— Грати? Боже! Ольга ніхто так не грав з часів Еліанори Дузе!
— Якщо Левіт і справді такий боягуз, як я думаю, то справа може мати успіх. Ні, я не збираюся розповідати тобі про все. Я хочу, щоб ти утримав те дівча. Скажи їй, що я дуже цікавлюся нею і хочу з нею завтра повечеряти. Вона швидко прийде.
— Вона неодмінно прийде!
— Ще одне, мені потрібно сильнодійне снодійне, яке може занурити в глибокий сон на декілька годин, але не залишило жодних слідів на наступний день
Денехен посміхнувся.
— Я не гарантую відсутність головного болю, але ніяких тяжких наслідків.
— От і добре! Тепер до справи Денні, а все решта залиш мені.
Вона підвищила голос.
— Місс Джонс!
Молода жінка в окулярах з'явилась зі звичною швидкістю.
— Прошу, сідайте та пишіть
Повільно походжаючи по кімнаті, Ольга продиктувала необхідні листи. І лише на одне вона написала власною рукою.
У своїй брудній кімнаті Джек Левіт посміхнувся читаючи довго очікуваного листа
Дорогий сер
Я не можу пригадати леді про яку ви згадуєте, але я зустрічаюсь з багатьма людьми, тому пам'ять мене може підводити. Але я завжди рада допомогти будь-якій актрисі. Я буду сьогодні вдома і ви можете зайти до мене о дев'ятій вечора.
Щиро ваша, Ольга Штормер.
Левіт схвально кивнув. Розумно написано! Вона не обіцяла нічого, тим не менше була згодна на розмову. Розробка золотої жили почалась.
Рівно о 9 годині Левіт стояв біля дверей квартири актриси та натискав на кнопку дзвінка. Жодної відповіді, він натиснув на кнопку знову, аж тут помітив, що двері не зачинені. Він штовхнув двері та зайшов у кімнату.
Праворуч були відкриті двері, що вели в яскраво освітлену кімнату, оздоблену в червоні та чорні кольори. Левіт зайшов. На столі під лампою лежала записка.
"Будь ласка, дочекайтесь мого повернення. О.Штормер"
Левіт сів та почав чекати. Почуття тривоги почало охоплювати його. У квартирі було занадто тихо. Щось моторошне висіло в повітрі. Все видавалось нормальним, але що ж було не так? В кімнаті стояла мертва тиша, хоча його не покидало відчуття чиєїсь присутності. Нісенітниця! Він витер піт з чола. Відчуття ставало сильніше. Він не один! Проклинаючи все він вскочив та почав ходити по кімнаті. З хвилини на хвилину повинна з'явитися ця жінка. Він зупинився с приглушеним криком. За чорної шовкової штори стирчала рука. Він підійшов і торкнувся її. Холодна, жахливо холодна, мертва рука.
З криком він відсунув штору. Жінка лежала обличчям до низу. Одна рука була простягнута, інша притиснута до тіла. Розпущене золотаве волосся закривало шию. Ольга Штормер! Тремтячими пальцями він намагався намацати пульс на холодному зап'ястку. Його не було. Вона була мертва. Вона втекла від нього в найпростіший спосіб. Раптом його погляд зупинився на кінцях червоного шнура з китицями, які ховалися в пишному волоссі.
Він обережно торкнувся шнура, голова трохи повернулася і він побачив жахливо синюшне обличчя. Його голова пішла обертом. Він нічого не міг зрозуміти. Побіжний погляд на обличчя дозволив зробити висновок, що це не самовбивство, а вбивство. Жінка була задушена і вона не була Ольгою Штормер!
— Боже! Що це!?
Він почув приглушений крик. Він крутнувся і зустрівся поглядом наляканими очима служниці, що тулилася до стіни. Її обличчя було таке бліде, як її капелюшок і фартух. Він не міг зрозуміти жах в її очах, аж поки її слова не пояснили ситуацію в якій він опинився.
— Боже! Ви вбили її!
-
Не роздумуючи він відповів
— Ні, вона була мертва, коли я прийшов
— Я бачила, як ти це робив. Ти накинув на неї шворку та задушив її. Я чула крик.
Піт заливав йому очі. Він швидко прокрутив свої останні дії. Вона певно зайшла, коли він тримав кінці мотузки обома руками, вона бачила опущену голову та його крик від побаченого мертвого тіла. Він безпомічно подивився на неї. Її обличчя, дурне та нажахане, підтвердило його думки. Вона розповість поліції, що бачила жахливе вбивство. Він був впевнений, що ніщо не зможе відмовитися від цієї точки зору. Вона буде клястися своїм власним життям з непохитною переконаністю, що каже правду. Який жахливий, непередбачуваний ланцюг обставин! Стоп, чому непередбачуваний? Що за чортівня тут коїться? Пильно спостерігаючи за покоївкою він сказав:
— Це не ваша хазяйка. Ви знаєте?
Вона відповіла механічно, але її відповідь пролила світло на всю ситуацію
— Так. Це її подруга, якщо можна сказати так. Вони приятелювали як кіт з собакою. Цього вечора вони дуже палко сперечалися.
Тепер він зрозумів. Це пастка
— Де ваша хазяйка?
— Вийшла хвилин десять тому.
Пастка! Він потрапив пастку мов теля. Цей демон, Ольга Штормер, позбувся суперника, а всю вину покладуть на нього. Вбивство! Господи, вони вішають за вбивство! А він був невинен…невинен!
До нього долинув тихий шурхіт. Маленька покоївка задкувала назад до дверей. Вона почала метикувати. Її погляд зупинявся то на дверях, то на телефоні. За будь-яку ціну він повинен її замовкнути. І був лише один шлях. Додати реальний злочин до фіктивного. Вона не мала зброї, але він теж. Але він мав сильні руки. Тут його серце нестримного закалатало. На столі коло неї, майже біля її руки лежав невеликий, оздоблений револьвер. Якби він дотягнувся до нього першим…
Інстинкт чи його погляд попередили її. Вона схопила зброю та націлила йому в груди. Хоча вона тримала револьвер незграбно, але з такої відстані важко промахнутися. Він завмер. Якщо револьвер належить такій жінці, як Ольга Штормер, то можна бути впевненим, що він заряджений.
Але була одна річ., вона не стояла між ним та дверима. Якщо він не буде її займати, то навряд в неї хватить дух нажати на гашетку. В усякому разу треба ризикнути. Зигзагами він побіг до дверей, потім через хол до виходу з квартири, аж поки вхідні двері не гримнули за ним. Він чув її слабкий та тремтячий голос "Поліція! Вбивство!". Вона повинна кричати голосніше, щоб хтось її почув. В усякому разі він на волі. Переплигуючи через сходи, він вибіг на вулицю, трохи пробіг, а повернувши за ріг, пішов швидким кроком. Він обдумував план дій. До Грейвсенда найшвидше. Вечором звідти відпливаю судно у віддалені частини світу. Він знав капітана, який за винагороду, не буде задавати багато питань. На борту у відкритому морі він буде у цілковитій небезпеці.