Тетяна Петрівна була жінка суворої, крутої вдачі, властолюбива, уперта й груба. Сина свого вона обожнювала, служила йому, як рабиня, — вся суть її життя була в цьому служінні, — але, не вважаючи на це, часто в дрібницях чіплялася до нього й не поступалася йому в якійнебудь дрібниці, про яку й говорити б не варто, а Микола Іванович при всьому своєму розумі був дражливий, норовливий і вередливий.
З такою вдачею матері й сина між ними неминуче повинні були виникати сварки, що зростали до величезних розмірів, і те, що могло б бути річчю хіба одноактового водевіля, оберталось у справжню довжезну трагедію.
Того вечора, копи Микола Іванович заручився з Аліною, і вони, пішовши до роялю, лишилися самі, Аліна спитала жениха про характер майбутньої свекрухи.
Микола Іванович захвилювався:
— Як чесна людина я повинен сказати вам, що характер материн важкий. Вона не була щаслива за молодих років; навпаки, вона пережила багато гіркого, тому вона недовірлива й затайпива; але я в неї сам, вона живе зі мною і для мене. Я хтів би поступатись, та через мою гарячність це рідко щастить мені. Гірш за все те, що на неї без будь-якого приводу находить кепський настрій; прокинувшись, вона зранку раптом дивиться вовком, з-під лоба... Я починаю допитувати її, чи не хвора вона, чи не зробив їй хтось прикрости — мовчить і не дивиться на мене, а я запалююсь, ну от і виходить ні з чого неприємність.
Починаються докори, образливі слова, взаємні обвинувачення, сльози, гістеричні крики, тупання ногами, рвання волосся, словом з'являються усі атрибути "сцени". Іноді діло доходить трохи чи не до прокляття сина з боку матері й зречення матері з боку сина. Кінець-кінцем обидва втомлюються, простигають, заспокоюються, і наступає зворушливе замирення до другого разу.1
Другого разу не приходиться довго чекати. Хіба потрібні будь-які особливі приводи, щоб розпочати нову гістеричну сцену?
Микола Іванович, приміром, сідає, щоб готуватись до лекції, обкладається книжками, розкладає виписки, зосереджується, починає писати. В сусідній кімнаті мати веде господарчі розмови з куховаркою.
Крапля за краплею падають одноманітні нудні слова. Тетяна Петрівна сварливо вичитує Гальці... Та відповідає.
Микола Іванович, нарешті, не витримує і гукає:
— Мамо, облиште!..
Микола Іванович затикає вуха, намагається не слухати, але дрібна сварка, спинившись на мить, відновляється через декількахвилин. Обридлива в своїй нікчемності, вона тягнеться безупинно. Здається, вона тягтиметься вічність, — сьогодні згадується вчорашнє, щоб бути повтореним завтра. Важко сказати, коли почалася ця сварка, бо вона ніколи не кінчалася.
1. Подібні сцени сварок Костомаров описав у свойому романі "Чернігівка" всценах, що відбуваються між Дорошенком та його матір'ю:
"Дорошенко дуже поважав свою матір, хоч і дошкуляв їй часто зопалу, а потім просив у неї пробачення і мирився з нею. Це була висока стара баба, згорблена, голова в неї трусилась; з обличчя, змарнілого за довгі літа, видно ще було давню красу, а колись вона була першою красунею". "В сина з матір'ю були страшенні сварки — тільки й можливі в такому громадянстві, яким було тоді козацьке, де палкі натури взагалі не вміли себе втримувати". Одного разу "стара так обурилась, що почала проклинати сина, а палкий Петро так розлютувався, що замкнув матір і кілька годин держав як невільницю; але тоді схаменувся, прохав у неї прощення".
"— О, Господи, Господи! Защо ти покарав мене грішну, що я породила таку потвору! — репетувала стара".
— Од цих вічних сварок з куховаркою, — каже
Микола Іванович Аліні, — я іноді лютію. Мені перешкоджають заглибитись у працю. Я дратуюсь, тікаю з дому, а мати замикається в своїй кімнаті і хмуриться декілька днів у самотньому мовчанні.
В розмовах з дочкою про родину Костомарових, куди незабаром мала ввійти Аліна, пані Крагельська, попереджаючи, казала:
— Не знавши цієї родини, не слід було поспішатися входити в неї. Мати й син, як видко, обоє з важким і неспокійним характером. Цими днями завітала до нас добра наша знайома й казала, що Костомарови наймають помешкання в одного з співслужбовців її чоловіка й що там усі жаліють нас, гадають, що ти, така молоденька, загинеш у цій майбутній твоїй родині. У них ледве не щоденні баталії, крики, сварки. Припускають навіть, що хтось з них п'є і після сварки й криків твій жених тікає з дому, як зчаділий, а іноді господарі через стіну чують, як він галасує, що в нього болить голова: його льокай Хомка тільки й робить, що тягає з колодязя холодну воду й обливає своєму панові голову. Коли б не сором, не плітки, що зроблять з тебе покинуту наречену, я б ладна хоч зараз відмовити цьому жениху.
Аліна плакала, доводила, що запальність Миколи Івановича не слід уважати за важкий його характер, що Тетяна Петрівна мешкатиме окремо від них на хутірці, який для неї десь під Києвом буде куплений; що вони поїдуть за кордон, а після повороту тільки гостюватимуть: то вони в Тетяни Петрівни, то Тетяна Петрівна в них.
Після таких розмов спочатку з женихом, а тоді з матір'ю Аліна ночі не спала і плакала.
Микола Іванович був людина вчена, розсудлива, з великою дисциплінованістю в праці і звичкою до тверезої логічности й послідовности в мисленні. Здавалося б, усе це повинно суперечити запальності, примхам, випадковим витівкам. Насправді, перебільшена навмисність примх завжди буває наслідком витри-маности й зайвої совісности. До своїх примх Костомаров звик ставитись також сумлінно й доктринерно, як і до своїх наукових справ та університетських курсів.
Примха є факт. Методу суворо-критичного досліду фактів Костомаров застосовував до примх так само, як і до всього іншого. Можливо, що коли б Костомаров менше уваги звертав на свої вередливі настрої, він уник би у свойому житті багатьох прикростей. Важкувата ригористичність не менше шкідлива, як і поверховість. Костомарову, власне, і бракувало цієї останньої. Що може бути небезпечніше від логічно-обґрунтованих капризів!..
Данило Мордовець, близький і довголітній приятель Костомарова, писав:
— В Костомарові було, справді, щось подвійне! Іноді важко було повірити його щирості там, де, здавалось, він жартує, а виходило, що він робить це цілком серйозно. Це, — додає Мордовець, — виникало через те, що він іноді так захоплювався з своєї уяви, що інші дивились на нього як на дивака, на півбожевільного. Тому й рідна мати його, не розуміючи цих чудернацтв свого сина, часто називала його "дурнем".