— До бадувісів? — спитав Нонг.
— Та годі, досить уже! — сердився Салул. — Хіба ти не бачиш, що нас тільки троє. Навіть якби й вороги були, то так не лізли б.
— Та я нічого не розумію, що ви хочете, — щиро відповів Нонг.
— Молодець, товаришу! — сказав Рейс, плеснувши його по плечу. — Надійний хлопець. Веди!
— Правду кажучи, я й сам трохи заблудився і добре не знаю, куди йти. Здається, в той бік, — Нонг вказав рукою в бік селища.
Наші подорожні виразно перезирнулися.
— Хто ж ти такий! — уже суворо спитав Салул.
— Я — Нонг з дези Бандью.
— Як ти сюди потрапив?
— Прибув з білим туаном на полювання.
— А як прізвище твого туана? — спитав Гейс, згадавши Піпа.
— Не знаю.
— Який він з себе?
— Досить високий, худий, з білявим волоссям.
— Так і є! — скрикнув Гейс. — Це, напевне, той дивак, з яким ми зустрічалися в Батавії. Пам'ятаєш, Салул?
— Пам'ятаю, — усміхнувся той. — А як ти з ним зустрівся? — знову звернувся Салул до Нонга.
— В дорозі. Я йшов світ за очі, прямуючи в цей бік. Мати померла, батько загинув, все господарство пропало. Мені нічого не лишалося, як іти куди-небудь, де…
Тут він глянув на Гейса й замовк.
— Кажи, кажи, не бійся! — заспокоїв його Салул. — Це наша людина.
При цих словах Нонг здивувався ще дужче. Як це може бути? Біла людина — і "наша"!
І Салул, і Гейс догадалися, про що думає Нонг.
— Ну добре, — сказав тоді Салул. — В такому разі ми скажемо тобі, хто ми такі: ми ті, хто веде боротьбу з білими і різними туанами взагалі.
Нонг знову глянув на Гейса спідлоба.
— Особливо з білими туанами, — додав усміхаючись Гейс.
Нонг побачив, що ці люди, здається, добрі, й сказав:
— Я й хотів приєднатися до таких.
Одразу стало ясно, що не вірити Нонгу не можна було.
— Ну, то ходім з нами, — сказав Салул.
— Охоче, — сказав Нонг, — але треба було б якось розрахуватись з моїм туаном, та справа тут така…
І Нонг докладно розповів усю історію.
— Шкода людини, — сказав Гейс задумливо. — Принаймні він не з тих, кого ми можемо вважати ворогами.
— Це правда, — погодився Салул, — і варто подумати, щоб його врятувати. Але спочатку нам треба обміркувати наші справи. Ходімте швидше, там побачимо.
Усі четверо пішли далі і через дві години були вже в таборі інсургентів (повстанців).
Табір розташувався в долині поміж гір, на березі річечки, і мав вигляд звичайного малайського села, бо для того, щоб побудувати таке село, треба всього кілька годин. Тут було чоловік триста людей, усі віддані, свідомі борці.
Вони являли собою ніби військову школу майбутніх командирів. До тих втікачів, що ховалися тут раніше ("бандитів", як їх називали голландці), приєднали нових товаришів і під керівництвом білого офіцера, метиса Пуана, почали вчити військової майстерності[19].
Відтоді й припинилися ті напади, про які говорив Піпу асистент-резидент у Тенангу. Цим і пояснюється, що ніхто не чіпав Піпа під час його полювання.
Прибуття нових товаришів розворушило весь табір. Ентузіазм виявився особливо тоді, коли довідалися, що серед них є Гейс і Салул, ті герої, які захопили корабель. Про цей подвиг ходили вже легенди. І в цих легендах не останнє місце посідав "оранг-пуціх", який приєднався до яванського народу. На нього дивилися, мов на якесь диво.
Зараз же в одній з печер почалась нарада. Поки що в ній брали участь чотири чоловіки: Салул, Гейс, Пуан — красивий юнак у військовій формі — і Салім. Останній мав вигляд чистого араба з смаглявим обличчям, гострим носом і чорною бородою. Йому було близько сорока п'яти років, він користувався великим авторитетом, особливо серед магометанського населення, все своє життя присвятив боротьбі з голландцями, але його завдання значно відрізнялися від завдань товаришів.
Салім був спочатку членом чисто мусульманської партії, потім приєднався до загальнонаціональної партії Сарекат-Райят. Тут він входив у число меншості, яка стояла за рішучі дії, але революцію мислив лише як національну, аби тільки прогнати голландців і створити незалежну державу. А соціальні питання відкладав "на потім". Але це поки що не заважало йти всім одним шляхом.
Спочатку зробив інформацію Салул:
— Корабель до останнього часу мав притулок біля південного берега в щілині так званих "Скель Ластівчиних Гнізд". Він повинен був вивантажити зброю у відповідному місці. Частина цієї роботи виконана, а що встигли зробити далі, ми ще не знаємо. Ось Гейс довідався, що власті щось почули і посилають туди міноносець під командою колишнього мічмана на "Саардамі" ван-Хорка. У Батавії і в околицях справа йде добре. Коли Селім не образиться, — посміхнувся Салул, — я можу сказати, що останнім часом багато робітників з Сарекат-Райяту приєднується до комуністів.
— Хай собі приєднуються, куди хочуть, аби тільки не сиділи склавши руки! — блиснув очима Селім.
— А відносно дії, — сказав далі Салул, — справа стоїть так, що вже навіть важко стримувати народ. Основне ядро організовано з робітників. Виступ намічається в листопаді, коли не заперечуватимуть на місцях.
— Але треба додати, — сказав Гейс, — що у Вельтевредені при мені відбулась одна неприємна подія: якийсь божевільний кинув бомбу в палац генерал-губернатора, йому ніякої шкоди не завдав, а нам — велику. Можна чекати посилення репресій, посилення наступу на нас взагалі. Я навіть схильний думати, чи це не навмисне вчинили агенти властей?
— Це, звісно, річ неприємна, — сказав Селім, — але задумуватися тут нема чого. У Бантамі, наприклад, піднімається весь народ. Разом з Батавією буде охоплено всю Західну Яву. А там почнеться вже всюди. Головне — початок. Я погоджуюсь на листопад. Часу ще досить.
— Нам ще треба налагодити справу в Центральній Яві. Там є грунт. Ми звідси туди і їдемо, — сказав Салул.
— Тим краще!
— А я повинен сказати щодо своєї справи, — виступив Пуан. — Не забувайте про найголовніше — про зброю. Необхідно спочатку сконцентрувати її у відповідних пунктах, а потім уже визначати терміни:
— Не забувайте, — гаряче сказав Селім, — що ми підготувалися і без цієї зброї. Навіть якби її і не було, ми виступили б, а тепер тим паче.
— Воно так, — відповів Пуан, — але все ж таки це треба обміркувати в першу чергу.