Алкеста

СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Строфа І
Мені — й музи відомі,
Я — ще й вище в думках злітав,
Мудрість пив з багатьох джерел, — [55]
Сил, грізніших, ніж Доля,
Не знайшов. Не врятують тут
Ні фракійські таблиці
Із словами Орфея,
Ні ті ліки, що світлий Феб
Асклепіадам дав їх,
990] Щоб рятівними були
Для роду людей стражденних.
Антистрофа І
Лиш ти, Доле, байдужа
До приношень. Лишень одна
Ти не дбаєш про вівтарі.
Будь до мене ласкава,
Як раніше, володарко.
Навіть Зевс, як рішив щось, —
Те вершить через тебе.
Й те, чим халіби прославились,
1000] Гнеш ти — могуть заліза.
Воля ж сувора твоя
Ні перед чим не гнеться.
Строфа II
Долі й тобі, знай, не вблагать:
Руки твої — в путах.
Ради нема, кріпися:
З пітьми до сонця
Мертвих не повернуть плачем.
Таж навіть безсмертних діти
В смертній імлі тонули.
1010] Нам мила була живою,
Нам мила й тепер, покійна.
Зразком благородства сяє
З тобою поєднана шлюбом.
Антистрофа II
Хай гробівець, де її прах,
Не гробівцем — храмом
Нам і мандрівцям буде.
Стане прохожий
Шанобливо й таке шепне:
"Колись замість мужа вмерла,
1020] Нині ж вона — богиня.
Уславлена будь повіки,
Мені ж посприяй, блаженна".
Ось так молитовно кожен
Прихилить чоло над нею. [56]
ПРОВІДНИК ХОРУ
Але до твого дому — чи здалось мені? —
Адмете, син Алкмени наближається.

ЕКСОД
Входить Геракл. За ним жінка, вкрита довгим покривалом.
ГЕРАКЛ
Із другом слід, Адмете, вести бесіду
Відверто і докорів не замовчувать.
От я, тебе заставши у журбі тяжкій,
1030] Вважав за гідне свою дружбу виявить.
Однак не сповістив ти, що покійниця —
Твоя дружина. Гойно пригощав мене,
Вдавав, що ти стороннім горем зайнятий.
Чоло звінчав я миртом, у зливать почав
Богам в оселі, смутком переповненій.
До тебе, скажу прямо, маю жаль за це,
Та годі. Твого болю не ятритиму.
А з чим сюди прийшов я, повернувсь чому —
Скажу. Цю жінку, друже, збережи мені,
1040] Аж диких коней приведу я з Фракії,
Володаря бістонів умертвивши там.
А ні (цього, одначе, хай не трапиться!) —
Тобі й твоїм домашнім слугуватиме.
Вона нелегко перейшла до рук моїх:
Мандруючи, потрапив я негадано
На грища, гідні поту і напруження.
Ця жінка — нагорода: переміг я там.
Хто у легких змаганнях першість виборов —
Брав коней; хто у важчих — боротьбі або
1050] В бою кулачнім — той биків отримував;
А хто в найважчих — жінку. Опинившись там,
Не міг я, зрозуміло, стати осторонь.
Тож заопікуйсь нею, іще раз кажу,
її ж бо я не викрав — у змаганні взяв.
За це колись, можливо, ще й подякуєш.
АДМЕТ
О ні, не із зневаги, не з ворожості
Я смерть жони від тебе приховать хотів:
До болю біль додався б, коли в іншу б ти
Пішов господу: сліз уже без того я
1060] Пролив чимало, по жоні сумуючи.
А жінку цю, благаю, комусь іншому
Довір із фессалійців, хто в журбі такій,
Як я, не був ще. Не один же приятель
У тебе в Ферах. Не нагадуй бід моїх. [57]
Чи ж я від сліз би втримавсь, її маючи
Перед очима? Ні. Страждань стражденному
Не додавай. Нещастя, бачиш, гне мене.
