Алкеста

Страница 5 из 8

Еврипид

СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа І
Найгостинніша з-поміж осель,
Добротою господаря славна!
Сам бог тут бував — Аполлон Піфійський,
Тут він жити зволив.
590] Пасти овець твоїх згоду дав:
На пологих горбах твоїх
Отарам на лірі він
Грав та грав —
Зазивав до любові.
Антистрофа І
Заворожені піснею, тут
Походжали плямисті рисі.
А з Офріса гір жовтогриві леви
Сунули стадами,
Щоб танцювати під гомін струн.
600] З-поміж високогривих ялиць [43]
Прудка появлялась лань '-
Душу їй,
Фебе, грою втішав ти.
Строфа II
Густорунних виводить овець
Край Адмета — де хвилі Бебіди ряхтять.
Орних піль та буйнозелених долів
Межі за обрій сягли:
Де снаги набираються коні Сонця
На стоянці нічній, де ясніє
610] Променисте молоське небо —
Й до берегів егейських,
До Пелія, де не заходять судна, —
Все в його володінні.
Антистрофа II
Й нині він одчинив свій дім
Перед гостем, хоч очі були на той час
Повні сліз — над тілом своєї жони,
Вмерлої щойно, ридав:
Благородного й горе до зла не схилить.
А хто чесний — у того й мудрість.
620] Тож надію в душі плекаю,
Може, й сміливу надто:
Тому, хто богам виявляє шану,
Доля все ж усміхнеться.
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
З палацу виносять мертву Алкесту
За ношами йде Адмет.
АДМЕТ
Мужі ферейські, що зі мною ділите
Мій смуток! Ось покійна. Вже несуть її,
Належно вбрану, на високе вогнище.
За звичаєм, ви з нею попрощайтеся,
Адже ступає на останню путь свою.
ПРОВІДНИК ХОРУ
(до Адмета)
Он батька твого бачу — наближається
630] Старечим кроком. Он ідуть з окрасами
Жони твоєї — похоронний дар несуть. [44]
ФЕРЕТ
Прийшов я, сину, біль твій розуміючи:
Цнотливу, благородну ти, без сумніву,
Дружину втратив. Але й цей тягар нести
Потрібно, хоч би як він не гнітив тебе.
Прийми ж убір цей — хай під землю з мертвою
Іде: покійну щедро вшанувати слід.
Вона ж бо замість тебе із життя пішла,
Й мені добро зробила: не бездітний я,
640] Й не буду сина, немічний, оплакувать.
Та й всім жінкам на світі здобула вона
Хвалу велику вчинком цим нечуваним.
(Простягаючи руки до похоронного ложа).
О рятівнице сина! Підняла ти й нас,
Пониклих… Прощавай же! І в Аїда будь
У ласці… От що значить — одружитися
Щасливо! В іншім разі й не потрібен шлюб.
АДМЕТ
На похорон цей, батьку, я не звав тебе,
Й присутністю твоєю, знай, не втішений.
Окрас цих не побачиш на покійниці:
650] Твоє тут — зайве: вже вона споряджена.
Тоді б ці сльози, як мені грозила смерть.
Та де там! Хоч і старець, молодому ти
Вмирать дозволив… Що ж її оплакуєш?
Моїм правдивим батьком не назву тебе,
А матір'ю — тієї, що неначебто
Мене родила: певно, до грудей своїх
Приклала нишком немовля невільниці.
В біді лиш явним стало, хто насправді ти, —
Й не вірю, щоб твоїм я рідним сином був.
660] Усіх на світі перейшов ти ницістю,
Адже в такому віці, на межі самій,
Ти не схотів, не зваживсь рештки днів своїх
Оддать за сина. На чужу, на жінку цю
Ви жертву переклали. Тож і матір'ю
Назву її, і батьком — лиш її одну.
А міг же ти достойно із життя піти,
Померши замість сина: та й життя ж того,
Як не надійся, залишилась крихітка.
А я б тут із жоною вікував собі —
670] Вдівцем зоставшись, над собою б сліз не лив.
Чого б лишень щасливець не бажав собі,
Те посідав ти: владарем був з юності,
Й мене мав, сина, спадкоємця гідного.
Тож не боявся, що помреш в бездітності,
Що хтось на беззахисний дім поквапиться.
Чи, може, твого віку не шануючи, [45]
Я заслужив неласки — я, хто щиро так
Тобою піклувався?.. Дочекався, бач,
Віддяки — і від тебе, і від матері…
680] Отож чимшвидше інших роздобудь дітей,
Нехай про вік твій дбають, хай вони тобі,
Коли помреш, належний справлять похорон.
