх звернути з цього шляху. Вони усі підуть за ним до кінця. І початку. Вони утвердять образ

Спасителя на цій грішній землі. Та чи водночас не зітруть вони багатоликість образу Передвічного. Не спотворять Христа, який сумував і страждав, тішився і любив, пророкував і мовчав. Христа скорбного і могутнього, радісного і грізного. Він тільки-но повернувся з Венедії і Скіфії, тривалого походу, під час якого він учив народи і племена, і котрі учили його.

Він не заперечив там світлих духів, з якими ці народи були пов'язані стародавньою пуповиною. Він не накликав на них ані проклять, ані погроз. Христос прийшов туди світлою, доброю, вселенською, всемогутньою силою, і вони його упізнали. Упізнали у ликах Ясновида і Велеса, Лади і Купала, Стрибога і Рода, Леля і Полеля. Все це був Він — його всемогутня длань, його подих, усміх, його сльози, біль і благо-вістя. Цей світ з приходом Христа став нарешті цілим, отримав свою рівновагу, завершеність і сенс. З приходом Христа цей народ ставав обраним Богом, так само як богообраними ставали усі народи і племена. Кожна людина. Не страх він приніс туди, а любов.

Свої міркування Андрій, ймовірно, виклав на Соборі. Якщо не він, то хтось із апостолів. Хтось повинен був відчути усю небезпеку, котру несла із собою нетерпимість та претензії на повну істину в усьому. В усіх питаннях багатомірного, багатоликого життя земної цивілізації. Цих побоювань не збагнули або ж не почули. Так, вони були єдині у вірі і Господові, але дороги вибирали нарізно. Сталося те, що сталося. Апостоли Христа пішли різними дорогами. Різними дорогами пішло і християнство, розриваючи живе тіло єдиного Господа. Єдиного для всіх людей... І кожному воздасться по вірі його і ділах його.

Автор.