Телефоністка сказала йому, що кабінет м-ра Гріфітса міститься в глибині будинку, тому Клайд досить впевнено пройшов через весь зал і в кінці його побачив напіввідчинені двері з табличкою: "Гілберт Гріфітс, секретар". Він почекав хвилину, не наважуючись зайти, потім злегка постукав. Зразу ж різкий пронизливий голос гукнув: "Зайдіть". Клайд зайшов і побачив перед собою молодого чоловіка, який, здавалося, був трохи нижчий від нього на зріст, дещо старший і, безперечно, набагато стриманіший і проникливіший; словом, це був якраз такий молодий чоловік, яким мріяв стати сам Клайд: він знав своє діло, був владний і енергійний. Оскільки наближалася весна, на ньому був, як відразу помітив Клайд, ясносірий костюм у яскраву смужку. Його блискуче волосся було трохи світліше, ніж у Клайда, і рівно зачесане назад; ясні сіроголубі очі вп'ялися в Клайда, ледве він встиг переступити поріг. На молодому чоловікові були великі окуляри в роговій оправі, які він надівав тільки під час роботи; крізь круглі скельця він швидко й уважно оглянув Клайда з голови до ніг, помітивши все — від черевиків до коричневого фетрового капелюха, що його Клайд тримав у руці.
— Ви — мій двоюрідний брат? — сказав Гілберт льодовим тоном, з слабкою і далеко не доброзичливою посмішкою, коли Клайд спинився посеред кімнати.
— Так, це я, — сказав Клайд, збентежений і трохи зляканий таким холодним прийомом.
Він миттю зрозумів, що не може ставитися до свого двоюрідного брата з тією ж повагою, яку вселяв йому дядько, чиїми руками створене це чудове підприємство. Десь у глибині душі він відчував, що цей молодий чоловік, мабуть, тут тільки спадкоємець — не більше, і коли б не здібності батька, який зумів створити вели-чезну фабрику, син не міг би напускати на себе таку бундючність і набирати гордовитого вигляду.
Та надто вже безгрунтовні і мізерні були права Клайда на будь-яку пошану тут, глибоко вдячний він був за все, що можуть для нього зробити, і тому він уже наперед почував себе за це зобов'язаним і намагався посміхнутися найпривітніше. А Гілберт Гріфітс, мабуть, одразу ж визнав цю посмішку за ознаку самовпевненості; цього він не мав наміру терпіти в якомусь двоюрідному братові, та ще в такому, який потребує протегування від самого Гілберта і його батька.
Але через те що батько зволив зацікавитися цим родичем, перед Гілбертом не було вибору, і, продовжуючи криво посміхатися І 8 думці вивчати двоюрідного брата, він сказав:
— Ми так і думали, що ви прибудете сьогодні або завтра. Приємна була поїздка?
— Так, дуже, — відповів Клайд, трохи збентежений цим запитанням.
— Отже, ви хочете ознайомитися з виготовленням комірців? — продовжував Гілберт.
І тон, і манери його були сповнені поблажливої зневаги.
— Так, я дуже хотів би вивчити справу, в якій потім можна буде якось висунутися, — добродушно сказав Клайд, намагаючись в міру сил і можливості заслужити прихильність двоюрідного брата.
— Батько говорив мені про свою розмову з вами в Чікаго. Але, як я зрозумів з його слів, у вас немає практичного досвіду ні в якій галузі. Ви не ознайомлені з бухгалтерією?
— На жаль, ні,— відповів прикро вражений Клайд.
— І не знаєте стенографії або ще чого-небудь у цьому роді?
— Ні, сер.
Кажучи це, Клайд, гостро відчував, як сильно бракує йому хоч яких-небудь практичних знань. Гілберт дивився на нього тепер, як на зовсім некорисне для фабрики надбання.
— В такому разі,— продовжував Гілберт, неначе він тільки тепер вирішив це, а не дістав заздалегідь певні вказівки від батька, — я думаю, найкраще направити вас у декатирувальну. Там, власне, і починається все виробництво, отже, ви зможете вивчати процесс з самих основ. Ми перевіримо вас там, а потім видно буде, що іще можна для вас зробити. Коли б ви хоч трохи були підготовлені до конторської роботи, можна було б використати вас тут. (Обличчя Клайдове засмутилося, і це було приємно Гілбертові). Але якщо ви хочете вивчити справу практично, то з таким самим успіхом можна почати й там, — додав він холодно, зовсім не для того, щоб утішити Клайда, а просто встановлюючи факт. І тому що Клайд мовчав, він продовжував — Я вважаю, перше ніж стати до роботи, вам треба де-небудь влаштуватися. Ви ще не знайшли собі кімнати?
— Ні, я приїхав дванадцятигодинним поїздом і хотів трошки почиститися з дороги, так що спинився в готелі. Я думав, що потім підшукаю собі кімнату.
— Ну й чудесно. Шукати нічого не треба. Я скажу нашому управляючому, щоб він вказав вам який-небудь хороший пансіон. Він знає місто краще, ніж ви.
Гілберт подумав, що кінець кінцем Клайд усе-таки їхній близький родич, і не годиться, щоб він оселився де трапиться. В той же час він зовсім не хотів, щоб Клайд уявив собі, ніби сім'ю Гріфітсдуже хвилює, де і як він живе, — сам Гілберт вважав, що їх це анітрохи не стосується. Зрештою, він вирішив, що йому неважко буде поставити Клайда в такі умови і так стежити за ним, щоб він не міг набути якогось значення в їхній сім'ї, в очах його батька або людей, які працюють на фабриці.
Він простягнув руку і натиснув кнопку дзвінка. Увійшла дуже сувора і стримана на вигляд дівчина в зеленому бавовняному халаті.
— Попросіть містера Уігема.
Вона зникла, і зразу ж до кабінету ввійшов чоловік років сорока, середнього зросту, досить огрядний, але нервовий і немовби чимось дуже стурбований. У нього був вигляд людини пригніченої і неодвертої, і він допитливо, підозріло озирався, наче намагаючись зрозуміти, звідки загрожує нова неприємність. Він не підводив голови і, здавалося, волів не дивитися на співрозмовника.
— Уігем, — владно заговорив Гріфітс-молодший, — це Клайд Гріфітс, наш родич. Пригадуєте, я говорив вам про нього.
— Так, сер.
— Так от, його треба влаштувати на перший час у декатирувальний цех. Ви покажете йому, що він повинен робити. А потім нехай місіс Брейлі вкаже йому, де він може дістати собі кімнату. (Все це було вирішено і сказано Уігемові вже тиждень тому, але тепер Гілберт говорив так, ніби він сам тільки що вирішив це.) І нехай табельник внесе його ім'я в списки. Він починає працювати із завтрашнього ранку. Зрозуміло?