Хоч прагнула зарадити біді,
Та Юі не вдалося це тоді.
Після сніданку діти рушили в дорогу. Аліна все ще не оговталася від почутого вчора. Дівчинка думала про Хлоє, і про те, що їм треба скинути з престолу Ліза, і про загадкового Уана.
– А навіщо ми йдемо в Мінті? – поцікавився Вінсент. – І чому саме цим шляхом, адже є прямий маршрут, значно коротший?
– Ми йдемо в Мінті тому, що я хочу побачити мого діда Уана. Він, мабуть, відає, як перемогти Ліза. А іншою дорогою, бо гадаю, що Ліз теж пішов саме туди. І якщо ми не хочемо знову опинитися в тій бридкій кімнаті, то зовсім некепсько буде іти іншим шляхом! – клацнула підборами Юі. – Я чула колись від діда, що існують магічні двері десь у древньому місті риб’ячих кісток. Щоправда, їх дуже нелегко знайти, а відчинити їх може тільки справжній мудрець. То був би найкоротший шлях до країни Білої Магії. У ній ми теж могли б знайти мого діда. Адже він тепер білий маг! – з гордістю зауважила вона.
У Хлоє в очах зблиснула іскорка надії, коли він почув слово "Уан". Юі була знайома з Уаном! Ба, навіть більше, вона була його онукою! Якщо чарівник зможе, то зніме прокляття з нього!
– Ти родичка Уана? – не вірив власним вухам хлопець.
– Так, юначе! – гордо підняла підборіддя Юі.
Хлоє швидко розповів подрузі про прокляття, і та мовила:
– Знаєш, а мені передався його талант. Думаю, що зможу тебе позбавити цього тягаря. Хоча не обіцяю напевне. Хочеш, спробуємо прямо зараз?
– Якщо не важко, – промимрив ошелешений хлопець.
Юі посадила друга на камінь, обійшла навколо і поклала руки хлопцеві на голову. Коли її дужі руки лягли Хлоє на маківку, той аж здригнувся.
– Не заперечуєш, якщо я подивлюся твої спогади? – запитала в стані трансу Юі.
– Не знаю…
Дівчина легко увійшла в пам’ять друга. Там вона побачила заплутані тунелі його емоцій. В одному з них чарівниця знайшла спогад про те, як Аліна схилила голову на плече хлопцеві, а той нахилився і поцілував її в щоку. Дівчина підвелася і пильно глянула на Хлоє, він почервонів і відвернувся. Далі Юі зайшла в інший тунель спогадів і знайшла там згадку про те, як Хлоє прийшов у школу і познайомився з Аліною. Тільки в п’ятому тунелі Юі знайшла те, що шукала: "Пітер", – прошелестів на вухо хлоп’яті Уан.
"Те, що треба!" – подумала Юі. Потім виплуталася з думок друга і зосередилася на справжньому імені.
Хлоє відчував гострий головний біль, що, здавалося, розколював голову навпіл.
Проказавши подумки ім’я друга кілька разів поспіль, Юі прошепотіла заклинання.
– Я не можу! – безсило опустила руки дівчина. – Я зробила так, щоб мені не пам’ятати його імені, так він іще проживе. Я не маю стільки сил, щоб позбавити Хлоє прокляття. Тепер надія лише на Уана.
Розділ ХХІ. Хлоє – кухар
А виявляється, кухарство не
просте!
Тепер вже Хлоє знатиме про те.
Діти сиділи і тихо про щось говорили. Вони, як кажуть, били байдики, усі, окрім Хлоє, який кружляв навколо розпеченого каменя і готував страву. Він увесь час щось помішував. Потім бігав до лопуха по воду, яку набрав зі струмка. І знову повертався до страви, щось до чогось додавав. Так, пританцьовуючи, готував їжу.
Ось він задоволено посміхнувся, випрямився, накрив свій витвір листками вишні та горіха, повернувся до друзів і покликав їх до себе.
Коли Аліна, Вінсент, Юі та Ернеста схилилися над стравою, хлопець відкинув лист, і всі побачили смажену рибу під яблучним соусом, обкладену печивом і нафаршировану вишнями з базиліком.
Юі взяла шматочок печива і поклала в рот.
– Може, й смачно, та не для мене, – виплюнула дівчинка печиво. – Тьху!
Хлоє набурмосився.
Юі розвернулася і, скривившись, мовила:
– Я такого не їстиму і бачити не хочу цю "страву"! Вона мені огидна.
– Згинь – і не бачитимеш її, – гаркнув хлопчик.
Юі так і зробила – тільки її й бачили! Вінсент та Ернеста ввічливо сказали, що вони не голодні, бо довіряли подрузі, яка щойно так нахабно пішла.
Коли Аліна взяла в рот печиво, то тільки із співчуття до Хлоє проковтнула. Їй-бо не хотілося ображати друга!
Так вони з Хлоє вдвох і порішили його витвір.
А поки вони їли, Юі, яка щойно повернулася, Ернеста та Вінсент плели з трави потішних чоловічків. Коли вони наплели їх добру дюжину і дали своїм пальцям трохи перепочити, Хлоє та Аліна закінчили трапезу і порозлягалися на шовковій смарагдовій траві. Не голодні, але й не вельми раді. Проте друге вони старанно приховували одне від одного. Аліна, бо не хотіла засмучувати такого гарного друга, як Хлоє, а Хлоє, бо який бовдур буде себе критикувати?!
Опісля своїх занять мандрівники рушили в дорогу.
Через кілька годин Юі, Ернеста та Вінсент почували себе цілковитими телепнями, бо ж вони, на відміну від Аліни та Хлоє, зовсім нічого в роті не мали.
Раптово нашій п’ятірці почувся гуркіт потяга і його пронизливий гудок. Транспорт мчав прямо в повітрі. Діти поприсідали, щоб повітряний вихор їх випадково не здув. Потяг мав вісім вагонів і був кольору бронзи. Віконниці яскравіли червоною барвою. Двері теж були цього ж кольору.
Аліна, Ернеста, Хлоє, Юі та Вінсент з дива пороззявляли роти.
Розділ ХХІІ. Потяг у повітрі
Як дивно! Потяг у повітрі
Летить! Може, на крилах вітру?
Трохи отямившись, усі побачили, що повітряний мандрівник приземлився, з нього вийшов машиніст і підійшов до друзів.
– Привіт, не чекали? Мене звати Роан. І я приїхав, щоб забрати вас і відвезти до Моани, – сказав машиніст.
Голос у нього був напрочуд мелодійний.
– Ну, що, їдете?
Аліна озирнулася на друзів, шукаючи підтримки. Але ті лише здвигнули плечима. Тоді дівчинка першою зайшла до потяга, за нею поспішили друзі.
За мить потяг загурчав і видав протяжний свист.
Діти відчули, що летять. Це було так дивно – вони почувалися, ніби в невагомості, але чашки на столиках стояли на місці.
Мандрівник із середини був вистелений шовком, а сидіння – атласом. Столики були маленькі і, здавалося, зроблені із секвої. Підлога мала розмитий жовто-салатовий колір. Вікна – майже на всю стіну в купе. Здалеку долинали звуки магнітофона.
До купе зайшов Роан і, влаштувавши дітей на канапі, побіг по каву та тістечка.
– Він такий приязний – я маю на увазі машиніста. Але я все одно не розумію, що він хотів сказати, коли говорив про те, що хоче нас забрати в Моану. І що воно таке, ця Моана? – озвався Вінсент.