Не я, не ця рука тебе ховатиме.
Я — вмер для тебе. А життям завдячую
Людині іншій, от для неї з радістю
Я сином був би й щирим годувальником.
Дарма для себе старці смерть вимолюють,
На довголіття й неміч нарікаючи:
Лиш смерть загляне — всяк її сахається,
690] Тоді нікому старість не обтяжлива.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Ну, годі. Чи не досить тих, що є, страждань?
Не край докором, сину, серце батькове.
ФЕРЕТ
Не раб я твій — не з Лідії, не з Фрігії,
Щоб так зухвало, сину, ти ганьбив мене.
Чи ж я не фессалієць, і чи батько мій —
Не з фессалійців, а чи я — не син його
Законний?.. Знахабнів ти й по-юнацькому
Мене облаяв. Та за це поплатишся.
Тебе зростив я, щоб ти правив домом цим,
700] Але за тебе, вибач, не вмиратиму:
Бо жоден припис, жоден звичай еллінський
Замість дітей вмирати не велить батькам.
Лиш сам для себе — щасний чи нещасний — ти
Родився. Що могли ми, — все дали тобі:
Над багатьма владар ти. Шмат земель своїх
Вділю тобі, — що й сам я вспадкував колись.
То чим тебе я скривдив? А чи викрав щось?
Твого життя не хочу, та й свого не дам.
Радієш сонцю… А чи ж я не рад йому?
710] В Аїді, знаю, ніч — кінця не матиме,
Життя коротке, тим-то жити — солодко.
Отож, ганебно за життя хапаючись,
Відбився ти від смерті, а дружину он
Спровадив у могилу. Ще й мене кориш,
Негіднику, жоною переможений,
Котра за тебе, красуня, загинула!
Ну й хитро ж ти домігся невмирущості:
Щораз новими відкуплятись жонами!..
А ще соромиш друзів: он які, мовляв,
720] Бездушні. Що ж до себе не приглянешся?
Так ось: ти жити прагнеш — рівно й інші всі, [46]
Будь певен, прагнуть. Ганиш інших — сам од них
Ще гіршу — й справедливо — вчуєш відповідь.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Образ доволі вже навзаєм сказано.
Тож годі, старче, сина так паплюжити.
АДМЕТ
Усе, як я, виказуй. Правда вічі їсть?..
Не слід би щодо сина помилятися.
ФЕРЕТ
Померти замість тебе — більша помилка.
АДМЕТ
Вмирати старцю й молодому — різна річ.
ФЕРЕТ
730] Одне прожить нам дано, а не два життя.
АДМЕТ
Живи ж собі, од Зевса довговічніший…
ФЕРЕТ
За що ж ти на батьків так огризаєшся?
АДМЕТ
Бо ти за крок до смерті життєлюбом став.
ФЕРЕТ
А ти?.. Жона в Аїд он замість тебе йде.
АДМЕТ
В ній бачиш доказ власної нікчемності.
ФЕРЕТ
Що не кажи, в тій смерті — не моя вина.
АДМЕТ
Гай-гай!..
Настане день — до мене ти ще звернешся!
ФЕРЕТ
Одружуйсь часто, щоб було вмирать кому.
АДМЕТ
Тобі на сором: ти ж за мене вмерти мав.
ФЕРЕТ
740] Люблю ж, однак, люблю це сяйво Фебове! [47]
АДМЕТ
Хіба це голос мужа?.. Гидко слухати!..
ФЕРЕТ
Не сором старця-батька в гріб зіштовхувать?
АДМЕТ
Умерти доведеться — у неславі вмреш.
ФЕРЕТ
А що неслава для людини мертвої?
АДМЕТ
Гай-гай!.. Старим не бракне безсоромності!
ФЕРЕТ
(вказуючи на Алкссту)
А ця — не безсоромна, бракло глузду їй.
АДМЕТ
Іди-но! Схоронити дай покійницю.
ФЕРЕТ
Іду вже. Вбивця — жертву хоронитимеш.
Рідні ж її за все це ти одвіт даси.
750] Акаста й до мужів не зачислятиму,
Як не відплатить гідно за сестру свою.
АДМЕТ
Ідіть, хай вас не бачу, ти й жона твоя!
Бездітна старість при живому синові —
По праву жде вас, бо в одній оселі нам
Не жити більше. Можна б через вісника
Від батька відректися, то відрікся б я.
(До супровідників).
А ми рушаймо! Горе треба зносити.
