Але чим він її ударив? Якби тільки змусити Клайда сказати це!
І враз Мейсона осінило: він повезе Клайда на Біг-Бітерн і, хоч закон охороняє обвинувачених від будь-якого силування, все-таки змусить його знову пройти крок за кроком усі стадії злочину. Можливо, і не вдасться примусити Клайда повністю виказати себе, а все ж, — потрапивши знову в ту обстановку, на те місце, де стався злочин, він може мимоволі чим-небудь указати хоч би на місце, де заховано костюм або знаряддя, яким Клайд ударив Роберту.
Отже, на третій день ув'язнення — нова поїздка на Біг-Бітерн в супроводі Краута, Хейта, Мейсона, Бертона Берлея, Ерла Нью-кома і шерифа Слека з його помічниками, і повільне, ретельне обслідування всіх місць, де Клайд побував того жахливого дня. І Краут, виконуючи інструкцію Мейсона, "підмазувався" до Клайда, намагаючись викликати його довір'я, а водночас і відвертість. Краут доводив, що наявні докази занадто незаперечні: "присяжні вам ніколи не повірять, ніби ви її не вбивали", але "якщо ви все розкажете Мейсону по щирості, він поговорить з суддею або з губернатором. Він може зробити для вас більше, ніж будь-хто інший, може вас виручити — і ви відбудетесь довічним ув'язненням або двадцятьма роками… а якщо будете отак від усього відмагатись, не минути вам електричного стільця, це вже напевно".
Але Клайд, охоплений тим же страхом, як і на Ведмежому озері, не переставав уперто мовчати. Навіщо говорити, що він її ударив, коли він цього не робив, принаймні він же не вдарив навмисне? Та й чим? Адже досі ніхто не знає про фотографічний апарат.
Та на озері, коли окружний землемір точно виміряв відстань од того місця, де потонула Роберта, до місця, де вийшов на берег Клайд, Ерл Ньюком несподівано підійшов до Мейсона і повідомив про важливе відкриття. Під поваленим стовбуром, недалеко від того місця, де Клайд спинився, щоб переодягтись, було знайдено захований ним штатив від фотографічного апарата, трохи заіржавлений і від-вологлий, але, як готові були повірити Мейсон та інші, досить важкий для того, щоб, ударивши ним Роберту по голові, можна було оглушити її, а потім перенести в човен і, нарешті, кинути у воду.
Побачивши цю знахідку, Клайд ще більше зблід, однак рішуче заперечував, що у нього був з собою фотографічний апарат і штатив. Мейсон тут же вирішив знову допитати всіх свідків: може, хто-небудь з них згадає, що бачив у Клайда апарат або штатив.
І ще до кінця того ж дня з'ясувалось, що і шофер, який віз Клайда і Роберту з станції, і човняр, що бачив, як Клайд кинув свій чемодан у човен, і молода служниця з гостиниці на озері Грасс, яка бачила, що Клайд і Роберта вирушали вранці на: залізничну станцію, — всі пам'ятали "якісь жовті палиці", прив'язані до чемодана Клайда: це, мабуть, і був штатив.
А потім Бертон Берлей вирішив, що, зрештою, удар було, мабуть, заподіяно не штативом, а скоріше самим апаратом — важчим: гострий край його міг спричинити рану на тім'ї, а плоский бік — поранення на обличчі. У зв'язку з цим висновком, потай від Клайда, Мейсон викликав декого з місцевих жителів для додаткових розшуків на дні озера, поблизу того місця, де знайшли Роберту. Розшуки тривали цілий день. Кінець кінцем якийсь Джек Богарт, сподіваючись одержати обіцяну солідну винагороду, пірнув на дно і виринув, тримаючи в руках той самий фотографічний апарат, який Клайд впустив у воду, коли перевернувся човен. Більше того: в апараті знайшли котушку з плівками, передали її спеціалістові для проявлення — і виявилось, що це ряд знімків Роберти, зроблених на березі: на одному вона була знята, коли сиділа на поваленому дереві, на другому — біля човна на березі, на третьому — намагалась дотягнутись до гілок дерева. Всі знімки були тьмяні, пошкоджені водою, але все-таки їх можна було розглянути. І через те, що розміри найширшої частини апарата точно відповідали довжині і ширині ран на обличчі Робер-ти, тепер уже здавалось безспірним, що вдалося знайти те знаряддя, яким Клайд ударив.
І однак ніяких слідів крові — ні на апараті, ні на бортах та дні човна, відправленого для обслідування у Бріджбург, ні на килимку, що вкривав дно човна.
Але тут Бертон Берлей, хлопець дуже і дуже тямущий, яких немало знайдеться в цій лісовій глушині, почав міркувати над тим, що, коли будуть потрібні незаперечні докази, він, Бертон, або хто-небудь інший може порізати палець і залишити хоч кілька капель крові на борту човна, або на килимку, або на фотографічному апараті. А то ще, скажемо, дуже легко взяти дві-три волосинки з голови Роберти і намотати їх на виступи апарата або на кочет, за який зачепилась її вуаль. І от, потай і з належною серйозністю поміркувавши над цим, він вирішив побувати в моргу братів Луц і дістати дві-три волосинки з голови Роберти. Адже він був переконаний, що Клайд зовсім холоднокровно убив дівчину. Невже через те, що бракує якогось дрібного доказу, дати цьому мовчазному, самовпевненому молодому негідникові щасливо викрутитись? Ні, вже краще Берлей сам намотає волосся Роберти на кочет або засуне в апарат, а тоді зверне увагу Мейсона на цю подробицю, раніше не помічену.
І от того ж дня, коли Хейт і Мейсон ще раз особисто виміряли рани на обличчі і на голові дівчини, Берлей нишком сунув кілька волосинок Роберти в апарат, між кришкою і об'єктивом. Трохи згодом Мейсон і Хейт несподівано виявили їх, і хоч здивувались, як це вони не помітили їх раніше, однак зразу ж вирішили, що це остаточно доводить винність Клайда. І тому Мейсон оголосив, що він як прокурор вважає справу закінченою. Він справді простежив кожний крок злочинця і, якщо буде потрібно, ладен хоч завтра виступити перед судом.
Але саме через те, що докази були вичерпні, він вирішив до якогось часу нічого не говорити про апарат — і, якщо можливо, закрити рот усім, хто знав про цю знахідку. Припустімо, Клайд буде так само вперто заперечувати, що він мав при собі апарат, його адвокат і не підозріватиме про існування такого доказу… яке вбивче враження— мов грім серед ясного неба! — справить на суді цей апарат, ці знімки Роберти, зроблені ним самим, і повний збіг розмірів апарата з слідами удару на її обличчі! Які ясні, які незаперечні докази!