А втім, тривога Клайда була нетривала. Служник відчинив двері, взяв у нього пальто і запросив пройти у простору вітальню, яка дуже вразила його. Вона здалася Клайдові, навіть після готелю "Грін-Девідсон" і клубу в Чікаго, надзвичайно красивою: тут були такі чудові меблі, стінний годинник, стіл надзвичайних розмірів, розкішні килими та драпіровки. Вогонь палав у великому каміні, перед яким півколом стояли стільці й крісла; в різних кінцях кімнати горіли лампи. У вітальні в цю хвилину нікого не було, але поки Клайд неспокійно озирався довкола, в глибині кімнати, де були великі сходи, що вели нагору, зашурхотів шовк, і Клайд побачив м-с Гріфітс, яка наближалась до нього. Це була лагідна, худа, змарніла жінка, рухалася вона швидко, поводилася люб'язно, хоч, за звичаєм, і дещо стримано, і через кілька хвилин Клайд уже почував себе в її присутності легко й спокійно.
— Мій племінник, чи не так? — посміхнулася вона.
— Так, — відповів Клайд просто і, завдяки хвилюванню, з надзвичайною для нього гідністю — Я — Клайд Гріфітс.
— Дуже рада бачити вас у себе, — почала м-с Гріфітс з певним світським апломбом, який вона засвоїла, нарешті, за роки, перебуті в місцевому вищому товаристві.— І мої діти, звичайно, так само будуть раді. Белли і Гілберта якраз немає вдома, але, я думаю, вони скоро повернуться. Чоловік зараз відпочиває, але я вже чула кроки в його кімнаті, значить, він скоро буде тут. Чи не сядете? — вона вказала на великий диван. — Ми майже завжди вечеряємо одні в неділю, і я подумала, що буде дуже приємно, якщо ми з вами зустрінемося в тісному родинному колі. Як вам подобається Лікург?
Вона опустилася на диван перед каміном, і Клайд досить незручно сів на певній відстані від неї.
— Місто мені дуже подобається, — відповів він з усмішкою, намагаючись потрапити їй у тон, — Звичайно, я бачив ще надто мало, але те, що я бачив, мені сподобалося. І я ніде ніколи не бачив такої гарної вулиці, як ваша, — додав він захоплено. — Такі великі будинки, такі чудові сади!
— Так, ми всі дуже пишаємося нашою вулицею, — відповіла, посміхаючись, м-с Гріфітс; вона завжди з найбільшим задоволенням думала про те, який красивий і розкішний її будинок на Уікігі авеню. Вони з чоловіком так довго добивалися всього цього! — Наша вулиця, здається, всім подобається. Її прокладено давно, коли Лікург ще був просто селом. Та забудували і зробили її такою красивою тільки за останні п'ятнадцять років… А тепер ви повинні розповісти мені про ваших батьків. Ви знаєте, мені ніколи не доводилось зустрічатися з ними, хоч, звичайно, чоловік часто говорив про них, тобто про свого брата, — виправилась вона. — Мені здається, він не зустрічався з вашою матусею. Як поживає ваш батько?
— Спасибі, він здоровий, і мати теж, — просто відповів Клайд. — Вони живуть тепер у Денвері. Ми жили раніш у Канзас-Сіті, але років три тому вони звідти переїхали. Цими днями я одержав листа від мами. Вона пише, що в них усе гаразд.
— Так ви листуєтеся з нею? Це дуже добре.
М-с Гріфітс посміхнулася Клайдові; він усе більше її цікавив: їй сподобалася його зовнішність. Він був такий витончений, так добре поводився і, головне, був такий схожий на' її власного сина, що спочатку вона навіть дещо злякалася, а потім зацікавилась. Може, Клайд був трохи вищий, кращої будови і тому здавався красивішим за Гілберта, але вона ніколи не погодилася б визнати це. Гілберт часто бував нестерпним і зарозумілим навіть з матір'ю, і в його поводженні було більше звичного удавання, ніж справжньої ніжності, але в її очах він все ж був енергійний, здібний юнак, який уміє обстоювати себе і свої думки. Клайд був лагіднішим, невиразнішим, невпевненішим. Її син, певно, успадкував свою енергію від батька та родичів по її лінії. Клайд, мабуть, дістав деяку слабкість характеру в спадщину від цих незначних людей — своїх батьків.
Вирішивши, таким чином, це питання на користь синові, м-с Гріфітс збиралася розпитати Клайда про його сестер та братів, але в цю мить увійшов Семюел Гріфітс. Оглянувши Клайда, який підвівся при його появі, проникливим поглядом і знайшовши, що він цілком пристойний, в усякому разі зовні, Гріфітс-старший сказав:
— А, от і ви! Сподіваюся, вас і без мене влаштували тут як слід?
— Так, сер, — відповів Клайд шанобливо, з легким поклоном. Він почував, що знаходиться в присутності одного з великих світу цього.
— Ну, от і чудово. Сідайте, сідайте! Дуже радий, що все гаразд. Я чув, ви тепер у декатирувальній? Не дуже приємне місце, але починати добре саме звідти, знизу! Інколи і найкращі люди починають так. — Він усміхнувся і додав: — Мене не було в місті, коли ви приїхали, а то б я побачився з вами.
— Так, сер, — відповів Клайд; він не наважувався сісти до того часу, поки м-р Гріфітс не опустився в широке крісло біля дивана.
У смокінгу і крохмальній сорочці з чорним галстуком, — костюмі, такому несхожому на форму чікагського клубу, — Клайд ще більше сподобався Гріфітсу, ніж при першій зустрічі, і зовсім не здався незначним і нікчемним, яким змальовував його Гілберт. Проте Семюел Гріфітс відчув, що Клайд недосить наполегливий, йому бракує ділових якостей, які він вважав необхідними; йому хотілося б бачити племінника сильнішим і енергійнішим. Це було б більш по-гріфіт-сівському і, напевно, більше припало б до серця Гілбертові.
— Подобається вам ваша робота? — спитав Гріфітс поблажливо.
— Так, сер, тобто, вірніше сказати, не дуже, — відверто відповів Клайд. — Та це не має значення. Для початку, по-моєму, всяка робота хороша.
Він думав у цю хвилину, що добре було б справити на дядька враження людини, здатної на щось краще, і через те що Гілберта тут не було, він знайшов у собі сміливість відповісти щиро.
— Оце правильна думка, — сказав Семюел Гріфітс, дуже задоволений. — Я знаю, це не зовсім приємна ділянка нашого виробничого процесу, але для початку необхідно ознайомитися з нею. І, звичайно, в наші дні в жодній справі не можна висунутися зразу, на це потрібен час.
Тут Клайд в думці запитав себе, чи ж надовго його ще залишать у похмурому підвалі під сходами.
Поки він роздумував про це, ввійшла Майра; вона з цікавістю глянула на нього і дуже зраділа, що він зовсім не такий неінтересний, яким змальовував його Гілберт. Вона помітила в погляді Клайда якусь дивну нервозність, вияв не то благання, не то тривожного переляку, і це відразу зацікавило її; може, вона відчула в ньому щось близьке, своє: адже вона й сама користувалася не дуже великим успіхом у товаристві.