— Гуляєте? — сказав він, нарешті, хоч від радості і через свої побоювання немало збентежився, коли вона опинилася перед ним. Але, тут же згадавши, як уважно вона дивилася на воду, додав: — Хочете лілій? Мені, здалося, ви хотіли дістати їх.
— Ага-а, — відповіла Роберта, все ще посміхаючись і пильно дивлячись на нього, бо його темне волосся, що розтріпалося на вітрі, блакитна сорочка з відкритим коміром та засуканими рукавами і жовте весло, яке він підняв над красивим синім човном, цілком* зачарували її.
Якби їй завоювати цього юнака, щоб у цілому світі ніхто, крім неї, не мав на нього прав… Це було б найбільшим щастям у світі, більше їй нічого не потрібно. І от він тут, біля самих її ніг — в яскравосиній байдарці, весь освітлений сяючим липневим сонцем, — такий надзвичайний і милий. Він сміється і дивиться на неї з захопленням. А Грейс десь далеко, збирає стокротки… Але чи може вона? Чи повинна?
— Я дивилася, чи не можна як-небудь до них дотягнутися, — продовжувала вона, трохи хвилюючись, і голос її мало не затремтів. — Досі я не бачила лілій біля цього берега.
— Я нарву вам їх скільки завгодпо! — весело вигукнув він. — Стійте тут, я зараз їх вам дістану. — Але тут же він подумав, яка насолода взяти її до себе в байдарку, і додав — А чому б вам не прокататися зі мною? Тут досить місця для двох, і я відвезу вас, куди хочете. Он там, трохи далі, за острівцем, лілії набагато красивіші; та й на другому березі озера їх скільки вам завгодно.
Роберта подивилася на озеро. Поблизу саме пропливала інша байдарка, — в ній сиділи юнак одних років з Клайдом і дівчина не старша, ніж вона сама. Дівчина була в білому платті і рожевому капелюсі, а човен був зелений. А вдалині, біля того острівця, що про нього казав Клайд, ще один човен, яскравожовтий, і в ньому теж парочка. Роберта воліла б покататися в човні без подруги. їй так хотілося побути з ним удвох… Яка шкода, що вона тут не одна. Якщо зараз покликати Грейс у човен і якщо потім Грейс коли-небудь почує щось про неї і Клайда, вона, мабуть, почне базікати про це катання і вигадувати зайве… А відповісти Клайдові відмовою теж страшно: він може втратити до неї всякий інтерес, і це буде жахливо.
Вона стояла і думала, а Клайд, схвильований і засмучений її ваганням, своєю самотністю і нестримним потягом до неї, раптом вигукнув:
— Ні, будь ласка, не відмовляйтеся!.. Сідайте сюди! Мені дуже хочеться покатати вас. Вам сподобається, от побачите! І ми наберемо лілій, скільки хочете. І потім я за десять хвилин відвезу вас у будь-яке місце, куди тільки забажаєте.
Вона відзначила в думці: "Мені дуже хочеться покатати вас", і це заспокоїло її і надало рішучості. Він не має наміру якось погано скористатися з її згоди.
— Але я тут з подругою, — сказала вона невпевнено і майже тужно: їй хотілося покататися з Клайдом удвох, і менше за все на світі їй у цю хвилину потрібна була Грейс. І навіщо тільки вона взяла її? Грейс невродлива, може не сподобатися Клайдові, і тоді все буде зіпсовано. — І потім, — додала вона без усякого переходу, охоплена найсуперечливішими думками, — мабуть, мені краще не сідати, може, це небезпечно?
— Е, ні, мабуть, вам краще сісти! — засміявся Клайд, бачачи, що вона поступається. — Тут анітрошечки небезпеки немає,— із запалом додав він. Потім, підвівши човен до берега, що підіймався на цілий фут над водою, і вхопившись за корінь дерева, він сказав — Справді ж, вам нема чого боятися. Кличте свою подругу, якщо хочете, і я покатаю вас обох. Місця вистачить і для трьох, а там скрізь водяних лілій скільки завгодно.
Він кивком указав на східний берег озера.
Роберта більше не мала сил опиратися; щоб легше було спуститися, вона схопилась за гілку, яка звисала над водою, і голосно покликала:
— Грейс, Грейс, де ти?
Вона, нарешті, вирішила, що краще буде эзяти з собою подругу.
Здалеку почувся голос:
— Хелло-о! Чого тобі?
— Іди сюди. Іди швидше, мені треба тобі щось сказати.
— Ні, краще ти йди сюди. Тут такі чудові стокротки.
— Ні, ти йди сюди. Нас хочуть покатати на човні.
Вона хотіла гукнути це голосно, та чомусь голос її не слухався, і Грейс продовжувала збирати квіти. Роберта нахмурилася. Вона не знала, що робити. І враз наважилася:
— Ну, гаразд, тоді ми можемо підпливти туди до неї,—правда?
І Клайд вигукнув захоплено:
— От і чудово! Звичайно, можемо. Ідіть сюди. Ми спершу нарвемо тут лілій, а потім, якщо вона не прийде, під'їдемо до неї. Простуйте просто на середину, тоді байдарка не гойднеться.
Він дивився на неї знизу вгору, і Роберта тривожним і разом ласкавим поглядом зустріла його погляд. їй здавалося, що радість оповила її всю рожевим туманом.
Вона вже зовсім приготувалася ступнути в байдарку.
— А небезпеки немає? — спитала вона.
— Ні, звичайно, — переконував Клайд. — Я триматиму човен, а ви хапайтеся дужче за гілку і ступайте.
Вона' стрибнула, і човен, якого Клайд удержував на місці, трохи нахилився. Роберта злегка скрикнула і впала на м'яку лавку. Вона здалася Клайдові зовсім дівчинкою.
— Ну, от, усе гаразд, — заспокоював він її.— Тепер сядьте якраз посередині. Човен не перекинеться… От дивно — я все ще не можу прийти до пам'яті… Адже я саме перед цим думав про вас. Думав, що вам, напевно, сподобалося б тут на озері. І раптом ви тут, і ми з вами зустрілися, і все вийшло зовсім просто, — ось так!
Він махнув рукою і ляснув пальцями, показуючи, як просто це вийшло.
А Роберта, зраділа і трохи злякана його признанням, сказала зніяковіло:
— Це правда?
Воца згадала, що й сама думала про нього.
— Так, і навіть більше, — продовжував Клайд. — Я весь день думав про вас. Правда, правда! Мені дуже хотілося зустріти вас сьогодні вранці і привезти сюди.
— Ну, що ви, містер Гріфітс! Не треба так говорити, — благаюче сказала Роберта, побоюючись, що ця несподівана зустріч може надмірно швидко зблизити їх.
Розмова ставала занадто інтимною, і це не подобалося їй: вона боялася і Клайда, і самої себе, намагалася дивитися на нього холодно чи принаймні байдуже, але це була не дуже успішна спроба.
— Все одно це правда, — настоював Клайд.
— А тут і справді дуже гарно, — сказала Роберта. — Ми з подругою були тут вже кілька разів.