Похмуре відлюдне озеро!
Острів у південній його частині!
Хто побачить?
Хто почує?
Станція Ган-Лодж, звідки до озера літнього часу ходить автобус… (Так він пригадав і це? А, чорт!) Жахливо, що це пригадалося в звязку з тими думками. Але якщо взагалі думати про такі речі, то вже краще обміркувати все як слід, — треба признатися собі в цьому або ж облишити думати про це раз і назавжди… назавжди… Але Сондра! Роберта! І якщо його спіймають — електричний стілець] Так — але жахливість його теперішнього становища! Нерозв'язні труднощі! Небезпека втратити Сондру! Так, але вбити…
Він витер розпалене вогке обличчя, спинився і подивився на групу дерев серед поля, — вони чимось нагадували йому ті дерева… там… не подобається йому ця дорога. Стає надто темно. Краще повернутися в місто. Але та дорога, що веде на південь, до Бухти Третьої милі і до озера Грей… Нею можна дійти до Шейрона і до вілли Кренстонів. Він міг би піти нею потім… Боже! Озеро Біг-Бітерн… у присмерку дерева на березі будуть схожі на ось ці — невиразні і похмурі. Це має статися надвечір, звичайно. Нікому й на думку не спаде спробувати… словом… зробити це… вранці, коли таік видно… Так учинив би тільки дурень. Але ввечері, в присмерку, ось як тепер, чи трохи пізніше… Та ні, чорт забери, він не стане прислухатися до таких думок! І все-таки… ніхто, напевно, не побачить там ні його, ні Роберту. Це так просто — поїхати на таке озеро, як Біг-Бітерн… під приводом весільної подорожі… скажемо, четвертого липня… або пізніше — після п'ятого, коли там буде менше народу. І записатися не під своїм прізвищем… під чужим, щоб не залишити слідів… І потім так просто повернутися в Шейрон і на дачу Кренстонів пізно ввечері чи, може, рано-вранці другого дня і сказати, що він приїхав ранковим поїздом, який приходить близько десятої… А потім…
До біса! Чому його свідомість уперто повертається до цієї думки?. Невже він і справді замишляє таку річ? Та ні ж! Він не може! Він, Клайд Гріфітс, не може серйозно думати ні про що таке. Це неможливо. Він не може, ні. Це неможливо і надто мерзотно, не можна навіть уявити собі, що він, Клайд Гріфітс, здатний на такий вчинок. І все ж…
І одразу в ньому наполегливо заговорила гнітюча свідомість власної нікчемності і нездатності до такого тяжкого злочину. Він вирішив повернутися до Лікурга, — там принаймні він буде серед людей.
РОЗДІЛ XLV
У людей з хворобливою чутливістю і загостреною уявою, якщо їхній інтелект — до того ж наділений особливою силою — натрапляє на важке і складне завдання, бувають такі хвилини, коли розум, ще не скинутий з свого трону, все ж втрачає рівновагу, корчиться, наче в полум'ї, коли людина приголомшена і свідомість до того одурманена, що — принаймні на якийсь час — нерозсудливість чи замішання, схибність чи помилка можуть узяти верх над усім іншим.
У таких випадках воля і мужність, натрапивши на серйозні труднощі, яких вони не можуть ні витерпіти, ні подолати, начебто відступають, вдаються до поквапної втечі, залишаючи місце паніці і тимчасовому безумству.
і розум Клайда можна було порівняти тепер з маленькою розтрощеною армією, що тікає від сильного противника; іноді серед поспішної втечі вона спиняється на мить, обмірковуючи, як врятуватися від цілковитого розгрому, — і в своєму панічному страхові хапається за найзгубніші, найрискованіші плани порятунку від загрожуючої і цілком неминучої долі. Погляд Клайда ставав напруженим, інколи безумним; хвилина за хвилиною, година за годиною він ізнову й знову повертався все до тих самих думок і вчинків, перевіряючи їхню хитку рівновагу. Та виходу не було — ніде ані найменшої змоги викрутитися з цього скрутного становища. І тоді знову напрошувалося рішення, неначебто підказане газетною заміткою, але психологічно породжене його власними тяжкими, пристрасними і марними розшуками виходу, і тому особливо настійне.
Справді, немовби з глибини якогось нижчого чи вищого світу, про існування якого він ніколи не здогадувався і куди ні разу не проникав, із світу, що перебуває поза життям та смертю і населений зовсім іншими істотами, ніж він сам, — як дух від випадкового дотику до лампи Аладіна, як джинн, що димом підвівся з таємничого глечика, який потрапив у сіть рибалки, перед ним враз постав якийсь підступний, диявольський задум, що таївся в його душі: страхітливий, але владний, підступний, але звабний, дружній, але жорстокий, він надавав Клайду вибір між злом, що загрожувало йому загибеллю (незважаючи на його найсильніший опір), та іншим злом, яке, хоч і сповнювало його душу огидою і жагучою жахливістю, але все ж обіцяло попереду свободу, успіх та кохання.
Його мозок можна було в цей час порівняти із замкнутим мовчазним залом, де, проти власної волі, він опинився в цілковитій самоті і от розмірковує тепер над таємничими і страшними бажаннямн чи порадами якоїсь темної, первісної частки свого "я", неспроможний ні зректися її, ні втекти, і не маючи мужності будь-як діяти.
Бо тепер заговорило його найгірше і найслабкіше "я". Воно казало: "Хочеш уникнути вимог Роберти, які донині, до цієї самої хвилини, здавалися тобі абсолютно неминучими? Слухай! Я вкажу тобі шлях. Він веде через озеро Пасс. Та газета — ти вважаєш, марно вона потрапила тобі в руки? Пригадай Біг-Бітерн, глибоку синяво-чорну воду, острів на півдні, безлюдну дорогу до Бухти Третьої милі. Саме те, що тобі потрібно. Перевернеться човен чи байдарка на такому озері — і Роберта назавжди піде з твого життя. Вона не вміє плавати! Озеро… те озеро… яке ти бачив, яке я показав тобі… хіба воно не ідеально підходить для цієї мети? Таке відлюдне, воно рідко відвідується і в той же час порівняно близьке, — не більше ста миль звідси. І як просто вам з Робертою податися туди, — немовби в цю уявну весільну подорож, про яку ви вже умовилися. Ти повинен зробити тільки одне — змінити своє та її прізвища… або навіть і цього не треба. Нехай вона збереже своє, а ти — своє. Ти ніколи не дозволяв їй говорити про тебе і ваші відносини, і вона нікому не казала. Ти писав їй тільки найофіціальніші записки. І тепер, якщо ти зустрінешся з нею де-небудь, як ви вже умовилися, і ніхто не побачить вас, ти можеш відвезти її на Біг-Бітерн чи куди-небудь по сусідству, як раніше їздив з нею до Фонди".