Та й де ж у домі, молодій, тулитися?
Що молода — з постави бачу, з одягу.
1070] Чи між чоловіками, юнка, житиме?
Та чи зуміла б, серед них буваючи,
Плекати цноту? Юнака — не стримати.
Це ж про твою, Геракле, справу мова йде.
А чи покій дружини відпустити їй?..
Та як в Алкести ложе я слугу вкладу?
Ганьба подвійна буде: говоритимуть,
Що я, дружину-рятівницю зрадивши,
Спішу ділити ложе із молодшою;
Ну, а покійна? Чи ж не їй насамперед —
1080] Моя турбота й шана? При тобі кажу,
Хто б не була ти, жінко. Так-бо схожа ти
На вмерлу, на Алкесту, з виду, з постаті!
(До Геракла).
О горе! Забери з-перед очей моїх
Цю жінку! Хто вже вбитий — не вбивай того!
Дивлюсь на неї — а жона ввижається.
1 серце рветься, і з очей потоками
Струмлять пекучі сльози. Ох, біда мені!
Тяжкої втрати гіркість чую наново…
ПРОВІДНИК ХОРУ
Такій-от долі справді не позаздрити,
1090] Та вже як бог дає щось — брати мусимо.
ГЕРАКЛ
Якби ж то міць у мене аж така була,
Щоб міг Алкесту, прислужившись другові,
З осель сумних до сонця нині вивести!
АДМЕТ
Бажання, вірю, щире, — нездійсненне лиш,
Бо хто помер, той сонця вже не зрітиме.
ГЕРАКЛ
Тому, як тужиш, то і в тузі міру май.
АДМЕТ
Повчати легше, ніж біді зарадити.
ГЕРАКЛ
А що ж то з того, як весь вік ридатимеш?
АДМЕТ
Нічого, звісно. Та люблю — й сльоза бринить. [58]
ГЕРАКЛ
1100] Так-так… Любити мертву — значить плакати.
АДМЕТ
Пропав я! Що й казати?.. Тут і слів нема.
ГЕРАКЛ
Дружину вірну втратив. Хто ж перечив би?
АДМЕТ
А водночас із нею — до життя снагу.
ГЕРАКЛ
Ще свіжа рана. З часом — зарубцюється.
АДМЕТ
Хіба що час до смерті ти прирівнюєш.
ГЕРАКЛ
Тебе вспокоїть інша… Буде шлюб новий…
АДМЕТ
Замовч! Таке почути! Ще й із уст твоїх!..
ГЕРАКЛ
То як-то? Шлюбне ложе пустуватиме?
АДМЕТ
Не ляже побіч мене ні одна з жінок.
ГЕРАКЛ
1110] Гадаєш, ти покійній допоможеш тим?
АДМЕТ
Де б не була дружина — поважати слід.
ГЕРАКЛ
Хвалю, хвалю. Та, бачу, не з розумних ти.
АДМЕТ
Зви дурнем; нареченим — не назвеш зате.
ГЕРАКЛ
Така подружня вірність гідна подиву.
АДМЕТ
Помру — та їй не зраджу, хоч покійна вже.
ГЕРАКЛ
Бери ж і в благородний дім веди її.
АДМЕТ
О ні! Благаю Зевсом; він же — батько твій. [59]
ГЕРАКЛ
За свій непослух гірко будеш каятись.
АДМЕТ
Послухаюсь, то душу біль з'їдатиме.
ГЕРАКЛ
1120] І все ж мені довірся — не жалітимеш.
АДМЕТ
Якби ж ти на тих іграх не здобув її!..
ГЕРАКЛ
Та переміг і ти в них — не лиш я один.
АДМЕТ
Це так. Але ця жінка хай іде звідсіль.
ГЕРАКЛ
Нехай іде, як треба. Та чи треба, зваж.
АДМЕТ
Усе я зважив: треба. Не гнівись лишень.
ГЕРАКЛ
Але ж і в мене є підстава впертим буть.
