Увечері сейсмоакустики зібралися на раду – підбити підсумки роботи в Андаманському морі.
– Які висновки можна зробити? – спитав Юрій Непрочнов і, помовчавши, відповів – Глибинне зондування проведено на короткому профілі. Та все ж після опрацювання матеріалу ми довідались про характеристику фундаменту осадочних товщ: дно улоговини Андаманського моря – полога рівнина, товща осадків півторакілометрова, під нею кристалічна основа.
Дані ці потрібні для розгадки геологічної історії моря, виникнення якого багато геологів схильні віднести до порівняно недавнього – третичного – періоду, і що воно утворилося на місці опущеного материка. Це поки що – гіпотеза. Її треба або підтвердити, або спростувати.
НАД ПРІРВОЮ ЯВАНСЬКОГО ЖОЛОБА
Здрастуй, батечку-океане! Бо це вже океан – Бенгальська затока, його невід’ємна частина.
Високе блакитне небо вражало пустинністю. Вже кілька днів ані хмариночки. Сьогодні ж на обрії, мов обриси далеких берегів, з’явилася ледь помітна смуга. Ми йшли їй назустріч, і вона все чіткіше проступала на тлі надвечірнього неба. Потім підійшли ще ближче і розгледіли: легкі, перисті хмари, схожі на каравели часів Магеллана, спроквола пливли на схід.
А ми йшли на захід – день, другий, третій…
Хлюпотіла вода, заколисуюче, тихо. Десь із темряви, нізвідки – з безвісті, підводилися хвилі і так само потаємно, з тихим шелестом зникали у загадковій водяній пустелі.
Поруч з кают-компанією, біля дошки оголошень, юрмилися науковці: вивісили розклад дослідницьких робіт наступних днів – те, що передбачалося виконати на 18-му градусі північної широти, тобто в Бенгальській затоці. Тут же висіла й карта Індійського океану, власне, його дна.
Це був липі начерк підводних земель. Океанське дно поставало то широкими, розлогими долинами з шпилями підводних гір, що стирчали над його рівним ложем, то пасмами гірських, на тисячі миль витягнутих хребтів з поперечними прірвами-западинами. Хребти ділили океан навпіл. Тому й звалися вони Серединно-Океанійськими.
Ось один з них, Східно-Індійський. Він починався десь в південній півкулі землі, за 35 паралеллю, і, мов рубець по щоці, тягнувся через увесь океан – аж до Бенгальської затоки. Обабіч нього лежали улоговини й западини: "Західно-Австралійська, Центральна, Кокосова. Огинаючи західний берег Суматри, Яви та десятки, сотні інших, менших, островів, розлігся Яванський (Зондський) глибоководний жолоб, над яким ми збиралися працювати.
Що вони, ці хребти й западини, є, людство вже знає. Знає в загальних рисах. Тепер ішлося про те, щоб довершити ескізний портрет океанського дна.
Перед науковцями "Витязя" стояло завдання: з’ясувати, де в Бенгальській затоці кінчаються відроги Східно-Індійського хребта та який характер має західне закінчення Яванського жолоба.
– У цьому ми, здається, схожі на скульпторів, – мовила Наталя, розглядаючи карту. – Для людини спочатку океанське дно було загадковою, безформною масою. З цього матеріалу й заходилися ліпити портрет океану. Ще кілька зусиль – і портрет буде готовий. Так що плавання, хлопці, не розвага, а "Витязь" – не яхта для прогулянок, – зауважила вона.
Розклад робіт складено, враховуючи кожну годину, кожну хвилину.
Хвиляста лінія, що вимальовувалася на стрічці ехолота, – донний профіль, – свідчила про нерівності дна і про те, що судно над улоговиною.
Ми стояли на палубі – біолог Юрій і я. Недавні буруни, підняті стрічними течіями в Кокосовій протоці, вляглися, і вода була тиха-тиха. У пітьмі вона палахкотіла, наче охоплена пожежею. Горіло море, палала вода, особливо тут, обабіч "Витязя", розсічена його форштевнем.
– А знаєш що це? – спитав Юрій.
– Світіння.
– Так, світіння, вірніше – біолюмінесценція. Світло, випромінюване мікроорганізмами. Бо у воді сяє все: бактерії, водорості, молюски, риба. Світіння моря виникає при окисленні люциферина в сполученні з іншою речовиною – люциферозою. Деякі організми здатні самі виробляти ці речовини, у деяких є спеціальні органи, в них і містяться бактерії, що світяться. Та поки що ми не завжди можемо відповісти на питання, чому світяться мікроорганізми. Приміром, знаємо, що так звані риби-вудильники світяться, аби заманити здобич; глибоководні кальмари – навпаки, в хвилину небезпеки своїм сяйвом – рідиною, яку вони плюхкають в очі противникові, – захищаються від нападу. Але невідомо, чого, наприклад, палають бактерії, гриби, водорості.
Людина повинна розгадати щонайменшу таємницю природи, бо ці розгадки не можуть не принести їй користі.
І захоплено розповів про мікроорганізми, які він, Юрій Рудяков, вивчає.
Навіть не думалося, що ці мікросвіти, про які оповідав учений, такі розмаїті. Та й практичне значення од їх вивчення неабияке… Я довідався, як у Японії під час другої світової війни з ракоподібних, що світяться, виготовляли порошок, який брали в дорогу солдати. Щоб у темряві розгледіти карту або написати щось, не треба ліхтаря: варто взяти крихітку порошка, розтерти його на долоні, як він засяє, і при тому світлі можна роздивитися все потрібне.
– Явище світіння мікроорганізмів японці використовують для своєї підводної оборони, – додав Юрій. – Бо в морях, багатих на світні організми, ніяк не пройде непоміченим підводний човен – він палатиме, як смолоскип, і, отже, його легко запеленгувати.
І вечір був мрійливо синій, і мрійливо синьою була ніч (може, тому, що з берега багатьом надійшли радіограми, я теж одержав, від матері). Рясними зорями палахкотіла ніч, сяяло небо, палало море.
Андаманська острівна дуга лишилася позаду. Кокосовою протокою, яка розмежовує острови Лендфол і Літл-Коко, "Витязь" вийшов у Бенгальську затоку.
Під нами розкинувся Яванський жолоб. Тут, у північній частіші затоки, на думку вчених, рельєф дна майже не визначений. Невідомо й те, яка товща осадків його вкриває.
І ось перші наслідки досліджень. Аналіз матеріалу сейсмоакустиків показав: Яванський жолоб, що розлігся на захід від Кокосової протоки, засипаний трикілометровими осадками, які поступово зменшуються і становлять лише до 1,5 кілометра товщини в його західній частині.
А ще слід дізнатися, чи продовжується на північ, за 18° паралель, Східно-Індійський підводний хребет, витягнутий уздовж 90° меридіана.