Змінам у літературі передують зміни в політичному й суспільному житті — нові соціальні верстви, набираючи силу й значення, приносять свою мову (міщанство викинуло на смітник манери аристократичних салонів) ,— а іноді й великі релігійні рухи, так, християнство після двохсотлітнього мирного співіснування з традиційною латинською поезією завдало їй під кінець удару своїм силабічним і римованим віршем, а поети, які походили з молодих "неосвічених" народів, не забивали собі голову граматичними тонкощами й не проявляли обережності у виборі слів. У найпіднесеніших творах зустрічалися звороти незграбні, наївні, неправильні, просякнуті запахом стодоли, майстерні, провулків, помешкань, які в простій мові називали casa, а не domus. Усе це й тепер нас у цих творах захоплює і бентежить.
Зміни відбуваються не тільки в літературі, вона не буває самотня, їй звичайно складають компанію інші види мистецтва. Наприклад, звертання до асонансів, які були колись привілеєм лише народної поезії, необхідність для невинахідливого Рея і прикрість для Кохановського, безумовно, пов'язане з модою на примітивізм, притаманний сучасному живопису. Я кажу тут тільки про Польщу, але явище це властиве всій європейській літературі, і, можливо, до асонансів звернулися достоту так само, як спокусилися чарівністю народних свят у ту пору, коли знайшло собі широке визнання мистецтво середньовічне, єгипетське, грецьке, негритянське. Цією дорогою можна добратись і до візантизму (є вже на це натяки), а ще певніше — до дивацтв без будь-якого майбутнього. Як і завжди в художній творчості, все залежить від культури, розуму й відчуття міри.
Я не сказав про смак. Якщо сьогодні про нього згадують, то як про щось старомодне, мало не смішне. А колись смак був великим стимулом, керував усім: ще на початку XIX століття в трагедії не можна було згадувати про носовичок. Смак втратив владу після приходу романтизму, і саме відтоді в літературній мові настала ера нічим не обмеженої свободи. Ніякі упередження, ніякі забобони не зв'язують письменника у виборі слів, у наш час навіть Рабле почував би себе вільно. Остаточно був забутий заповіт Бюффона: "Nommez les choses par les termes généraux" ("Називайте речі загальними назвами"), заповіт, що суперечить нашим принципам — шукати слова єдиного, справжнього, яке повністю і недвозначно визначає предмет. Тепер уже незрозумілі суперечки, що їх Дигасінський колись вів з Конопніцькою, про право вводити до літературної мови діалекти, а гнів Тарновського з приводу "На скелястому Підгаллі" Тетмайєра смішив нас іще на шкільній лаві.
Скільки веселих хвилин завдають ось уже кільком літературним поколінням дивацтва XVIII століття, які закликали називати шаблю "нищівною крицею", а гусака облагороджувати титулом "рятівник Капітолія". У ті часи доводилося виправдовувати Гомера за те, що він собаку не вагаючись називав собакою. Ще в пору романтизму стріляли з "вогненної трубки", а дорогами гарцювали "кентаври в зеленому вбранні", тобто драгуни. Деліль сховав шовкопряда під словами "коханець листя Тісби", а його поема "L'homme des champs" ("Сільський житель") уся складалася з подібних шарад. Але й "Міська зима" Міцкевича не що інше, як переплетіння заплутаних алегорій.
Не будемо вважати, що ми від них вільні. Ось я розгортаю книжку віршів Каспровича й читаю: "Коли сонце найкоротшу відкидає тінь" — це значить полудень. І далі зустрічаю: "Піднявся він над криці свистом". Доведеться зупинитись і замислитись, перш ніж вгадаєш, що "свист криці"— це всього-на-всього коса смерті. Мені якось потрапив до рук номер журналу з віршами сучасного поета, що заявляв: "Я зважував на долоні її округлі плоди", а його французький колега згадує про "Un lendemain de chenille en tenue de bal" ("Завтрашній день гусениці в бальному вбранні"). Сам Деліль із захватом прийняв би в свої поетичні сади метелика, охрещеного в такий химерний спосіб. Нарешті, не в поета, а в прозаїка, і до того ж у стриманій Англії, я натрапив зовсім недавно на фразу: "Сталактит милосердя нависнув над сталагмітом каяття".
Ніхто, чи то поет, чи прозаїк, не відмовлявся ні від метонімії, ні від перифрази, і серед цих літературних прийомів зустрічаються досі дуже давні знайомі, що уявлялися банальними вже поетам августовської епохи. А поряд з ними виникають усе нові, іноді вельми своєрідні, і вони, без сумніву, в майбутньому обов'язково прикрасять сторінки робіт про літературні дивацтва нашої епохи. Лілі, Гонгора, Маріні могли б упізнати стиль своїх арабесок не в одному звороті сучасної літератури, не кажучи вже про прозу Лотреамона, яка ще років двадцять тому, літературними прийомами, видобутими автором з далекого минулого, викликала захват сучасних читачів.
Метонімія, перифраза, як і метафора, властиві поезії всіх віків, народилися разом з нею, можливо, навіть передували її народженню. На підтвердження останньої гіпотези можна було б вказати на евфемізми. В культурі первісних народів вони були більш поширені, ніж у зрілих цивілізацій. Під заслоною слів-підмін, метафор, двозначностей приховувалися слова, які не слід було вимовляти, а самі поняття, ними висловлювані, маскувались до невпізнання. Уникали вимовляти назви диких звірів, грізних явищ природи, хвороб, смерті, у деяких племен і до сьогодні все, що стосується вождя племені, не повинно бути назване прямо, а винахідливість у цьому досягає воістину браунінгівської заплутаності. Прикладом може бути фраза, записана на одному з островів Полінезії: "Блискавка сяйнула серед небесних хмар", що означає: "В житлі царя запалили смолоскипи".
Можливо, слід шукати метафори не тільки у джерелах поезії, але й науки, вона різновид первісного, найдавнішого методу наукового дослідження, який полягав у зближеннях, установленнях зв'язку, порівняннях між собою найрізноманітніших явищ. Це дозволяло за однією річчю вгадати, побачити іншу, на перший погляд з нею не схожу, і в такий спосіб ніби поглиблювався і розширювався процес пізнавання. Але для метафори, метонімії і перифрази найважливіший момент несподіваності, подиву, що лежить у самих підвалинах творчості. У цій своїй функції поетичні фігури близькі до головоломок, загадок, дотепів, приказок, які супроводжують людину багато тисячоліть.