АДМЕТ
Ну, що ж. Хоч як нерадо — уступлю тобі.
ГЕРАКЛ
В свій час мене похвалиш. Довіряй лише.
АДМЕТ
(до слуг)
Ведіть її в покої. Що ж тут діяти?..
ГЕРАКЛ
1130] А я б, Адмете, слугам не вручав її.
АДМЕТ
Тоді, якщо бажаєш, можеш сам вести.
ГЕРАКЛ
Її ж тобі вручив я, а не ще комусь.
АДМЕТ
Хай входить. А за руку — не візьму-таки.
ГЕРАКЛ
Цю жінку лиш твоїй правиці ввірив я.
АДМЕТ
Насильство чиниш наді мною, владарю. [60]
ГЕРАКЛ
Подай же гості руку. Ну, сміливіше!..
АДМЕТ
(подаючи руку)
Та подаю вже… Мов Горгоні шию тну…
ГЕРАКЛ
Подав?
АДМЕТ
Таж бачиш…
ГЕРАКЛ
(знімаючи покривало)
Отже, бережи її,
А Зевсового сина вдячним гостем ти
1140] Назвеш тепер. Поглянь же: не така хіба
Жона твоя? Всміхнися ж. І біду забудь.
АДМЕТ
Боги! Що мовить маю?.. Диво дивнеє…
Дружину бачу… Люди добрі!.. Ось вона!
Чи сном солодким бавить божество якесь?
ГЕРАКЛ
Не сон — Алкесту бачиш ти, жону свою.
АДМЕТ
А, може, це з Аїду тінь надлинула?
ГЕРАКЛ
Твій гість, Адмете, тіней не спроваджує.
АДМЕТ
То я дружину бачу… похоронену?..
ГЕРАКЛ
Авжеж. Я розумію, друже, подив твій.
АДМЕТ
1150] Торкнусь… живої?.. Поведу з живою річ?
ГЕРАКЛ
Та й інше все, що хочеш. Це ж твоя жона.
АДМЕТ
(обнімаючи Алкесту)
О стан, о лиця жінки найлюбішої!..
Чи міг я сподіватись, що побачу вас?
ГЕРАКЛ
А бачиш… Лиш на небі щоб не заздрив хтось. [61]
АД МЕТ
Хоробрий сину Зевса світовладного!
Щасти тобі! Хай Батько береже тебе!
Плече лиш ти підставив, як мій дім валивсь.
А як її до сонця з пітьми вивів ти?
ГЕРАКЛ
Я став до бою з найгрізнішим демоном.
АДМЕТ
1160] Із Танатосом, тобто. Де ж ти стрів його?
ГЕРАКЛ
Схопив обіруч — біля гробівця стеріг.
АДМЕТ
Чому ж вона все мовчки, мов німа, стоїть?
ГЕРАКЛ
Не вчуєш — бо не можна — слова з уст її,
Аж від посвяти божествам безсонячним
Очиститься, аж втретє ранок вигулькне.
Веди ж її, Адмете; і, як чесний муж,
Гостей і далі так шануй, а поки що —
Прощай! Мене жде діло: для володаря —
Стенела сина — мушу потрудитися.
АДМЕТ
1170] Лишися з нами! В нашім домі гостем будь!
ГЕРАКЛ
Колись ще буду. Нині — треба квапитись.
АДМЕТ
Щасливо! Завітай же, повертаючись!
Геракл відходить.
Велю і горожанам, і країні всій
Цю радість гучно вшанувати хорами,
А всеблаженним — тучні жертви спалювать,
Бо знов життя безжурне посміхнулось нам.
Щасливий я! — кажу це, не приховую.
ХОР
(покидаючи орхестру вслід за Алкестою і Адметом)
Усіляке трапляється з волі богів:
Чого зовсім не ждали, — збувається те;
1180] В чому певні були ми, — йде прахом не раз.
Неймовірному — шлях одкрива божество,
Як цієї ось дії розв'язка. [62]