— Молодець Гоно! — похвалили товариші. — Хороший товариш! А другому доведеться вже піти по жеребкуванню.
Пішли товариші в обидва кінці. За півгодини почувся постріл з того боку, куди пішов цей другий товариш. Це означало, що дорогу знайдено. Тоді почали стріляти, щоб повідомити Гоно, що можна повертатися. Але відповіді ніякої не було. Знову почали стріляти, почекали і, нарешті, змушені були йти шукати його.
— От тобі й вигадали! — бурчали товариші. — Все одно змушені ходити, та, може, ще й нещастя яке скоїлось.
Весь час стріляючи, вони пішли в той бік і в одному місці, на гострому вузькому краю провалля, знайшли шматок сорочки Гоно.
Справа ясна: бідолаха впав у провалля…
Щоб заспокоїти сумління, постріляли ще. Спробували були знайти тіло, але ніяк не можна було дістатися до дна. Так і повернулися ні з чим.
Довідавшись про нещастя, всі на кораблі дуже жаліли бідолаху.
— Багато за ним було гріхів, але щирий був хлопець. Одразу перейшов до нас, хоч цього від нього й не чекали.
Особливо засумував Сагур, колишній помічник Салула. Він підійшов до Гудаса і довго про щось розмовляв з ним.
II. ПО ЦЕНТРАЛЬНІЙ ЯВІ
Подорож ван-Декера триває. — Незалежний султан і його молодший брат. — Ясновельможне опудало. — Найбільший імператор у світі. — Стравова процесія. — Нарада у вчителя.
Поїзд повільно посувався на схід. Дорога підвищувалась, повертала, обмивала гори, перетинала міжгір'я. По боках її то засаджені рисом тераси, то широкі долини, поділені на савахи (ділянки), ніби шахи. І всюди, наче комашки, — люди; вони йдуть пішки поруч з поїздом, штовхаються на станціях, копошаться на полях, туляться у своїх кампонгах.
Висота місцевості — понад тисячу метрів, тому, незважаючи на полудень, спека трохи менша, ніж буває завжди у цих краях. Ось Бандунг, головне місто резиденції Преангер і найбільший у світі центр по добуванню хіни. Ця рослина, що приїхала з Південної Америки, дуже добре почуває себе тут. Усі гірські тераси засаджені хінними деревами. Одні нещодавно посаджені, другі підростають, а треті досягли своїх восьми років, і їх рубають, обдирають кору і везуть на фабрику.
У вагоні першого класу їдуть чоловік п'ятнадцять пасажирів і серед них знайомий нам мінгер ван-Декер, поважний представник фірми ван-Бром і К° в Амстердамі. Проти нього сидить круглий голландський плантатор і дає йому поради:
— Ви трохи запізнилися, мінгер ван-Декер, з своєю справою. Умови тепер значно погіршали. Землю тепер дуже важко знайти. Може, тільки десь у дикому закутку, далеко від залізниці.
— Наша фірма має намір широко поставити справу, — поважно сказав ван-Декер. — Вона не спиниться навіть перед тим, щоб побудувати свою власну залізницю.
— Отакі підприємці нам тепер і потрібні! — підхопив сусід, з вигляду якийсь значний голландський чиновник. — Нам треба нести культуру в глибину країни. Чимало ще є кутків, куди не досягла цивілізація, де ще не знають усієї тієї користі, яку приносить тубільцям голландська влада.
— Становище погіршало ще й з іншого боку, — казав далі плантатор. — За останні шість-вісім років якимсь вітром занесло такі настрої, про які раніше навіть ніхто не чув: різні спілки, організації, партії. Можете уявити собі, як усе це пасує тутешньому населенню.
Ван-Декер глянув на другу лаву, де сиділи представники "тутешнього населення" — молода красива яванка в шовковому саронгу і чоловік, одягнений наче справжній європеєць, тільки босий. Вони розмовляли між собою по-голландському.
Плантатор помітив погляд Декера, усміхнувся і сказав:
— Не бійтеся! Не про таких йдеться. Це вищий, культурний клас. Вони самі розуміють усе те, про що я кажу.
До яванців підійшов блискучий голландський офіцер, і почалася весела розмова. Яванка грала очима, помахуючи віялом; її босий кавалер жартував з офіцером, ніби зі своїм братом.
"Тут уже справжня рівноправність", подумав ван-Декер — Гейс.
Надвечір приїхали на станцію Маос. Тут поїзд спиняється на цілу ніч, і пасажири повинні шукати ночівлю у містечку. Майже всі попутники Декера їхали у Сурабайю і змушені були чекати разом з ним.
— Їдьмо разом в один готель. Я покажу вам найкращий, — запропонував лагідний плантатор.
— Це залежатиме від мого слуги, який везе мене по країні і відповідає за все, добре й недобре, — відмовився Декер.
Йому зовсім не випадало воловодитися з цими панами, особливо в Маосі. Від Маоса йшла дорога в Чилачап, до якого було тільки п'ятнадцять кілометрів. Тут були товариші, яким він давав телеграму про небезпеку для "Саардама". Треба було довідатись, чи попередили Гудаса, чи врятувався він з кораблем, чи встиг вивантажити зброю, взагалі довідатись, які їхні справи в цьому районі.
— Не забудьте вжити хінові пілюлі! — порадив наостанку плантатор. — Ця жахлива місцевість — центр пропасниці.
— Дякую, — відповів Декер, виходячи з вагона.
Там його вже чекав Тугай-Салул. Він підхопив пакунки, посадив свого "пана" на фурманку, і за п'ять хвилин вони зупинилися у маленькому заїжджому дворі. Тільки вони лишилися самі, Салул сказав:
— Я думаю, нам обом не варто їхати у Чилачап. Я сам поїду.
— Нічого проти не маю, — жартівливо відповів Гейс. — Відпочити мені не вадить.
Салул повернувся о третій годині і розповів, що телеграму одержали і одразу ж послали двох надійних товаришів. Про інше нічого ще невідомо.
— Ну, а який тут настрій?
— Та що ж? — махнув рукою Салул. — Як і всюди: терплять, мовчать і чекають визволення з неба. Звісно, коли підштовхнути їх, то заворушаться.
— Чи вистачить людей для цього поштовху?
— Дуже важко назвати певну кількість. Думаю, що для початку знайдеться чоловік сто.
Вранці поїхали далі. Декер побачив у своєму вагоні майже всіх тих пасажирів, з якими їхав учора. Плантатор, чиновник, офіцер і навіть яванський франт зустріли Декера, мов знайомого.
— Зараз поїдемо за кордон! — сказав плантатор, коли поїзд рушив з місця.
Гейс знав, про що той каже, але треба було вдавати, що він вперше на Яві і не догадується, в чому справа. Він здивовано глянув на свого сусіда. Той почав пояснювати:
— Зараз почнеться незалежна держава Джок'якарта.
— Чув про це, — сказав Декер, — але добре не розумію, як це виходить. Чи справді вона незалежна?