І Діллард поводив себе з Клайдом, як справжній підлесник, хоч посідав краще становище, ніж Клайд, і заробляв більше: двадцять два долари на тиждень.
— Ви, мабуть, будете проводити щонайбільше часу з своїми родичами та друзями? — сказав між іншим Діллард під час їхньої першої спільної прогулянки.
Він намагався витягнути з Клайда якнайбільше відомостей про нього, але той відмовчувався, тоді як Діллард встиг уже приточити до розмови деякі чимало прикрашені подробиці власної біографії. В його батька тепер мануфактурний магазин. Сам він приїхав сюди, щоб вивчити нововведення в цій справі. Його дядько служить тут у "Старка і К°". У нього вже є в Лікурзі приємні знайомі,— правда, поки що небагато: адже він сам тут недавно — всього чотири місяці.
Але родичі Клайдові!
— Скажіть, ваш дядько, напевно, коштує понад мільйон? Кажуть, що так. Ці будинки на Уікігі авеню — ласий шматочок! Шикарніших від них не знайти ні в Олбені, ні в Утіці, ні навіть у Рочестері. Так ви рідний племінник Семюела Гріфітса? Та що ви! Це тут чималого варте. Хотів би я мати такі зв'язки! Будьте певні, я б їх використав.
Він із захопленою посмішкою глянув на Клайда, і той ще ясніше відчув, які насправді важливі його родинні зв'язки. Подумати тільки, якого значення надає їм цей чудний молодий чоловік.
— Ну, не знаю, — ухильно відповів Клайд; все-таки йому дуже лестили припущення про таку його близькість з тутешніми Гріфітсами. — Я приїхав сюди, щоб вивчити виробництво комірців. Я не збираюся розважатися. Дядько хоче, щоб я серйозно занявся цією справою.
— Ну, звичайно, звичайно. Це мені знайоме, — відповів Діллард. — Мій дядечко має такий самий настрій. Він хоче запрягти мене в роботу і вимагає, щоб я не витрачав дарма часу. Він, знаєте, служить у Старка закупником. Але не можна ж працювати без перепочинку. Треба й розважитись коли-небудь.
— Так, ви маєте рацію, — сказав Клайд уперше в своєму житті дещо поблажливим тоном.
Деякий час вони йшли мовчки; потім Уолтер запитав:
— Ви танцюєте?
— Так, — відповів Клайд.
— Я теж. Тут скільки завгодно дешевих дансингів, але я туди ніколи не ходжу. Не можна бувати в таких місцях, якщо хочеш підтримувати знайомство з порядними людьми. Кажуть, у цьому місті вище товариство тримається страшенно замкнуто. Якщо не належиш до їхнього кола, з тобою просто не бажають мати діла. І у Фонді так само. Ви повинні "належати до світу", а інакше вам нема куди подітися. Та, мабуть, це й правильно. Але тут все-таки знайдуться дівчата, з якими можна повеселитися і потанцювати, — дуже милі дівчата, і з порядних родин, — звичайно, не з вищого товариства, та все ж про них нічого поганого не кажуть. І вони не такі вже тихенькі. Іноді навіть зовсім навпаки. І ви не зобов'язані одружуватися.
Клайд подумав, що, мабуть, це знайомство надто легковажне для його нового життя в Лікурзі. В той же час Діллард йому подобався.
— До речі,— продовжував Діллард, — що ви робите в цю неділю, після обіду?
— Ніби нічого особливого, — відповів Клайд, почуваючи, що перед ним постає нове завдання. — Просто я поки що не знаю, як у мене все складеться.
— Ну, а якщо ви будете вільні? Може, проведемо вечір разом? Я тут познайомився з кількома дівчатами. Дуже милі! Спочатку, якщо хочете, ми зайдемо до мого дядька. В нього сім'я, всі дуже милі люди. А потім я тут знаю двох дівчат… розкіш! Одна працювала в магазині, але тепер пішла звідти і ніде не служить. А друга — її подруга. У них удома є грамофон, і обидві танцюють. Правда, тут не годиться танцювати в неділю, але про це ніхто не дізнається. Дівчатам батьки дозволяють. А після того ми можемо піти з ними куди-небудь у кіно, якщо ви захочете. Не в якусь там кіношку на околиці, а туди, де найкраще. Згодні?
І перед Клайдом постало питання, як зробити, як відповісти на таку пропозицію. В Чікаго, після того, що сталося в Канзас-Сіті, він намагався поводитись дуже скромно і обережно. Потрапивши на службу в клуб, він вирішив, що будуватиме своє життя відповідно до ідеалів, які прищеплювала йому ця, як видно, така статечна установа: триматися солідно, ретельно працювати, збирати гроші, одягатися елегантно, але без франтівства, по-джентльменському. Це був такий собі рай без Єви.
Але хоч яке скромне було тепер його безпосереднє оточення, здавалося, саме повітря цього міста збуджувало в ньому жадобу до втіх, про які говорив тепер його супутник: хотілося повеселитись трохи, нехай навіть у найневинніший спосіб, але все-таки в жіночому товаристві. Вулиці увечері такі людні, повні гарненьких дівчат і молодих хлопців… Але що подумають його новознайдені родичі, якщо він дозволить собі розважатися в такому дусі, як натякає Діллард? Адже ж він сам каже, що в Лікурзі звичаї суворі і всі усе знають один про одного. Клайд мовчав, охоплений сумнівами. Треба було вирішувати. Але він надто знудьгувався в самотині і тому, нарешті, відповів:
— Ну, гаразд, я, мабуть, згодний. — Потім додав трохи невпевнено — Знаєте, мої тутешні родичі…
— Звичайно, я розумію, — швидко відповів Діллард. — Вам треба бути дуже обережним. Та й мені так само.
Тільки б йому зв'язатися де-небудь з одним із Гріфітсів, навіть з цим приїжджим, який тут ще майже ні з ким не знайомий. Тоді напевно навколишні люди будуть вищої думки й про нього.
І Діллард запропонував купити Клайду папірос і спитав, чи не хоче він випити содової води. Та Клайд все-таки почував себе незручно і невпевнено; попросивши пробачення, він незабаром попрощався з новим знайомим: йому набридло це самовдоволення і схиляння перед "вищим товариством". Клайд повернувся додому. Він давно обіцяв написати матері і тепер вирішив виконати обіцяння, а заодно подумати, чи варто підтримувати нове знайомство.
РОЗДІЛ VIII
Назавтра була субота, робота закінчилася рано (на фабриці Гріфітсів субота цілий рік була наполовину вільним днем), і м-р Уігем з'явився з платіжними конвертами.
— Ось, будь ласка, містер Гріфітс, — сказав він таким тоном, наче Клайд був на фабриці значною особою.
Із задоволенням вислухавши це "містер", Клайд узяв конверт і, підійшовши до своєї шафки, розірвав папір і переклав гроші в кишеню. Потім одягнувся і пішов додому снідати. Але, опинившись у своїй кімнаті, він відчув себе дуже самотнім; Ділларда не було, — він ще працював, і Клайд вирішив проїхатися на трамваї в Гловерсвіль— сусіднє невеличке місто тисяч на двадцять жителів, з чуток, дуже жваве, хоч і не таке красиве, як Лікург. Ця поїздка дуже розважила Клайда: він побачив справді цікаве місто, зовсім не схоже на Лікург своєю соціальною структурою.