— Не бачу в ньому нічого особливого, — відповів Гілберт. — Досить розвинений і непоганий з себе, але сам визнає, що він не має ніякої підготовки для роботи на великому підприємстві. Нічим не відрізняється від будь-якого хлопчини, який служить у готелі. По-моєму, він вважає, що головне в житті — це одежа. На ньому був яснокоричневий костюм, коричневий галстук і капелюх під колір, і коричневі черевики. Галстук надто яскравий, і сорочка в яскраво-рожеву смужку, — такі носили років три або чотири тому. І до того ж костюм поганого покрою. Я не хочу тепер нічого казати, коли він уже тут, та ще й невідомо ж, чи удержиться він. Але якщо удержиться і якщо він збирається зображати тут нашого близького родича, то йому доведеться знизити тон, або я пораджу татові сказати йому пару слів. А взагалі, я думаю, з нього може вийти який-небудь путящий начальник цеху… Мабуть, трохи пізніше можна буде навіть торгового агента з нього зробити. І все-таки не розумію, чого ради він сюди приїхав. Напевно, тато не розтлумачив йому, як мало тут шансів висунутися. Для цього треба бути справжнім чарівником щонайменше.
Гілберт стояв спиною до великого каміна.
— Так, але ти чув, що мама казала цими днями про його батька? Як видно, йому завжди дуже не щастило. Напевно, тато вирішив все одно допомогти цьому Клайдові, придасться він на фабриці чи ні. Тато вважає, що наш дід був несправедливий до Клайдового батька, — так мені мама сказала.
Майра замовкла, а Гілберт, який теж чув від матері такий натяк, волів не надавати йому значення.
— Ну, мене це мало обходить. Якщо батько захоче лишити його на фабриці, не дивлячись, придатний він до чого-небудь чи ні,— його діло. Але він сам завжди говорив, що в кожному цеху потрібні тільки умілі люди і що мертвий баласт треба викидати за борт.
Пізніше, побачившись з матір'ю і Беллою, Гілберт і їм у такому ж дусі розповів новину про приїзд Клайда і свої міркування з цього приводу. М-с Гріфітс зітхнула: в такому малому місті, як Лікург, з таким становищем у товаристві, яке посідає сім'я Гріфітс, кожний, хто є їхнім родичем і носить їхнє ім'я, мусить бути надзвичайно обачливим і мати належні манери, схильності та погляди. Мабуть, чоловік зробив не зовсім розсудливо, виписавши сюди молодого чоловіка, який ніяк не відповідав цим вимогам.
Але Белла, вислухавши таку характеристику Клайда, не повірила братові. Вона не знала Клайда, зате знала Гілберта, і їй було відомо, що він легко може знайти в людині всілякі вади, яких у тієї зовсім і не було ніколи. І, вислухавши за обідом ще якісь його зауваження на Клайдову адресу, вона сказала:
— Ну, знаєш, якщо тато захоче, так він все одно залишить його на фабриці або як-небудь його влаштує…
Від цих слів Гілберта пересмикнуло, як від ляпаса: він дуже ревниво оберігав свій авторитет на батьковій фабриці, всіляко намагався укріпити і розширити його, і молодша сестра добре це знала.
А Клайд, прийшовши другого дня вранці на фабрику, помітив, що його ім'я і зовнішність — його подібність до м-ра Гілберта Гріфітса — були своєрідною перевагою, якої він ще не міг по-справжньому оцінити. Коли він підійшов до фабрики, сторож біля входу № 1 подивився на нього вкрай здивовано.
— Ви, певно, містер Клайд Гріфітс? — запитав він. — Ви працюватимете у містера Кемерера? Так, так, знаю. Ось той чоловік видасть вам табель, — і він вказав на товстого похмурого старика, що його, як пізніше довідався Клайд, звали "старий Джефф". Він стояв біля контрольного годинника в глибині того ж приміщення і видавав табелі, і після відмітки одержував їх назад між сьомою тридцятьма і сьомою сорок.
Коли Клайд підійшов до нього з словами:
— Мене звуть Клайд Гріфітс, я працюватиму внизу, в містера Кемерера, — старий здивувався, потім сказав:
— Так, звичайно, слухаю, сер. Виходить, ви і є містер Гріфітс. Містер Кемерер вчора говорив мені про вас. Ваш номер буде сімдесят перший. Я даю вам старий номер містера Дювені.
А коли Клайд спустився сходами, що ведуть у декатирувальний цех, старий табельник повернувся до сторожа, який тим часом підійшов трохи ближче, і гукнув:
— Ну, до чого ж цей хлопець схожий на містера Гілберта Гріфітса! Викапаний його портрет! Як по-твоєму, він що ж, брат чи родич?
— Нічого не знаю, — відповів сторож. — Ніколи раніше не бачиз його. Та вже, звичайно, він з їхньої сім'ї, відразу видно. Я спершу подумав, що це містер Гілберт. Я вже збирався скинути картуза, та розгледів, що це не він.
Увійшовши в декатирувальну, Клайд побачив Кемерера, такого самого шанобливого та ухильного, як і напередодні, бо Кемерер, як і Уігем, усе ще не міг визначити справжнього становища Клайда на фабриці. Правда, як Кемерер довідався від Уігема, Гілберт ані словом не дав зрозуміти, що Клайда треба поставити в якісь особливі, легші або ж важчі умови. Навпаки, м-р Гілберт сказав: "Він повинен працювати так само, як усі службовці. Жодних винятків!" І все-таки, знайомлячи Клайда з Уігемом, він сказав також: "Це мій двоюрідний брат, він хоче вивчити нашу справу", — і це, напевно, означає, що Клайд не залишиться тут надовго, а переходитиме з цеху в цех, поки не вивчить усього виробництва. Тому, коли Клайд пішов, Уігем шепнув Кемерерові і кільком іншим службовцям, що Клайд, певно, протеже хазяїна, і відповідно вони вирішили бути на сторожі з ним, поки не з'ясується, яке ж його становище на фабриці.
А Клайд, помітивши їхню шанобливість, піднісся духом і мимоволі подумав, що, як би там не ставився до нього двоюрідний брат Гілберт, це добра ознака і, мабуть, провіщає які-небудь милості від дядька. І тому, коли Кемерер став пояснювати, що робота у нього буде не дуже важка і йому не доведеться поки що працювати надто багато, Клайд вислухав його з дещо поблажливим виглядом. А Кемерер через це став іще шанобливішим.
— Тепер почепіть капелюха і пальто ось сюди, в одну з шафок, — продовжував він лагідно і навіть улесливо. — Потім візьміть он там візок, підніміться на перший поверх і привезіть кілька штук тканини. Вам покажуть, де їх узяти.
Для Клайда настали цікаві, але нелегкі дні. Часом незвичне робітниче оточення і його власне становище тут викликали в ньому розгубленість і занепокоєння. Людей, які працювали поруч нього на фабриці, він навряд чи коли-небудь обрав би собі за товаришів. Розвитком своїм усі вони були значно нижчі від хлопчиків-розсильних, возіїв або клерків; він бачив, що вони неповороткі і грубі фізично й духовно. Одягалися вони, як робітники найнижчого розряду, — так звичайно одягаються люди, для яких власна зовнішність — остання річ: всі їхні думки були про роботу і важкі матеріальні умови життя. Крім того, не знаючи, хто такий Клайд і як може відбитися його поява тут на їхньому власному становищі, робітники ставилися до нього недовірливо і підозріло.