Аліса в Задзеркаллі

Страница 26 из 26

Льюис Кэррол

— Я тут! — гукнув хтось із супника.

Крутнувши головою, Аліса ще встигла побачити широке й приязне обличчя Королеви, яке всміхалося до неї із супника, доки знову не булькнуло в суп*.

Не можна було гаяти й хвилини. Кілька гостей уже повиверталися на тарелях, а ополоник чимчикував по столі просто до Алісиного крісла і нетерпляче махав рукою, щоб вона звільнила йому місце.

— Годі! — закричала Аліса. — Цього я вже не витримаю!

Вона зірвалася на ноги, вхопилася обома руками за скатертину — смик! — і всі таці, тарелі, свічки та гості гамузом загуркотіли на підлогу.

— А щодо вас... — рвучко повернулася вона до Чорної Королеви, яку вважала призвідницею усього цього неподобства. Проте Королеви на [134] місці не виявилось: вона раптом змаліла до розмірів ляльки і тепер весело гарцювала по столу, ганяючись за власною шаллю, що волочилася за нею.

________________________________________

*Біла Королева втікає від Аліси на поле а6. 3 погляду звичайної шахової партії цей хід суперечить правилам, адже він не позбавляє Білого Короля від шаху.

________________________________________

У будь-який інший час така химерія Алісу, напевно, вразила б, але тепер вона була надто збуджена, щоб із чогось дивуватися.

— А щодо вас, мадам... — повторила вона і схопила крихітну Королеву якраз тієї миті, коли та стрибала на пляшку, яка щойно спустилася на стіл, — то я вам зараз, котяча ваша душа, тако-о-о-го трясцю дам*!..

________________________________________

*Аліса бере Чорну Королеву, оголошуючи законний шах і мат Чорному Королю, який проспав усю партію, так жодного разу й не рушивши з місця. Перемога Аліси надає усій казці легкого дидактичного відтінку, адже білі фігури відомі своєю добротою — на відміну від чорних, які славляться мстивістю.

На цьому сновидіння уривається. Проте питання, чий же то був сон Аліси чи Чорного Короля, — так і залишається відкритим. [135]

________________________________________

Розділ десятий

Трясець

З цими словами Аліса зняла Чорну Королеву зі столу й почала щосили нею трясти. Проте Королева й не думала пручатися, тільки обличчя їй помітно змаліло, а очі зробилися великі й зелені. Аліса не переставала її трясти, а вона мовби все меншала... і гладшала... і м'якшала... і круглішала... і... [136]

Розділ одинадцятий

Сну кінець

...і врешті й справді з'ясувалося, що це — кошеня! [137]

Розділ дванадцятий

Кому це наснилося?

— Негоже твоїй Чорній Величності так голосно мурчати, — шанобливо, хоч і не без суворості, мовила Аліса до кошеняти і протерла очі. Ти перебила мені такий гарний сон! Ти теж там була, Кицюню. Там, у Задзеркальному світі. Пам'ятаєш?

Усі кошенята мають одну погану звичку (як зазначила якось Аліса): що їм не кажи — вони у відповідь завжди муркочуть.

— От якби вони мурчали замість "так", і нявчали замість "ні", — казала вона, — тоді з ними ще можна було б вести сяку-таку розмову! А яка ж то розмова, коли тобі завжди кажуть одне і те саме!"

Цього разу кошеня таки муркнуло, але годі було вгадати, чи це "так" чи "ні".

Аліса стала порпатися серед шахових фігур, що лежали на столику. Нарешті вона знайшла Чорну Королеву, вклякла на килимок під каміном і поставила її віч-на-віч із кошеням.

— Ну що. Кицюню?! — вигукнула вона, радісно плескаючи в долоні. — Ось на кого ти там перекинулась, — зізнаєшся?

("Але вона й глянути на Королеву не хотіла, згодом пояснювала Аліса сестрі. — Відвернула голову і вдавала, ніби її не бачить, але видно було, що їй трохи соромно! Тож, гадаю, Чорною Королевою була таки вона!") [138]

— Сядь рівніше, голубонько! — зі сміхом сказала Аліса. — І поки думаєш, що... промурчати, роби реверанс, — це затягує час! Затям собі!

Вона підхопила кошеня на руки і цмокнула його в носик:

— Отак! На честь того, що ти була Чорною Королевою!

— Сніжинко, моє золотко! — озирнулася вона через плече на біле кошеня, яке й досі терпеливо зносило туалетні процедури. — Коли вже, нарешті, та Діна упорає твою Білу величність? Ось чому ти снилася мені такою нечупарою. Діно! Ти хоч знаєш, кого ти треш? Яка жахлива неповага з твого боку!

— А цікаво, ким була сама Діна? — вела далі Аліса, простягнувшись на килимі й підперши підборіддя рукою, щоб зручніше було спостерігати за кошенятами.

— Зізнавайся, Діно, чи не була ти часом Шаламом-Баламом? Гадаю, так!.. Але краще не хвалися про це своїм друзям, бо я лише так гадаю.

— Між іншим. Кицюню, якби ти й справді була зі мною у тому сні, тебе не могла б не втішити одна річ: мені там читали безліч віршів — і всі про рибу! Завтра за сніданком, любонько, я тобі влаштую справжній бенкет: буду читати "Моржа й Теслю", а ти уявлятимеш, ніби ласуєш устрицями!

— А тепер, Кицюню, давай-но поміркуємо, кому все це наснилось. Питання поважне, Кицюню, тож годі лизати лапку так, мовби Діна тебе сьогодні й не вмивала! Бачиш, Кицюню, [139] цей сон мусив снитися або мені, або Чорному Королеві. Звичайно, Король був моїм сном... але ж я снилася йому так само!.. Снилась я йому, Кицюню, чи ні? Ти маєш це знати — ти ж, любонько, була йому за дружину... Ну, Кицюню, прошу тебе, підкажи! Лапка може й зачекати!..

Але вреднюче кошеня взялося натомість до другої лапки, вдаючи, ніби й не чуло про що його просять.

А ти як думаєш — чий то був сон? [140]

* * *

Ах, та синява небес*!

Літо, човен, тиша плес,

І довкола квітне без.

Слухать раді малюки

Аж до вечора казки

Посередині ріки...

Літній день, гай-гай, погас,

Ех, літа... Невпинний час!

Зимний вітер студить нас.

Ні, наснився знов мені

Сон: Аліса вдалині,

Лицар, сонце і пісні.

І я, сповнений життя,

Дні мої, як в сні, летять,

Дні, мов хвилі забуття.

Ех, той човен десь там он

Лине в золотий затон!..

Леле, це життя чи сон?..

________________________________________

*У цьому заключному вірші — одному з найкращих поетичних творів Керрола, йдеться про прогулянку на човнах із трьома сестрами Ліддел, коли він уперше розповів "Алісу в краю чудес". У вірші далеким відгомоном звучить тема зими й смерті із віршованого вступу до "Задзеркалля". Ця пісня Білого Лицаря, який пригадує Алісу до того, як вона відвернулася і збігла з берега вниз, дивлячись уперед ясними очима, щоб перестрибнути через останній струмок і стати дорослою жінкою. Вірш написано у формі акровірша: із перших літер кожного рядка складається ім'я — Аліса Плезнс Ліддел (Liddell).