— Так, дуже, — сказала Роберта, нишком розглядаючи обох молодих людей. — Тільки мені здається, містер Клайд вродливіший, — як по-твоєму?
Ода Петканас, що сиділа по другий бік від Роберти і чула її зауваження, розсміялася:
— Це всім так здається! І він не такий гордий, як містер Гілберт.
— А він теж багатий? — спитала Роберта, думаючи про Клайда.
— Не знаю. Кажуть, що ні.— На обличчі Оди відбився сумнів. Вона, як і всі дівчата, дуже цікавилася Клайдом. — Він раніше працював у декатирувальній. По-моєму, він просто працював поденно, як і всі. Але, кажуть, він тільки недавно приїхав сюди, щоб ознайомитися з справою. Може, він тут ненадовго.
Роберта враз засмутилася, почувши це; до цього часу вона намагалася запевнити себе, що не думає про Клайда, як про людину, яку могла б покохати, але тепер, уявивши собі, що він будь-якого дня може несподівано виїхати і вона ніколи більше не побачить його, вона відчула дивне хвилювання. Він такий молодий, гарний, чарівний. І вона ж йому подобається, це ясно. Ні, про це не варто думати. І вона не повинна ні поглядом, ні рухом привертати його увагу. Адже він тут така значна персона, він настільки вищий від неї…
Почувши про високі родинні зв'язки Клайда і про його уявне
багатство, вірна своїм поняттям, Роберта вирішила, що він, звичайно, не може цікавитися нею з серйозними намірами. Адже вонаі бідна робітниця. А він — племінник такого багатія… Звичайно, він не одружиться з нею. А які ж інші відносини можуть бути між ними? Ні, вона мусить бути дуже обережна.
РОЗДІЛ XV
У ці дні думки Клайда про Роберту і про власне становище в Лікурзі були плутані і неспокійні. Хіба Гілберт не попереджав його, щоб він не заводив ніяких знайомств з робітницями? З другого боку, він усе ще не мав ні знайомих, ні якогось становища в суспільстві і по-старому жив дуже самітно. Правда, оселившись у м-с Пейтон, він опинився на кращій вулиці, в кращому районі,— але, власне, йому тут було навіть гірше, ніж у м-с Каппі. Там він принаймні зустрічався з молоддю, як-от з Діллардом, і не нудьгував би, коли б дозволив собі зблизитися з нею. А тут, крім брата м-с Пейтон, холостяка, приблизно одних з нею років, і її тридцятилітнього сина, хворобливого і скритного, який служив в одному з лікурзьких банків, він не бачив нікого, хто б міг і хотів розважити його. Як і всі, з ким йому доводилося зустрічатись, його нові хазяї думали, що він не потребує їхнього товариства: у нього є рідні і знайомі, і було б не зовсім пристойно нав'язуватися йому.
З другого боку, хоч Роберта і не належала до того вищого товариства, до якого він тепер прагнув, вона була чудова, і його нестримно вабило до неї. День у день цілковита самітність, а ще більше владний інстинкт штовхали його до неї: його раз у раз тягнуло подивитися на неї, а її — на нього. Їхні погляди на мить зустрічалися нишком, напружені, гарячкові. І від одного побіжного погляду, який Роберта кидала на нього крадькома, зовсім не бажаючи, щоб Клайд це помітив, його часом охоплювали гарячка і слабкість. Її чудовий рот, великі ласкаві очі, сяюча і в той же час соромлива і боязка посмішка! А які в неї чудесні руки, яка гнучка постать, швидкі й спритні рухи! Коли б здружитися з нею, заговорити, зустрітися де-небудь… коли б тільки вона захотіла, а він насмілився!
Збентеження. Пристрасне бажання. Довгі години жагучої млості. Справді, Клайда не тільки спантеличували, а й дратували ненормальні й безглузді суперечності, якими було сповнене тут його життя: він самітний і покинутий, і в той же час усі навколишні вважають, що він буває у веселому і приємному товаристві.
І щоб розважитися трохи, — так, як личить йому в його теперішньому становищі, і своєю відсутністю підтримати загальну помилку, ніби він приємно проводить час у світському товаристві, він почав виїжджати на суботу і неділю в Гловерсвіль, Фонду, Амстердам або на озера Грей і Крам: там були купальні, добрі пляжі і можна було брати напрокат купальні костюми і човни.
Клайд завжди думав, що на той випадок, якщо Гріфітси коли-небудь захочуть наблизити його до себе, йому треба набути манер і звичок світської людини; випадковий знайомий — чудовий спортсмен— навчив його прекрасно плавати і пірнати, але особливо захопився він веслуванням. Йому приємно було усвідомлювати, що він чудово виглядає, коли в сорочці з відкритим коміром, у парусинових туфлях випливає на середину озера Крам у яскравочервоній, зеленій або синій байдарці, яка давалася напрокат погодинно. Загалом у цьому було щось ефірне, казкове, особливо коли високо над головою танули в блакиті дві-три хмаринки. І Клайд серед білого дня починав мріяти про те, як би він почував себе, ставши членом однієї з тих багатьох компаній, що відвідують більш модні північні околиці Лкурга — озера Рекет чи Скрун, або Джордж і Чемплейн. Він уявляв собі танці, гру в гольф і теніс, катання по озеру на човнах у товаристві найбагатших людей Лікурга — тих, хто може дозволити собі їздити по таких місцях.
Приблизно в цей самий час Роберта і її подруга Грейс відкрили існування озера Крам і обрали його, зваживши на схвальну думку м-ра і м-с Ньютон, як найкраще і найзатишніше місце для купання за містом. їм теж сподобалося приїжджати сюди щосуботи і щонеділі після полудня; вони йшли протоптаною пішоходами стежкою вздовж західного берега, на якому тут і там стояли окремі групи дерев, сідали під одним з них і дивилися на воду; вони не вміли ні гребти, ні плавати. Навколо них росли польові квіти і було вдосталь ожини. Де-не-де, пробравшись грузькими болотистими берегами, можна було дотягнутися до білих водяних лілій, з їхніми ніжними сердечками. Вони страшенно спокушали зірвати їх, і дівчата вже двічі приносили м-с Ньютон цілі оберемки польових і водяних квітів.
На третю неділю липня Клайд, скинувши піджак і капелюха, по-старому самітний і невдоволений, плив у темносиній байдарці вздовж південного берега озера за півтори милі від купалень; він почував себе незадоволеним та скривдженим і поринав у марнолюбні мрії про те, який спосіб життя він хотів би обрати. На озері тут і там видно було байдарки і незграбні, порівняно з ними, великі човни, і до Клайда часом долинали уривки розмов і веселий сміх юнаків та дівчат, чоловіків і жінок. Іноді Клайд помічав удалині байдарку з іншим таким самим мрійником і завжди вирішував, що це — щасливий закоханий… Не те що він у своїй самітності!