РОЗДІЛ XIII
Так тривало принаймні чотири місяці. Після того першого вечора Клайд значну частину свого вільного часу присвячував Гортензії, намагаючись зацікавити її в такій мірі, в якій вона, певно, цікавилась іншими юнаками. І все-таки він не міг би сказати, чи здатна вона: по-справжньому бути прихильною до когось одного, але й не міг повірити, щоб у неї були з усіма тільки безневинні товариські взаємини. Проте вона була така спокуслива, що він божеволів: якщо його найгірші підозри справедливі, може, кінець кінцем вона буде прихильна й до нього. Він так очманів від тієї хтивої атмосфери, що оповивала Гортензію, від її мінливості, бажання, яким виразно були пройняті її жести, настрої, голос, манера одягатися, що не міг мати й на думці відмовитись від неї.
Одно слово, він безглуздо бігав за нею. А вона, дивлячись на це, не підпускала його близько, часом уникала, примушувала його вдовольнятися мізерними крихтами своєї уваги і поряд з тим розповідала йому про всі подробиці своїх розваг в товаристві інших хлопців. Він відчував, що більше не в силі отак бігати за нею, і, розлютований, давав собі слово ніколи з нею не зустрічатися. Справді, адже нічого доброго в нього з нею не вийде. Але під час нового побачення,
Спостерігаючи ту ж холодну байдужість у кожному її слові і в кожному вчинку, він втрачав мужність і не мав сили розірвати свої пута.
А проте вона не соромилась казати йому, що саме з речей їй потрібно і що вона хотіла б мати; спочатку це були дрібнички: новий пушок для пудри, губна помада, коробка пудри чи флакон духів. Потім вона посміливішала і в різний час, з різного приводу говорила' Клайдові про сумки, блузки, туфельки, панчохи, капелюх, які вона з радістю купила б, якби мала гроші; і при цьому не йшла на поступки, відбуваючись хвилинними, без бажання, ласками, інколи з млосним виглядом дозволяючи себе обняти; ця млосність багато обіцяла, але обіцяне ніколи не збувалося. І Клайд, щоб здобути її прихильність і довір'я, купував усі ці речі, хоч іноді, в зв'язку з тим, що відбувалося у нього в сім'ї, ці витрати були йому не під силу. Проте на кінець четвертого місяця він став розуміти, що надто мало пройшов уперед: прихильність Гортензії була така ж далека від нього зараз, як і на початку їх знайомства. Словом, він жив у гарячковій, болючій гонитві за нею без будь-якої певної надії на винагороду.
А тим часом у домі Гріфітсів по-старому панували органічно притаманні всім членам цієї родини роздратованість і пригніченість. Після зникнення Ести почався період смутку, який тривав і досі. Для Клайда становище ускладнювалось таємничістю, що боляче дражнила, більше того — роздратовувала, бо ж ніякі батьки не могли б виявити таку вимогливість, як Гріфітси, в тих випадках, коли в сім'ї відбувалося що-небудь зв'язане з справами статевих взаємин. І особливо це стосувалося таємниці, яка вже певний час оточувала Есту. Вона втекла. І не повернулася. І, скільки знали Клайд і інші діти, від неї не було ніяких звісток. Проте Клайд помітив, що після перших тижнів її відсутності, коли мати й батько надзвичайно стривожились, завдаючи собі муки питаннями — де вона і чому не пише, вони раптом перестали хвилюватись і ніби помирилися з тим, що сталося: принаймні їм уже не так було тяжко від того становища, яке спершу здавалося цілком безнадійним. Він не міг цього зрозуміти. Зміна була надто помітна, і проте ніхто не сказав жодного слова на пояснення. Трохи пізніше Клайд помітив, що мати з кимось листується, а це бувало не часто: в неї майже не було знайомств і ділових зв'язків, і листи вона одержувала чи писала дуже рідко.
Одного разу, незабаром після того, як Клайд почав працювати в готелі "Грін-Девідсон", він прийшов додому раніш, ніж звичайно, і застав матір, що схилилася над листом, мабуть, щойно одержаним і дуже важливим для неї. І, видимо, він був зв'язаний з чимось, що треба було приховувати, бо при появі Клайда мати враз припинила читання, поквапно й нервово підвелася і відклала листа, нічого не пояснюючи. Та Клайд чомусь, може, чуттям — зрозумів, що цей лист від Ести. Він не був певний. Він стояв далеко і не міг упізнати почерку. Та як би там не було, мати й потім не сказала йому нічого про цей лист. Вираз її обличчя промовляв, що вона не бажає чути розпитувань, і стільки стриманості було в їх відносинах, що Клайдові не спало й на думку розпитувати. Він просто здивувався, а потім майже забув про цей випадок.
Через місяць чи трохи більше, коли він уже досить призвичаївся до роботи в готелі і почав цікавитися Гортензією Брігс, мати раптом звернулась до нього з дуже дивним питанням. Одного разу, коли він тільки повернувся з роботи, вона покликала його до залу місії. Не пояснюючи, нащо їй це потрібно, і не кажучи прямо, що тепер Клайд, на її думку, якоюсь мірою в силі їй допомогти, мати сказала, пильно і з хвилюванням дивлячись на нього:
— Клайд, ти не знаєш, як би мені зараз дістати сто доларів?
Клайд був такий здивований, що ледве міг повірити, що це йому не причулося: всього кілька тижнів тому заговорити з ним про суму більшу, ніж чотири-п'ять доларів, було б цілковитим безглуздям. Мати знала це. А тепер вона зверталась до нього, ніби підозріваючи, що він може дістати для неї такі великі гроші. І правильно, адже його одяг і весь його вигляд свідчили, що для нього насталії кращі дні.
Насамперед він подумав про одно: звичайно, мати помітила, як він одягнений і яке провадить життя, і прийшла до висновку, що він обманює її щодо розмірів свого заробітку. І почасти це було вірно; але поведінка Клайда останнім часом так змінилася, що матері теж довелося змінити своє поводження з ним: вона тепер сумнівалася, чи пощастить їй надалі зберегти свою владу над ним. Останнім часом — відтоді, як він почав працювати на новій посаді — їй чомусь здавалося, що він став більш розсудливим, впевненим у собі, менш піддавався сумнівам і мав намір жити по-своєму й сам за себе відповідати. Це неабияк тривожило її, але, з другого боку, подобалось їй. Вразлива й неспокійна Клайдова вдача завжди була загад* кою для матері, і бачити його, нарешті, самостійним — це вже чи-мало; правда, спостерігаючи, яким він стає франтом, вона часом тривожилась і, не розуміючи, питала себе, в якому товаристві він буває. Та оскільки робота в готелі забирала в нього так багато часу, а весь свій заробіток він, очевидно, витрачав на одяг, вона вважала, що не має підстав нарікати. Ще одно побоювання іноді виникало в неї: чи не поводиться він занадто егоїстично, чи не занадто клопочеться про своє благополуччя. Але, знаючи, як довго він не мав жодних втіх у житті, вона не могла тепер дуже суворо осуджувати його за бажання розважитися.