Поки він говорив, його обличчя і навіть руки враз густо почервоніли. Його змучені, злякані очі були повні відчаю. "А що як у цей день зовсім не було вітру, і вони згадають про це?" думав він. А штатив, схований під поваленим деревом? Якщо його знайшли, можуть подумати, що саме штативом він і вдарив її… Він весь тремтів, обливаючись потом.
Але Мейсон уже задавав нове запитання:
— Так. Одну хвилину. Ви кажете, що повезли її туди без усякого наміру вбити?
— Так, сер.
— Добре, але тоді чому ж ви записались у гостиниці на Біг-Бітерні і на озері Грасс під різними іменами?
— Просто я не хотів, щоб хто-небудь дізнався, що я був там з нею.
— А, розумію! Не бажали скандалу в зв'язку з її вагітністю?
— Ні, сер. Тобто так, сер.
— А вас не турбувало, що її ім'я буде зганьблене, якщо її згодом знайдуть?
— Та я ж не міг знати, що вона потоне — метко відповів Клайд, вчасно відчувши пастку.
— Але ви, звичайно, знали, що самі туди не повернетесь?.. Це ви твердо знали. Хіба не так?
— Та що ви, сер, я зовсім цього не знав! Я думав, що повернусь.
"Спритно, спритно!" подумав Мейсон, але не промовив цього вголос, а швидко сказав:
— Отже, саме для того, щоб вам було простіше і легше повертатись, ви взяли свій чемодан з собою, а її чемодан залишили на станції? Хіба так роблять? Як ви це поясните?
— Але я взяв чемодан не тому, що збирався втекти. Ми вирішили покласти туди сніданок.
— "Ми" чи ви?
— Ми.
— Значить, вам треба було тягти з собою цей великий чемодан ради невеликого сніданку? Хіба ви не могли загорнути його в папір або покласти в її сумку?
— Ну, бачите, її сумка була повна, а я не люблю носити всякі клунки.
— Так, розумію… Ви занадто горді і делікатні, га? Однак гордість не завадила вам тягти вночі важкий чемодан дванадцять миль з гаком до Бухти Третьої милі, і вам було байдуже, що це можуть побачити?
— Просто, коли вона потонула, я не хотів, щоб стало відомо, що я був там з нею, і мені довелось піти…
Він замовк, а Мейсон дивився на нього і думав, яку безліч запитань він хотів би ще задати… ще багато, дуже багато запитань, на які,— він знав, — Клайд не зможе ясно відповісти. Однак ставало вже пізно, а в таборі ще залишались речі Клайда, — чемодан і, можливо, костюм, в якому він був того дня на Біг-Бітерні,— сірий, як казали, а не той, в якому він зараз. Цей допит може ще багато чого дати, якщо продовжувати його, але навіщо робити це тут, коли насувається темрява? Адже доведеться ще повертатись, і тоді буде вдосталь часу для дальших розпитів.
І тому, хоч як прикро було Мейсону припиняти в цю хвилину розмову, він сказав:
— Ну, от що, Гріфітс, поки що ми дамо вам перепочити. Можливо, все було так, як ви сказали, не знаю. Від душі сподіваюсь, ради вас же самого, що все це правда. У всякому разі ви підете зараз з містером Краутом, — він покаже вам, куди.
Потім він обернувся до Суенка і Краута:
— Тепер, друзі, ми от що зробимо. Стає пізно, і нам треба поспішати, якщо ми хочемо сьогодні ночувати під покрівлею. Містер Краут, ви одведете цього молодого чоловіка до тих двох човнів і зачекаєте там. По дорозі крикнете шерифові і Сісселу: повідомите їх, що ми готові. А ми з Суенком під'їдемо до вас другим човном, як тільки справимось.
Мейсон і Суенк у темніючих сутінках рушили в напрямі до табору, а Краут і Клайд пішли на захід; Краут весь час гукав шерифа і його помічника, поки вони не озвалися.
РОЗДІЛ X
Удруге з'явившись у табір, Мейсон повідомив спершу Френка Гаррієта, а потім Харлея Бегота і Грента Кренстона про арешт Клайда і про його зізнання в тому, що він був з Робертою на озері Біг-Бітерн, хоч, як він каже, і не вбивав її; Мейсон пояснив також, що вони з Суенком мусять забрати всі речі, що належать Клайду.
Від цієї звістки вмить зникла вся принадність веселої екскурсії. Правда, слова Мейсона викликали у всіх надзвичайний подив, недовір'я і певне збентеження, але перед ними був прокурор, який вимагав показати йому, де лежать речі Клайда, і запевняв, що, тільки зглянувшись на просьбу Клайда, його не привели сюди, щоб він сам вказав свої речі.
Френк Гаррієт, найпрактичніший з усієї компанії, першим відчув усю силу правди в словах Мейсона і зразу ж привів його в намет Клайда, де Мейсон почав оглядати чемодан і одяг арештованого; тим часом Грент Кренстон і Бегот, знаючи про захоплення Сондри, викликали спочатку Стюарта, потім Бертіну і, нарешті, Сондру, яку відвели далі, щоб без свідків розповісти про подію. Коли Сондра усвідомила значення її, вона зблідла і непритомна впала на руки Грента. Її віднесли в намет, привели до пам'яті, і вона закричала:
— Не вірю жодному слову! Це неправда! Цього не може бути! Бідолашний хлопчик! Клайд! Клайд! Де він? Куди його відвезли?
Але Стюарт і Грент, зовсім не такі емоціональні, порадили їй бути обережнішою і замовкнути. Може, все це правда. А що, коли так? Тоді всі почують про це. А коли неправда, то він швидко доведе, що невинуватий, і його звільнять, правда ж? У всякому разі, не слід піднімати шум.
І тут Сондра й сама замислилась: а що, як усе це можливо… ту дівчину на Біг-Бітерні убив Клайд… його арештували і відвезли… і всі — принаймні вся ця компанія — знають, як вона ним захоплювалась… усе стане відоме батькам, а може, і широкій публіці…
Але ні, Клайд, звичайно, ні в чому не винуватий! Усе це просто помилка. І тут же вона згадала, як уперше почула по телефону у Гаррієтів про потонулу дівчину, і потім — ця страшна блідість Клайда… його хвороба… адже він тоді мало не знепритомнів… Ні, ні! Тільки не це! Але ж він приїхав з Лікурга із запізненням, тільки в п'ятницю. І не писав їй звідти… І знову відчувши весь жах події, вона раптом ще раз знепритомніла. Вона лежала в наметі нерухома і мертвотно бліда, а тим часом Грент і інші, порадившись, вирішили, що найрозумніше зразу ж або хоч принаймні завтра вранці згорнути табір і повернутись у Шейрон.
Трохи згодом Сондра прийшла до пам'яті і з сльозами заявила, що вона зразу ж виїде звідси, що їй нестерпно залишатись у цьому жахливому місці і що вона благає Бертіну та інших не залишати її одну і нікому не говорити про те, як вона знепритомніла і плакала, бо це тільки дасть привід для небажаних балачок. І весь час вона думала, як саме — коли це правда — добути листи, які вона писала