Напевно, хлопчик багато працює на цій гидкій фабриці? А Сонда хоче, щоб він був тут… Ми б їздили і верхи, і на автомобілі, і плавали б, і танцювали… Не забудьте захопити сзою тенісну ракетку і битки для гольфа. При "Казино" шикарні площадки.
Сьогодні вранці, коли я каталася на Діккі, якась пташка вилетіла у нього з-під ніг. Він злякався і побіг, і Сонду всю схльостало гілками. Клайдові шкода бідної своєї Сонди?
Сонда пише сьогодні безліч усіляких писульок. Після сніданку вона поїде і пошле їх, а потім Сонда піде в "Казино" з Бертіною і з Ніною. А Клайд не хотів би піти з нами? Ми б потанцювали "Тодді". Сонда дуже любить цю пісеньку. А тепер їй треба вдягатися. Завтра напишу ще, гидкий хлопчику! А коли вам напише Бертіна, відповідайте зразу ж. Бачите, скільки я тут понаставила крапок? Це поцілунки. Великі й маленькі. Усе для гидкого хлопчика. Пишіть Сонді щодня, і вона теж писатиме.
Цілую багато разів".
На цього листа Клайд відповів палко, в такому ж дусі і в ту ж годину, як одержав його. Та майже чи не з тією самою поштою, принаймні того ж дня, надійшов лист від Роберти:
"Більц, 10 червня
Дорогий Клайд,
Я вже приготувалася лягти спати, але хочу ще написати тобі кілька рядків. Поїздка була така стомлююча, що я тепер майже хвора. Перш за все, як ти знаєш, мені не дуже хотілося їхати одній. Я страшенно розстроєна і непокоюся про все, хоч і кажу собі, що тепер у нас усе вирішено, і ти приїдеш по мене, як обіцяв".
(Дочитавши до цього місця, він з огидою пригадав жалюгідну сільську глушину під Більцем; на нещастя, саме в цьому світі живе Роберта, і тому він враз, як бувало, відчув жалісливість і докори сумління. Зрештою, це не її провина. Що могло її ждати в житті? Тільки робота або звичайне прозаїчне заміжжя. Вперше за багато днів, коли поруч нього не було їх обох, він був здатний по-справжньому ясно думати — і глибоко, хоч і похмуро, співчував Роберті. Потім він став читати далі.)
"Але тут тепер дуже гарно. Дерева такі зелені, і навколо все цвіте. Коли підходиш до вікон, чути, як у саду дзижчать бджоли. По дорозі сюди, замість того щоб поїхати зразу додому, я вирішила спинитися в Гомері і побачитися з сестрою і зятем. Адже невідомо, коли ми побачимося знову і чи побачимося взагалі, бо я хочу зустрітися з ними тільки як порядна жінка — або нехай ніколи мене більше не побачать. Не подумай, що я хочу цим сказати що-небудь погане чи неприємне. Просто мені сумно. У них такий затишний будиночок, гарні меблі, і грамофон, і все, і Агнеса така щаслива з Фредом! Сподіваюся, що вона завжди буде щаслива. Я мимоволі подумала', як би ми могли гарно влаштуватися, коли б мої мрії збулися. І майже весь час, поки я була в них, Фред дражнив мене і питав, чому я не виходжу заміж. Кінець кінцем я сказала:
— Звідки ти знаєш, може, я цими днями вийду заміж. Щастя приходить до того, хто вміє чекати.
— Так, звичайно, тільки дивися, щоб не просиділа все життя в залі дожидання, — відповів він мені.
Я дуже рада знову бачити маму, Клайд. Вона така любляча1, терпляча, ладна допомогти всім. Наймиліша, найчудесніша мама на світі. Я нізащо і нічим не хотіла б засмутити її. І Том, і Емілія теж милі. Кожного вечора, з того часу як я тут, до них приходять друзі, і вони кличуть і мене в компанію, але я надто погано себе почуваю, щоб розважатися разом з ними, грати в карти та в різні ігри і танцювати".
(Читаючи ці рядки, Клайд мимоволі з перебільшеною яскравістю уявив собі жалюгідне життя цієї сім'ї — її сім'ї, і все, що він недавно бачив: цей напівзруйнований будинок! Ці покривлені димарі! А її незграбний батько… І як же не схожий цей лист на лист Сондри!)
"Батько, мати, Том та Емілія не відходять від мене і стараються все для мене зробити. І мене мучить сумління, коли я думаю, що б вони переживали, якби вони довідалися про мою біду. Звичайно, мені доводиться удавати, ніби я така стомлена і зажурена від того, що перевтомилася на фабриці. Мама весь час каже, що я повинна пожити в них якнайдовше або зовсім кинути роботу, щоб відпочити і поправитися, але вона нічого не підозрює, бідна. Коли б вона знала! Не можу висловити тобі, Клайд, як це мене іноді мучить. Господи!
Але я не повинна псувати тобі настрій. Я й не хочу цього, адже я казала тобі; тільки ти приїжджай і забери мене звідси, як ми умовилися. Я не буду така, як тепер, Клайд. Адже я не завжди така. Я вже почала готуватися до від'їзду і взялася за шитво. Справ вистачить на три тижні, і за цей час я ні про що інше не думатиму. Але ти приїдеш по мене, правда, любий? Ти більше не обманеш мене і не примусиш так мучитися, як досі? Боже, як давно я мучуся, — з того часу, як їздила додому на різдво! Але ж ти й справді добре ставився до мене. Я обіцяю не бути тобі тягарем: я знаю, ти мене більше не кохаєш, і мені все одно, що буде далі, тільки б мені тепер виплутатися з біди… Але я чесно обіцяю, що не буду тягарем для тебе.
Любий, не сердься через цю пляму. Мабуть, я зараз просто не можу володіти собою так, як раніше.
Ну, а тепер про мої тутешні справи. Рідні думають, що плаття мені потрібні для вечірки в Лікурзі і що я, напевно, дуже веселюся там. Що ж, нехай краще думають так, ніж інакше. Мені, мабуть, доведеться з'їздити по деякі покупки до Фонди, якщо я не зможу послати місіс Енс, кравчиху. Якщо я поїду і ти захочеш зі мною побачитися до того, як приїдеш сюди (хоч я маю сумнів щодо цього), ми могли б там зустрітися. Якби ти захотів, я була б дуже рада побачити тебе і поговорити з тобою, перш ніж ми пЬЇдемо. Все здається мені таким дивним: я шию різні речі і так хочу побачити тебе, а тобі зовсім цього не хочеться, — адже я знаю. Сподіваюся, ти задоволений, що умовив мене поїхати додому і тепер можеш у Лікурзі приємно проводити час, — адже ти так це називаєш? Невже ти й справді проводиш його набагато приємніше, ніж минулого літа, коли ми їздили з тобою на озера і повсюди? Але в усякому разі, Клайд, ти, звичайно, можеш зробити те, що обіцяв, і не будеш дуже гніватися на мене за це. Я знаю, по-твоєму, це дуже важко, але не забувай, що коли б я була схожа на інших^ я могла б вимагати більшого. Але я вже казала тобі: я не така, як інші, і ніколи не могла б стати такою. Якщо ти сам не захочеш залишитися зі мною, після того як виручиш мене, — зможеш піти собі.