Нічні лови у лісі дедалі більше приваблювали Рябушку. Тут, крім полівок, водилися рябчики, але й ворогів у лісі було більше, ніж на річці. Незабаром їй довелося познайомитися із соболем. Була місячна ніч. Нечутно сновигала норка між корінням старих кедрів, обнюхуючи кожну щілину, коли з дерева на землю зістрибнув коричневий звірок. Довжиною він не перебільшував Рябушку, але був товщий за неї. На круглій голові з чималими вухами блищали великі очі, на міцних лапах були помітні чіпкі білі кігтики. Рябушці звірок здався добрим, навіть боязким, але тієї ж миті, коли він побачив незнайомку, шерсть на ньому здибилася, і не встигла норка сховатися між корінням, як соболь у кілька великих метких стрибків опинився поряд і боляче куснув її за спину. Пискнувши від несподіванки й болю, Рябушка накинулася на забіяку, але соболь стрибнув на стовбур кедра і вислизнув з її гострих зубів. Тягатися з супротивником, який так блискавично вистрибує на дерева, норка не могла, і вона побігла до рятівної ріки. Соболь переслідував її по п'ятах. При цьому він сердито гуркав і намагався знову вкусити її за спину. Добігши до ополонки, утікачка пірнула у воду, позбувшись у такий спосіб переслідування.
Після цієї пригоди Рябушка відсиджувалася кілька днів на річці, але голод примусив її знову піти в тайгу. Кілька полівок відчутно підкріпили норку. Повертаючись додому, вона несподівано побачила на своїй стежці двох довгохвостих непальських куниць. Передчуваючи біду, Рябушка повернула назад, але куниці вже помітили її і припустилися навздогін. На своє щастя, Рябушка вибігла на кам'янистий розсип. Прослизнувши в щілину між камінням, норка протислася у вузький звивистий лабіринт і тут причаїлася. Одна з куниць полізла за нею, але насилу вибралася назад. Марно шкребли куниці піщаник, не піддавався він їхнім пазурам. Довелося Рябушці кілька годин відсиджуватися серед кам'яних розколин. А коли зарожевів ранок і куниці пішли, вона сторожко вилізла із своєї схованки і заквапилася на річку.
Настав перший місяць весни. Рябушка влаштувала в дуплі зваленого вітром ясеня теплу суху нору і оселилася там. Під час далеких мандрів вона зустрічалася зі своїми родичами — переселениями, але трималася від них на віддалі. Незабаром у неї з'явилося шість сліпих малят, турбота про яких цілковито поглинула її. Швидко підростали малюки. В кінці літа вони догнали ростом матір і один за одним полишили рідне дупло, розійшовшись у різні боки. І знову Рябушка залишилася сама. Довколишній ліс і річка стали для неї рідними. Вона пам'ятала кожен камінчик на березі, кожну мишачу нірку і ніколи не забувала про своїх ворогів, коли вирушала в ліс, без якого не могла жити, так само, як і без річки.