Було радісно й млосно...
Під вечір приїхали в Дідівці. Микола Іванович ввійшов у будинок, побачив одчинені на терасу двері й, не скидаючи пальта, пройшовши на терасу, спинився в захопленні перед чудесним краєвидом, що одкрився перед ним.
Тераса підносилася над великою квітковою клюмбою, далі по схилі саду йшла смуга низьких плодових дерев та кущів, що ледве зеленіли свіжим прозорим листям і прикривала тількищо зорану тютюнову ділянку, а за нею купа селянських хат коло гір, перерізаних де-не-де ярами. На схилах зеленіли гаї, а на верхів'ях викреслювались на блакиті обрію крила вітряків.
Співали солов'ї, і на їхні співи відгукувалася піснями селянська молодь, що на "вулиці" справляла весняне свято.
Захоплення Миколи Івановича не можна описати.
Сльози блищали в нього на очах, і після довгого мовчання він сказав:
— Господи! Майже тридцять років я не відчував такої насолоди, що її маю тепер, та ще в Аліни.
Після вечірнього чаю Микола Іванович знов вийшов на терасу й милувався з зоряного неба, знов захоплювався співами селянської молоді й так, поки не треба було вже йти спати.
Коли Аліна прийшла на терасу, щоб попрощатись з ним на ніч, вона помітила, що він стоїть в німому мовчанні, заглиблений у себе.
Цілий місяць прогостював Микола Іванович у Дідівцях. Святкова урочистість весняної природи справляла на нього велике вражіння. Якось трохи пізніш Костомаров у листі до Мордовця описував Дідівці.
Тут так гарно, так чудесно, що мимоволі пожалкуєш тільки про одне: бракує Вас, щоб поділитися вражіннями, які викликає святкова урочистість весняної
сільської природи. Травень: сад увесь у зелені й квіті, величезні купи квіткового снігу вбирають вишні, яблуні, груші й терен. У повітрі животворна теплінь, новколо хором співають солов'ї, кують зозулі, кричить іволга, співають дівчата, кумкають жаби, весняне свято в повному розквіті.
Und Freud und Warm Aus jeder Brust: О Erd, о Sonn, О Gluck, о Lust...
[І радість, і тепло З кожних грудей: О земле, о сонце, О щастя, о втіхо!]
Якось пізніше запрошуючи його
Аліна писала в листі до Мордовця, приїхати до Дідовець: "Дідівці — затишний куточок, невибагливий, та куди не подивись, щось вабить Вас до себе — це не особисто моя тільки думка, а виривається це в кожного, хто сюди зазирне".
У своїй "Автобіографії" Костомаров так згадує за це перебування в Дідівцях:
Fl прогостював три тижні в сільці Дідівцях (Прилуцького повіту), користуючись з усіх принад весняної української природи. Тут, уперше за життя, я мав нагоду побувати на селянському весіллі, що дуже мене цікавило як нове й надзвичайне видовисько. Обертаючись довго серед народу за молодих років, я ніколи не натрапляв на випадок, щоб побачити найживішу врочистість народніх розваг і знав весільну поезію тільки з друкованих та по різних місцях записаних пісень.
У Миколи Івановича й Аліни було про що балакати після 26 років розлуки. Та найчастіше торкалися причини, що довела їх свого часу до розриву. Ніколи ніяка людина не візьме провини на себе. Обвинувачуючи інших, вона виправдуватиме себе. Так і Микола Іванович. Тепер, коли після всього минуло чверть століття, коли багато стерлося з пам'яті, коли одне забулося, а інше уявлялося в зовсім іншому світлі, він ладен був у всьому обвинувачувати Анелю Устинівну, Алінину матір.
— Я, — казав Костомаров Аліні, — дуже задоволений, що матушка твоя, як ти кажеш, не приїде сюди цього літа. Я не почуваю ворожости до неї, та не можу відповідати за себе — і хто знає, що сталося б зі мною, коли б я з нею стрівся. Коли б вона була привезла тебе до мене свого часу на заслання в Саратов, як я прохав її про це, відбувши річне ув'язнення в Петропавлівській фортеці, вона мала б мене за найкращого свого друга до кінця днів моїх. Та вона не тільки не зробила цього, не тільки загаялась з відповіддю на мій лист, в якому я послав банковий білет на суму, потрібну для вашої подорожі, а ще й, повертаючи мені ці гроші, ображала мене й матір мою, докоряючи за мужицьке її походження.
— Потім, — казав далі Костомаров, — чи можу я забути про своє загублене щасливе родинне життя? Дарувати можна й треба! З роками я зрозумів, що мати твоя справжня гоноровита донька Речі Посполитої і вона не могла помиритися з думкою віддати дочку за людину, за походження якої вона не знала нічого, а згодом довідалась, що воно "низьке й ганебне", як вона висловлювалась у листах до мене.
— Так! Я простивїй загублене щастя, але забути за це не можна — і здається мені, що я маю право просити тебе не примушувати мене зустрічатись з Анелею Устинівною.
Микола Іванович говорив це з таким хвилюванням, що Аліна почала його заспокоювати обіцянкою не нав'язувати йому того, що для нього надто прикро.
Та коли було почато мову, Аліна лагідно й обережно дала зрозуміти Костомарову, що він і сам був трохи нетактовний і, мовити, непередбачливий.
Вважаючи на світогляд господині, йому ще в Одесі слід було попередити її, що він — людина науки, ад'юнкт-професор університету, колезький асесор і дворянин тільки через свій чин. Просивши у пані Крагельської згоди на його шлюб з Аліною, він повинен був повторити те саме й навіть додавши подробиці про своє походження. Тоді абож вона відмовила б такому "худородному жениху", абож, коли б згодилась на шлюб, то навіть і після арешту та заслання, не мала б підстав сперечатися з дочкою і листуватись з нареченим про низьке його походження.
— До цього, — казала Аліна, — були ще пункти обвинувачень: те, що ми нічого не знали про твою політичну діяльність, яка загрожувала твоїй кар'єрі й майбутньому твоєї родини. Одкрились і твої хвороби й неспокійна вдача твоя і твоєї матушки. Одне слово, для розладу між моєю матір'ю і твоєю родиною було досить підстав. Чи варт згадувати про гірку нашу долю?
— Це в минулому, — згоджувався Микола Іванович, — а живе, — додав він, — думає про живе.
І неділями, ледве почує він дзвін у церкві, він звертався завжди до Аліни з словами:
— Ходім до обідні, а після неї повінчаємось.
XXI
В середині квітня Микола Іванович одержав листа від матері, в якому його викликали з Дідовець до Петербургу. Тетяна Петрівна писала, що власник будинку, де вони мешкають, збирається надбудувати 4-ий поверх і доводиться абож шукати нового помешкання, абож тимчасово перейти на дачу з тим, щоб на зиму повернутись на стару відремонтовану квартиру...