Розділ XXVII. Двері в інший світ
Всі разом розгадали древні коди
І всесвіту, і матінки-природи!
Ернеста жестом запросила друзів іти за змією. Змія проповзла вперед всього лише кілька метрів, і раптом якимось незбагненним чином перед усією компанією з’явилися двері.
– При-га-да-а-йте с-с-во-ї при-го-о-ди, – порадила мудра змія. – По-ч-ч-ні-і-іть з-з-з ос-с-се-ні. У-у-ус-с-спі-ху! – прошипіла вона на прощання і щезла.
– Що це за диво? – вигукнув Вінсент, оббігши навколо дверей.
Впритул підступивши до них, друзі почули дивний звук – це скрипіли чарівні двері:
– Наберіть потрібний шифр і зайдете до світу Білої Магії!
– Це ж ті самі магічні двері! – прошепотіла Юі.
– Але як ми їх відкриємо? – запитала Аліна.
– Відкриємо, якщо наберемо потрібний код, – промовив Вінсент.
– А що це за коло, розфарбоване різними кольорами, і ромби з буквами Б, Д, З, Л, М, Р, С, Щ ? – здивовано оглянув кодовий замок Хлоє.
– Це код, кожні дві букви якого мають один колір. Ваше завдання підвести букву до її кольорового тла частини зовнішнього кола. Якщо поставите хоч одну літеру не на її місце, кодовий замок не спрацює, – почули інструкцію.
– Треба спробувати свої сили, – запропонував Хлоє і додав: – Та розум.
– Мудра змія радила пригадати нам свої пригоди, – проказала Ернеста. – Вона підказала почати з осені.
– Добре, так і зробимо, – погодився Хлоє. – Адже зараз саме осіння пора.
– До букви Б, мабуть, пасує жовтий колір, – вголос розмірковувала Ернеста, – адже він символізує багатство осені. Коштовності нам будуть потрібні для добрих справ.
– Молодець, – проскрипіли двері.
Підбадьорена дівчинка взяла в долоню букву М і потягнула її до золотистого поля:
– М – це мудрість! Змія за допомогою медальйона наділила мене нею!
– Знову молодець, – озвалися двері.
– Після осені прийде зима, – Хлоє глянув на Аліну. – Твоя черга, Аліно!
– Літера Д має білий зимовий колір, що символізує дружбу.
– Молодець! – похвалили двері.
– Ну, і буква Л, звичайно, має цей же колір, що підкреслює чистоту та незрадливість любові, – проказала Аліна, поглянувши мимохідь на Хлоє, який враз зблід.
Аліна розвернула Л до білого поля.
– Чудово! – похвалили двері. – Вітаю! Половину завдання виконано правильно!
– Тепер моя черга, – зробив крок уперед Вінсент. – Адже за зимою завжди приходить весна, оновлюючи природу. Вона дарує людям свої зелені барви, відроджує в серцях почуття радості і щастя.
З цими словами Вінсент почергово повернув букви Р та Щ, виставивши їх навпроти смарагдового кольору.
Друзі пригадали ті почуття, що вирували в їх серцях, змінюючись, коли захисна енергія медальйона випромінювалася хвилями та поширювалась різнобарвними колами.
– А завершає це магічне коло, звісно ж, літній, червоний колір! – впевнено вигукнула Юі. – Саме він додає здоров’я, наділяє силою!
Юі швидко розвернула останню пару букв до червоного сегмента кола.
– Проходьте! – двері почали розсуватися. – І пам’ятайте, щойно ви здобули можливість самостійно за необхідності користуватися цими магічними властивостями медальйона, то ж будьте розсудливими.
– Ось вам і магія кольорів! – вигукнула Юі. – Мені згодилися знання, здобуті в магічній школі.
– Усі засвоїли цей життєвий урок кольористики на "відмінно", – похвалив друзів Хлоє.
Двері вже зовсім відчинилися, і тепер діти могли увійти.
– П-п-почекайте! – почувся захеканий знайомий голос.
– Лоне, де ж ти барився? – вигукнула Аліна.
– Та, знаєш, я вирішив прослідкувати за Лізом. Він прямує сюди, щоб розквитатися з вами. Але Ліз ще не скоро прийде. Навіть я ледве не запізнився, хоч і швидкий.
Лон увійшов за дітьми, і двері знову зачинилися.
Перше, що побачили, переступивши невидимий поріг, це була галявина з білими трояндами. Все тут біліло, ніби залите молоком: і рослини, і земля, і небосхил, і ... навіть мандрівники стали білими у відблисках сяйва, яке випромінював світ Білої Магії!
Розділ XXVIII. Світ Білої Магії
І прояснилося таємне,
Легенда древня ожила,
Мов на бездонне небо темне
Зоря у променях зійшла!
У цьому магічному світі білою лебідкою линув чудовий спів:
Кінець греблі шумлять верби,
Що я й насадила...
– Та це ж українська народна пісня! – вигукнула Аліна.
– Я впізнаю голос Зоряни! – захоплено мовила Юі.
– Зоряни? – задумливо повторила Аліна. – Ти з нею знайома?
– Так, я сюди приходила, тільки іншою дорогою, довшою, з дідусем Уаном у гості до всемогутнього Велеса та його дружини Зоряни. Велес забрав її із сузір’я Волосся Вероніки.
– Тобто Волосожар, – додав Вінсент.
– Виявляється, в легенді все правда, – промовила задумливо Аліна.
Почулися кроки. Всі озирнулись і побачили, що за їхніми спинами стоїть жінка в українській вишиванці.
– Добридень, – мовила вона і посміхнулася до Юі. – Спасибі, що привела своїх друзів. Ми з Велесом давно чекаємо на вас! Я теж з України, – вона привітно глянула на дітей. – Ви ж знаєте легенду про сузір’я Волосожар?
– Знаємо! Хлоє мав рацію: я все побачила на власні очі, – роздумувала вражена Аліна.
– Зоряно! – здивовано зойкнула Юі, навіть вона зараз здавалася спантеличеною. – І я чула цю легенду, але не здогадувалась, що вона про тебе.
– Тепер ти все знаєш, дівчинко, – проказала Зоряна. – А твій дідусь Уан чекає на Хлоє, щоб зняти з нього закляття.
Вона повела дітей у печеру, де на колінах стояв маг Уан, розпалюючи білосніжне вогнище. Онука враз кинулася до свого дідуся і зразу ж відсахнулася.
– Навіщо ти занапастив мого друга? – нагримала дівчина.
– Сідай, слухай, – спокійним тоном сказав чаклун.
– Ну? – зриваючись на крик, загриміла Юі і вмостилася зручненько.
– Ми з Лізом брати, – почав Уан.
– Що?!
– Але мене в одинадцять років віддали вчитися до старої чаклунки, а мого брата в цей же день, у дванадцятирічному віці, – до знахарки. Коли через п’ять років ми зустрілися, Ліз мені дуже заздрив, бо він став тільки знахарем, а я – чаклуном. І з тих пір між нами почалася ворожнеча. Уже через тридцять п’ять років Ліз посів рондівський трон і височів на ньому добрих двадцять років – скільки зобрів загинуло! Потім вирішив завоювати престол цілого світу. І він це зробить, якщо ви сидітимете, склавши свої магічні мечі.