— У чому справа, Берта? Чого ти злякана? Що трапилося?
Вона так явно потребувала допомоги, що навіть його згасаюче почуття трохи віджило.
— Ах, Клайд, — сказала вона нарешті,— я просто не знаю, як сказати тобі! Так жахливо, якщо це підтвердиться…
Уже в самому її голосі, напруженому й тихому, виразно відчувалися невпевненість і туга.
— Та що таке, Берта? Чому ти не кажеш? — повторював він настійно і все ж обережно, прагнучи зберегти незалежний і впевнений вигляд (що не зовсім щастило йому). — Що сталося? Чого ти так схвилювалася? Ти вся тремтиш.
Ще ніколи в житті він не бував у такій ситуації і тому навіть тепер не здогадувався, в чому нещастя Роберти. До того ж він уже збайдужів до неї, йому було ніяково за свою недавню поведінку, і він не знав, як поводитися тепер, коли з Робертою явно сталося щось недобре. Він був усе ж надто чутливий до правил моралі й порядності, і не міг повестися з нею ганебно, навіть якщо цього вимагали його найчестолюбніші прагнення, не відчувши при цьому деякого жалю або хоча б сорому. А він ще боявся через усе спізнитися на обід до Старків і не міг приховати нетерпіння. Це не пройшло повз увагу Роберти.
— Пам'ятаєш, Клайд, — почала вона серйозно і рішуче: безвихідь її становища робила її сміливішою і наполегливішою, — ти казав, що коли зі мною трапиться нещастя, ти допоможеш мені.
Клайд згадав про недавні нечасті і, як бачив тепер, безрозсудні побачення з Робертою, коли якісь рештки почуття і взаємного потягу знову приводили його до випадкової і, звичайно, нерозумної фізичної близькості з нею, — і відразу зрозумів, у чому справа. Якщо вона каже правду, то це для нього великі, серйозні труднощі; він сам винуватий, що все це так заплуталося, і тепер треба діяти швидко і рішуче, бо інакше виникне ще гірша небезпека. І одночасно, під впливом своєї недавньої, але вже такої міцної байдужості до Роберти, він мало не запідозрив, що все це просто хитрощі, вигадка: вона почуває, що він розлюбив її, і хоче всіма правдами й неправдами удержати його, повернути його кохання… Але він швидко відкинув цю думку: надто пригніченою і нещасною здавалася Роберта. Він — ще невиразно — уявляв, яку катастрофу може означати для нього це ускладнення, і тривога заглушила його досаду.
— Але чому ти так думаєш? — вигукнув він. — Хіба ти вже можеш знати напевно? Можливо, завтра все буде гаразд.
Та в голосі його зовсім не було впевненості.
— Ні, не думаю, Клайд. Мені дуже хотілося б, щоб усе владналося. Та минуло вже два дні, раніше так ніколи не бувало.
Вона сказала це з таким глибоким розпачем, який одразу ж примусив Клайда відмовитися від думки, що вона хитрує з ним. Але він усе ще не наважувався подивитися просто у вічі тому, що сталося, і через це додав:
— Ну, не ще, мабуть, нічого не означає. Запізнення може бути й більше, ніж два дні,— хіба ні?
Його тон так явно викривав невпевненість і цілковиту недосвідченість, якої Роберта в ньому досі не знала, що вона зовсім стривожилася.
— Ні, ні, не думаю. Але який жах, якщо це правда! — вигукнула вона. — Як по-твоєму, що я мушу робити? Ти не знаєш, що б таке я могла прийняти?
Клайд був такий рішучий і самовпевнений, коли домагався близькості з Робертою, він справляв на неї враження досвідченого, навченого молодого чоловіка, що знає життя набагато краще, ніж вона могла сподіватися коли-небудь знати, — чоловіка, для якого всі небезпеки і труднощі такого роду минають безкарно… а тепер він зовсім розгубився. Власне — тепер він і сам зрозумів це — він був так само мало обізнаний з усіма таємницями статі і з можливими в такому разі ускладненнями, як майже кожний юнак його років. Правда, раніш ніж приїхати сюди, він бував у Канзас-Сіті і Чікаго в товаристві таких досвідчених напутників, як Ретерер, Хігбі, Хегланд та інші розсильні, і наслухався від них пліток і хвалькуватих розповідей. Але тепер він здогадувався, що, хоч як вони не нахвалялися, всі їхні знання були здобуті від дівчат таких же безтурботних і нетямущих, як і вони самі. Він дуже невиразно уявляв собі, які вбогі були їх знання: їм було лише відомо дещо про різні специфічні ліки і запобіжні засоби, винайдені лікарями-шарлатанами і сумнівними аптекарями, з якими звичайно мають справу люди, що стоять на рівні розвитку Хегланда і Ретерера. Та коли б навіть він знав стільки, скільки вони, — де роздобути ці засоби в такому містечку, як Лікург? Відтоді як Клайд розлучився з Діллардом, він не мав ні приятелів, ні тим більше вірних друзів, на чию допомогу міг би розраховувати у такій важливій справі.
Найкраще, що він міг зараз придумати, це звернутися до першого-ліпшого аптекаря, що за певну плату порадив би йому якийсь корисний засіб або дав вказівку. Але скільки це може коштувати? Та й говорити з аптекарем небезпечно. Чи не почне розпитувати? Чи мовчатиме? Чи не розповість кому-небудь, що до нього зверталися з такою просьбою? Клайд дуже схожий на Гілберта Гріфітса, якого всі в Лікурзі добре знають, і хто-небудь може визнати його за Гілберта… підуть усякі балачки, і все це може погано скінчитися.
І таке лихо спіткало його саме тепер, коли він уже багато чого домігся у відносинах із Сондрою, — вона вже дозволяє йому потихеньку цілувати її і навіть доводить йому свою прихильність маленькими подарунками: повертаючись додому, він не раз заставав принесені під час його відсутності галстуки, золотий олівець, коробку найдобірніших носових хусток і при них маленьку картку з її ініціалами. І в ньому міцніла впевненість, що майбутнє обіцяє йому дедалі більше й більше. Можливо, якщо Сондра буде й далі так само закохана в нього і поводитиметься так само хитро та розумно і якщо її сім'я не ставитиметься до нього надто вороже, він навіть зможе одружитися з нею? Звичайно, він не певний цього. Свої справжні почуття і наміри вона досі приховувала під ухильністю, яка подразнювала його, і це робило Сондру ще більш бажаною. І проте все підказувало йому, що він повинен якнайшвидше, найобережніше і безболісніше покласти край своїй близькості з Робертою.
І тому тепер він з удаваною впевненістю заявив:
— Сьогодні я б на твоєму місці не турбувався. Можливо, все обійдеться щасливо. Ще нічого не можна знати. В усякому разі мені потрібний час. Подивимося, що можна' зробити. Я думаю, що зможу дістати для тебе що-небудь. Тільки, будь ласка, не хвилюйся так!