Вже вогнище чекає на покійницю.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Поплатилась життям за одвагу свою,
760] О жоно незрівнянна! Прощай же, прощай!
Хай Аїд і Гермес під землею тебе
Зустрічають ласкаво. Якщо навіть там
Є добро, то, втішаючись ним, засідай
Із Аїда дружиною поряд!
Похоронна процесія покидає сцену.
Появляється слуга, що супроводжував Геракла. [48]
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
СЛУГА
Мені чимало довелось гостей пізнать,
Що в дім Адмета звідусюди сходились,
Не одного вгощав я, але гіршого,
Ніж нинішній, не бачив, не прцймав іще.
Помітивши глибокий сум господаря,
770] Поріг переступити не вагався він.
А за хвилину, про біду довідавшись,
Став їсти-пити без докорів совісті.
Забули щось подати — він нагадував,
Місткого кухля з рук не випускаючи,
Вино пив чисте — сік із грона темного.
Вінком зеленим увінчавшись миртовим,
Заводив пісню. Два лади незгідливі
Звучали: він горланив і не дбав про те,
Що в домі горе; ми, раби, ридали всі
780] По господині, та коли до гостя йшли —
Сльози пустить не сміли: так Адмет велів.
Та й зараз у покої прислуговую
Цьому нахабі, може, й розбишака він,
А господиня — відійшла вже, я ж услід
Не йшов за нею, рук їй не простягував,
Не плакав, хоч мені й усім рабам вона —
Як мати: не один раз рятувала нас,
Власкавлюючи мужа. Хто б то зла не мав
На гостя, що засів тут при біді такій?
Входить Геракл.
ГЕРАКЛ
790] Гей ти, чого нахмуривсь? Чим зажурений?
Чи ж так гостей приймають? Що б не трапилось —
Прислуга в домі мусить бути ввічлива.
Прийшов я нині, друг твого господаря,
А ти сумний, насупивсь; на лиці твоїм —
Біда чужа виразно відпечаталась.
А підійди-но — мо', й порозумнішаєш.
У чому ж полягає все життя людське,
Чи знаєш? Де там! Що скажу — затям собі.
Всі люди — смертні. Тож умерти мусимо.
800] Й ніде нема такого поміж смертними,
Хто знав би, що зустріне днину завтрашню.
Куди скерує доля, — не збагнуть того,
Не вивідать, не взнати жодним способом.
Почувши те від мене та продумавши,
Веселим будь, вино пий і своїм вважай
Прожитий день. Всім іншим — доля відає.
Шануй Кіпріду — для людей солодшої [49]
Нема богині, бо така вже лагідна!..
Про інше і не думай. Вір моїм словам:
810] В їх мудрості, я певен, пересвідчишся.
Хіба не переступиш через смуток свій
І тугу непомірну? Увінчавшися,
Не питимеш зі мною? Присягтись готов,
Що від журби хмурної в гавань радісну
Тебе спрямують передзвони келихів.
Ми ж люди — по-людському й думать мусимо.
А хто весь час понурий, засумований,
Для того — хочеш чути моє судження? —
Життя — це не життя вже: гіркота одна.
СЛУГА
820] І я це знаю. Справи ж наші так стоять,
Що тут ані до сміху, ні до жартів нам.
ГЕРАКЛ
Покійниця — чужинка. Що ж так сльози лить?
Господарі ж не вмерли, сподіваюся.
СЛУГА
Не вмерли? Що стряслося, ти не чув хіба?
ГЕРАКЛ
Та ні… Господар, видно, обманув мене.
СЛУГА
Він надто вже гостинний, надто ввічливий.
ГЕРАКЛ
Чужа ж померла… Через те страждатиму?
СЛУГА
Чужа? Гай-гай! Якби-то про чужинку йшлось!
ГЕРАКЛ
Виходить, він біду якусь приховує?..
СЛУГА
830] Біда ця — наша. Ти — вгощайся весело.
ГЕРАКЛ
Не про чуже нещастя, чую, мова йде.
СЛУГА
Інакше б гостя не приймав я хмурячись.
ГЕРАКЛ
Невже господар дому взяв на глум мене? [50]
СЛУГА
Ти в недогідну пору на поріг ступив:
Тут смуток, бачиш… Голови обстрижені,
Та й в темному усі ми…
ГЕРАКЛ
А покійний хто?
Дитя якесь чи, може, старець-батько вмер?
СЛУГА
Жона Адмета, гостю, нас покинула.
ГЕРАКЛ
Що кажеш?.. А мені ще й догоджаєте?..
СЛУГА
840] Боявсь господар, що ти можеш геть піти.