Альбатрос — блукач морів

Страница 30 из 60

Тендюк Леонид

На початку минулого століття він став повновладним господарем Індійського океану. Про Сюркуфа – грозу морів – пишуть книги, композитор Планкет увічнив його, в опереті "Сюркуф". Ну, а скарби легендарного розбійника? Вони тут, на Сейшелах.

– Десь серед скелястих гір піратські схованки зберігають дзвінкі іспанські піастри, золоті дукати, луїдори, гінеї, коштовне каміння, золото – на сотні тисяч фунтів стерлінгїв, – самовдоволено закінчив нащадок Сюркуфа і до дна випив свій келех.

– О, ці імениті праправнуки – нащадки полінезійських вождів і єгипетських фараонів, родичі далай-лами і біблійського царя Соломона! – мовив Жигула. – На кожному острові, у кожній країні їх аж кишить. Щоб виканючити долар, вони ладні удати з себе хтозна-кого.

Жигула розповів, як на Гавайях він познайомився з онуком короля Камеамеха. Я не ставлю під сумнів його слова, бо й сам у Сінгапурі мав можливість бесідувати із "сином" мадам Вонг! – піратом наших днів, що діє в районі Філіппінських островів! І все ж, знаючи про численних самозванців – огидне породження огидного життя, я уважно вислухав праправнука грізного Сюркуфа. Але мав необережність зауважити:

– Якщо ваш прапрадід був піратом, чи є підстава пишатися цим?

– Є! – випалив посоловілий Жозеф. – Ця таверна, – він обвів довкола рукою, – "Pirates Arws" ("Герб піратів") – названа так на честь мого прапрадіда! На цьому місці, де ви сидите, колись із своїми побратимами веселився грізний Сюркуф. Погляньте! – показав він на бухту, що синіла вдалині. – Піратам звідси було добре видно, коли хто підходив до Сейшел. Якщо з’являлися кораблі, лицарі моря одразу знімалися з якоря і виходили в океан.

– А Морган теж бував тут? – показавши на портрет, мовив я.

– Ха-ха-ха! – зареготав Жозеф. – Цей портовий пацюк – хазяїн корчми Юберт, аби до свого кабака залучити більше матросні, навішав портретів різної наволочі. І Юберт, і інші ловкачі, – пошепки, аби ніхто не підслухав, додав Жозеф, – примазуються до слави мого прапрадіда. А є ще й такі, що хочуть добратися до скарбів Сюркуфа, ніби мене, Жозефа, й не існує. Хочуть, ха-ха-ха – та руки короткі!

Не знаю що: його слова чи те, що в бухті Норт-Уест-Бей я напередодні зустрів загадкових копачів, а тільки мені закортіло ще раз побувати біля тієї бухти. © http://kompas.co.ua

Коли я про це сказав тамтешньому постачальнику продуктів на судно і, між іншим, натякнув, що хочу познайомитися ще хоч би з одним нащадком піратів (тільки не з Жозефом – Жозеф явно штатний оповідач з таверни "Герб піратів"), він, щось занотувавши до блокпота, промимрив:

– О кей!

Наступного дня на пірсі юрмилося з півсотні сейшельців.

– Це все до тебе, – мовив черговий біля трапа, викликаючи мене з каюти.

Ото стільки праправнуків?! Ну, знаєте! Валюти всього екіпажу не вистачить розрахуватися з такою кількістю нащадків. Тому серед них я вибрав одного – молодого, спритного хлопця – Оленаула. Він і погодився провести мене до бухти Норт-Уест-Бей.

Я не беруся судити, в якому коліні і по якій лінії наш учорашній знайомий насправді родак Сюркуфа, – певне, цього не скаже ніхто, хоч, за словами Жозефа, він має фамільні бумаги, що засвідчують його пряму спорідненість із легендарним піратом. Незаперечно одне: ремеслом виманювати гроші він опанував бездоганно, доказ – наші спорожнілі кишені. Слід одначе віддати належне обгрунтованості та достовірності всього розказаного про Сюркуфа: коли я пізніше звернувся до історичних джерел, то був вражений сумлінністю Жозефа, з якою він поставився до біографічних даних про свого предка, оповідаючи його життя.

Та мова тепер піде про іншу людину, яка теж причетна до легендарного Сюркуфа.

… Це трапилося давненько, хоч і не настільки давно, щоб припорошитися пилом забуття, – якихось, може, тридцять років тому. Зустріч ця в житті Вілкінса Круса стала фатальною. Власне, нічого надприродного не скоїлося. Як відомо, про багатство мріє кожен поважаючий себе джентльмен. Мріє і в ім’я цього живе. І якби не цей, дещо незвичайний спосіб, до якого вдався містер Вілкінс, щоб накопичити грошей, про нього можна б і не говорити.

Вілкінс Крус народився у поселенні за сто миль на північ од Брістоля. Там минуло його дитинство, звідти подався він у світ. Тамтешні місця, кажуть, славляться чарівними пейзажами, а землі – родючістю. Однак невеличке присадибне господарство, що дісталось у спадщину старому кураторові – батькові Вілкінса, з кожним роком давало менше й менше прибутків. А після його смерті і зовсім занепало. Молодий спадкоємець і не збирався якось його підняти. Коли ж хлопцеві виповнилося двадцять, він порвав з отчою землею. Духовний сан, до якого схиляв Круса батько, найменше цікавив непосидючого, авантюрної вдачі хлопця. Нічого путнього не вийшло у нього і з агрономією, якій задумав було себе присвятити. Він не міг змиритися з дріб’язковістю буденщини, як він називав працю на полі і фермі. Це підтинало крила будь-коли досягти задуманого – стати багатим. А в нього був свій девіз: "Або все, або нічого!".

Одного осіннього дня судно, що прямувало з Брістоля до Кейптауна, везло молодого Вілкінса в незнані краї. Історія не дуже нова, коли зважити, що так робили і роблять усі розчаровані мрійники і самовпевнені авантюристи.

Отож він став блукачем, закинутим далеко від рідної землі.

Спливали роки, а вдача обминала зухвалого англійця. Про який капітал можна було говорити, якщо свої моряцькі заробітки Вілкінс, бувало, витрачав за якийсь тиждень-другий у першому-ліпшому порту!

Та настав час – і життя Вілкінса круто змінилося. Якось, коли його судно стояло в південноафриканському Порт-Єлізабеті, Вілкінс зустрівся з одним таким, як і сам, волоцюгою. Це був просолений вітрами всіх широт шкіпер англійського вуглевоза. За пляшкою джіну земляки швидко знайшли спільну мову, і шкіпер відкрив Вілкінсу таємницю. Повідав таке, від чого у Вілкінса замакітрилось у голові!

Вілкінсу, певне, відомо, здалеку почав шкіпер, що на землі є незліченні багатства – заховані скарби піратів і флібустьєрів. Про це пишуть навіть у газетах, пишуть і про тих, кому інколи вдається знайти їх, та головне знати, де містяться ті схованки. Якщо Вілкінс не поскупиться і добре заплатить, ключ до піратських скарбів – таємниця, варта мільйонів, – може стати його власністю.