Світло зразу ж погасло, штора на вікні піднялася. Через хвилину Роберта, яка перебувала всі ці години в похмурому роздумуванні, відчинила двері і впустила його в свою кімнату; як завжди, вона запалила свічку, щоб їх не викрило надто яскраве світло лампи. І Клайд відразу ж зашепотів:
— Ну, знаєш, моя люба, від цих світських обов'язків у мене вже просто голова обертом пішла. Я ще ніколи не бачив такого міста. Як тільки потрапиш до кого-небудь, — кінець, уже не знаєш, коли звільнишся. Спочатку обід, потім танці, далі прогулянка чи щось, іще— їм усе мало! Коли я був у Гріфітсів у п'ятницю (він посилався на свою попередню брехню), я думав, що це останнє запрошення до кінця свят. А вчора я саме збирався в інше місце — і раптом одержав від них записку, що сьогодні вони знову чекають мене на обід. Розумієш, обід було призначено на другу, і я думав, що звільнюся рано і встигну прийти сюди до восьмої, як обіцяв. А насправді почали о третій і ось тільки зараз стали розходитися. Просто неможливо! Я весь час поривався піти, але ж ніяк не міг. Ну, а ти як, моя люба? Сподіваюся, добре провела час? Сподобався твоїм батькам мій подарунок?
Він усе питав і питав, а вона відповідала коротко й уривчасто і весь час пильно дивилася на нього, ніби кажучи: "Як ти можеш так поводитися зі мною?" Та Клайд надто старанно доводив, що він зовсім не винуватий, надто намагався примусити Роберту повірити йому; ні в перші хвилини, ні пізніше, коли він скинув пальто, кашне та рукавички і пригладив волосся, він ні разу не поглянув на неї ласкаво, та й взагалі не дивився їй в очі і нічим не показав, що справді радий знову побачитися з нею. Навпаки, він був такий метушливий і збуджений, що, незважаючи на всі його колишні признання і вчинки, Роберта відчувала: йому, загалом, приємно її бачити, але він далеко більше думає про себе і про свої плутані пояснення. Потім він, нарешті, обійняв її і поцілував, і все ж вона почувала, як і в суботу, що душею він тільки наполовину з нею. Інші думки — про те, що перешкодило йому і в п'ятницю, і сьогодні прийти до неї,— хвилювали обох.
Вона подивилася на нього, не цілком вірячи йому, — і все-таки їй хотілося хоч трохи вірити. Можливо, він і справді був у Гріфітсів і вони затримали його. А може, й ні. Вона мимоволі згадала, що минулої суботи він сказав їй, ніби в п'ятницю обідав у Гріфітсів, а тимчасом газетна замітка повідомила, що він був у Гловерсвілі. Але якщо спитати його про це зараз, він, мабуть, тільки розгнівається і знову збреше… Кінець кінцем, думала вона, в неї немає жодних прав на нього, крім тих, що їх дає його кохання до неї. Та вона не могла уявити собі, що його почуття могли так швидко змінитися.
— Виходить, через це ти не міг прийти сьогодні ввечері? — спитала вона трохи роздратованим тоном, яким ніколи не говорила з ким раніше, і додала сумно: —Адже ти казав, що тобі ніщо не зможе перешкодити…
— Так, казав, — підтвердив він, — і мені б ніщо не перешкодило, якби не цей лист. Зрозумій, я ні на кого іншого не зважив би, але не можу ж я ке піти, коли дядько кличе мене на святковий обід. Це надзвичайно важливий візит. Дуже незручно було б відмовитися. І потім — удень тебе ще не було тут.
Він сказав це таким тоном, який виразніше від усіх слів показав Роберті, як високо оцінює він близькість з сім'єю дядька і як мало важить для нього порівняно з цим усе, що таке дороге їй в їхніх відносинах. Вона зрозуміла, що хоч він і був на початку їхнього кохання таким захопленим і палким, в його очах вона стоїть набагато нижче, ніж у своїх власних. Отже, всі її мрії і жертви марні. їй стало страшно.
— А все-таки, — продовжувала вона невпевнено, — хіба ти не міг залишити мені записку, Клайд? Я б застала звісточку від тебе, як тільки повернулася…
Вона сказала це як могла лагідніше, їй не хотілося сердити його.
— Але ж я сказав, моя люба, що не сподівався так затриматися. Я думав, обід скінчиться о шостій, не пізніше.
— Так… гаразд… я знаю… та все-таки…
Вона дивилась на нього розгублено і схвильовано; на обличчі її змішалися страх і журба, глибокий сум і недовір'я, сліди образи і розпачу, — все це відбивалося в спрямованих на Клайда великих суворих очах і примушувало його болісно усвідомлювати, що він негарно, підло повівся з нею. Її очі, здавалося, виразно промовляли про цс, — під цим поглядом Клайд враз спалахнув, його завжди бліді щоки густо почервоніли. А Роберта, ніби не помітивши цього раптового рум'янця чи не надавши йому значення, додала:
— Я читала в газеті про вечір у Гловерсвілі, але там нічого не сказано про твоїх двоюрідних сестер. Вони були там?
І вперше в її запитанні пролунав сумнів, наче вона не довіряла йому. Цього Клайд аж ніяк не чекав від неї — і це особливо збентежило й розсердило його
— Звичайно, були, — сказав він неправду. — Чому ти знову питаєш, адже я вже сказав тобі, що вони там були!
— Просто так, любий. Я тільки хотіла знати. Але я помітила, що в газеті було названо інших дівчат з Лікурга, ти часто говорив про них раніше: Сондра Фінчлі, Бертіна Кренстон. А ти сказав мені тільки про сестер Трамбал.
Її тон мав обурити й озлити його, вона це відразу зрозуміла,
— Так, я теж читав замітку, але це неправда. А якщо вони й були там, я їх не бачив. Газети завжди все перебріхують.
Він був роздратований і лютий від того, що так по-дурному спіймався, але всі його заперечення прозвучали непереконливо, і він сам зрозумів це. Тоді його охопило обурення: чого вона допитує його? З якої речі? Нібито він не має права бувати, де хоче, і повинен питатися в неї дозволу.
Роберта вже не докоряла і не сперечалася, а тільки дивилася на нього, і обличчя її було сумне і ображене. Вона не зовсім вірила йому — і не зовсім не вірила. Мабуть, в його словах була частка правди. Куди важливіше інше: він мусив би кохати її так, щоб і не треба було і неможливо було брехати їй або погано поводитися з нею. Та що робити, коли він не хоче бути добрим і правдивим? Вона відійшла від нього і безпорадно похитала головою.
— Тобі зовсім не треба щось вигадувати, Клайд, — сказала вона. — Невже ти не розумієш? Мені все одно, де ти був, тільки треба було попередити мене заздалегідь і не залишати ось так зовсім одну на різдвяний вечір. От що мені прикро.