Візита до Дубельта мала один наслідок: за розпорядженням III відділу жінок взяли під секретний догляд. В листі до начальника корпусу жандарів, генерала Д. П. Полозова з 25 квітня, за No 653, граф Орлов писав:
Ш. п. Данило Петровичу!
В III відділі, власної його величности канцелярії,
провадиться одна справа, дуже важлива й секретна, між іншим про ад'юнкта Київського Університету Костомарова й кол. вчителя 5 Санкт-Петербурзької гімназії Куліша. Нині до Санкт-Петербургу прибули: мати Костомарова, вдова капітана Тетяна Костомарова, дружина Колезького Асесора Анеля Мазурова з дочкою Аліною Крагельсь-кою, що з них остання є заручена наречена Костомарова, і дружина Куліша. Всі вони прибули з тією метою, щоб довідатись про становище справи щодо Костомарова та Куліша й клопотатися за них. Але їм у III відділі вже об'явили, що відомостей з означеної справи одкривати не можна, що вони не повинні намагатись узяти будь-яку участь у зазначеній справі, мешкати в столиці якомога спокійніше й нікого не повідомляти ані про згаданихосіб, ані про їхню справу.
Доводячи це до Вашого відома й уклонніше просивши Вас зробити розпорядження, щоб за Костомаровою, Мазуровою, Крагельською та Кулішевою під час їхнього перебування в Санкт-Петербурзі, мати секретний, але найсуворіший догляд, за обов'язок уважаю додати, що з них перші тут мешкають на Моховій вулиці, проти очної лікарні, в будинку Пекеля, а п. Куліш, Московської части на Гороховій вулиці в будинку Доливо-Добровольського в квартирі Кармапеєва.
Прийміть та ін. Підпис: Граф Орлов Вірно: Надвірний Радник (підпис).
Полозов доручив виконати наказа полковнику Ракеєву, який 4 травня повідомив III відділ, що "всі вони (Аліна, її мати, Костомарова та Кулішева) в мовчанні ніби чекають, поки розв'яжуть їхню справу, і перебувають найчастіше в знайомих своїх киян та в графині Меліно, перші три приймають у себе двох прапорщиків Теплових, а Кулішева мешкає в відомій родині урядовця Кармапеєва — дуже спокійно".
Минуло два місяці. З червня Костомарова покликали до Дубельта.
Дубельт зустрів його словами:
— Я мушу оголосити вам не зовсім приємний для вас присуд государя імператора, але сподіваюся, що ви майбутньою службою виправите своє минуле.
Він розгорнув зошит і зачитав присуд. В присуді було зазначено, що ад'юнкт-професор Костомаров вкупі з іншими особами мав на увазі заснувати україно-слов'янське товариство, яке обмірковувало б з'єднання слов'ян в одну державу, а окрім того, поширював злочинний рукопис "Закон Божий", — а тому ухвалено: усунути його з катедри в Університеті, ув'язнити до фортеці на один рік, а тоді заслати на службу в одну з далеких губерень.
Збоку олівцем Микола І приписав: "До Вятської губернії".
Прочитавши цей присуд, Костомарова посадовили в карету й через Троїцький міст одвезли до Петропавлів-ської фортеці.
14 червня відбулося побачення Аліни з Миколою Івановичем у кабінеті коменданта Петропавлівської фортеці, доброго і привітного Івана Миколайовича Скобелева.
Старий безрукий генерал був давній знайомий ще з воєнної служби Аліниного батька.
— Так ось, — сказав Іван Микитович, вітаючи Аліну, — ось вона, ця чорнявка, що її підносила мамка до моїх еполет, а ця чорнявка якось зачепить і тягне нитку. Як же це твій наречений потрапив до в'язниці? Ну, ти не плач: я його, варвара, родзинками годую.
Тим часом, поки точилися ці балачки й старий комендант жартував з Аліною, намагаючись її розвеселити, до кабінету ввели Миколу Івановича.
Окуляри в нього одібрали, й він через свою короткозорість пізнав Аліну тільки тоді, коли вона його назвала.
Побачення було коротке й сумне. Пані Крагельська тішила Миколу Івановича надією, що вона привезе Аліну до нього і як тільки він відбуде термін свого ув'язнення, вони в Вятці справлять весілля.
В останніх числах червня Аліна з матір'ю повернулися до Києва.
XII
Відбувши рік ув'язнення в Петропавлівській фортеці, Микола Іванович опинився на засланні, правда, не в Вятці, а в Саратові, де він і одержав посаду перекладача при Губерніяльному правлінні з платнею 350 карбованців на рік.
Життя на засланні здавалось остільки важким і безнадійним, що Микола Іванович хтів би поринути в забуття, в несвідоме, в ніч, в мовчання. Інші шукають забуття в пияцтві. Костомаров був надто культурна людина, щоб піти на це. Він шукав інших засобів. Він прагнув довести себе до такого стану, щоб жити не життям, мислити несвідомим, сонними примарами почувати.
Арешт, слідство, річне ув'язнення в фортеці викликали серйозні порушення в психіці Костомарова. В Саратові на засланні він дуже хандрив і нудьгував. Постійний, пригнічений настрій позначився на нервах.
— У мене, — розповідав про себе Костомаров, — відновився нахил перебільшувати свої недуги та вигадувати нові, що не існували.
Жахаючись хвороб, що їх не було, він викликав справжні хвороби. Він хворів тільки тому, що лікувався. Лікарі приписували йому різні отруйні речовини, й це порушувало його здоров'я.
Одного разу йому дали чай з валеріяни. Після двох шклянок у нього запаморочилась голова. Він вискочив надвір і, гублячи свідомість, упав на землю. Все навколо нього закрутилося: дахи будинків, верхів'я дзвіниць, далекі гори. Коли б не жінка, що проходила повз нього й не допомогла йому, то, може, він і загинув би.
Він — ніщо; злочинець, що перебуває під секретним доглядом, перекладач, якому нема чого перекладати, вигнанець без прав, з якого можна знущатись, ставлячи його на одну дошку з карними злочинцями та власницями публічних домів.
Року 1855 до Саратова було призначено нового поліцмейстера. Цей поліцмейстер, бажаючи з самого початку підлабузнитись до начальства, що неприхильно ставилось до пісень, їздив по місту з козаком і наказував бити нагаєм людей, які під гармоніку співали пісень.
Швидко після свого приїзду він наказав зібратись до поліції всім, що були під її секретним доглядом. Покликали й Костомарова. В поліції Микола Іванович побачив, окрім засланців-поляків, ще декілька чоловік та жінок. Тут були й власниці веселих домів, і вбивці, і злодії.
Поліцмейстер вийшов до них з суворим погрозливим виглядом і почав читати правила добропорядного поводження, які він склав сам: не ходити по шинках, по непристойних домах, не битися, не пиячити до несамо-витости, ні з ким не зноситись, не листуватися без його дозволу й відома.