— Гонорар вас задовольнить.
Було видно, що перш ніж відповісти, О'Ніл порахував до десяти.
— Пане, — карбуючи слова промовив він, — на світі є люди, які вважають, що можуть купити що завгодно і кого завгодно. Запевняю, у них є всі підстави, щоб так думати. Але я не продаюся. Через те, що ви видаєтеся мені одним із таких людей, я зроблю все можливе, щоб ви якнайдорожче заплатили за нашу розмову. Надалі матимете справу з моїми адвокатами. На добраніч!
— Хвилинку! — наполегливо правив своєї Клер. — Наскільки мені відомо, ви захоплюєтеся порцеляною.
— А якщо навіть і так?
— Грейс, покажи.
Та обережно й благоговійно піднесла чашу до самісінького екрана. О'Ніл мовчав. Нахилившись уперед, він не зводив з неї очей. Здавалося, ще трохи й він пролізе крізь екран.
— Звідки вона у вас? — нарешті промовив він.
— Не має значення.
— Я її у вас куплю. За будь-яку ціну.
— Вона не продається. Але може стати вашою, якщо ми дійдемо згоди. О'Ніл зміряв поглядом Клера:
— Ви вкрали цю річ.
— Помиляєтеся. Так само як і в тому, що знайдеться хтось, кого зацікавить таке звинувачення. Тепер щодо роботи...
О'Ніл не міг відірвати від чаші очей:
— То що ж від мене вимагається?
Клер почав пояснювати. Коли він закінчив, О'Ніл заперечно похитав головою:
— Яке безглуздя!
— У нас є причини вважати, що це теоретично можливо.
— А, так, так! Теоретично також можливо жити вічно. Та нікому це ще не вдавалося.
— Ми впевнені, що це у ваших силах.
— Дякую, однак ви помиляєтесь. Чекайте! — мовив О'Ніл, дивлячись на Клера. — То це ви підіслали до мене це щеня — Карсона?
— Він діяв за моїм дорученням.
— У такому разі, пане, я не схвалюю ваших методів.
— То як з роботою? І з оцим? — Клер махнув рукою в бік чаші.
О'Ніл пожував кінчики вусів і поглянув на неї.
— Припустімо, — сказав він, — я чесно спробую зробити все, на що здатний, і в мене нічого не вийде.
— Ми платимо лише за результати, — похитав головою Клер. — Звичайно, гроші за роботу ви одержите, та тільки не "Квітку". Це — додаткова винагорода до гонорару, якщо діло піде на лад.
О'Ніл вже наче збирався погодитись, та раптом сказав:
— А може, ви дурите мене за допомогою кольорової голограми. З цього бісового екрана я не можу розрізнити, чи вона справжня.
— Приїздіть самі, — стенув плечима Клер.
— І приїду. Обов'язково. Залишайтеся на місці. Де ви? Чорт забирай, пане, як вас звуть?
Двома годинами пізніше він, мов буревій, залетів до кабінету.
— Ви обдурили мене! "Квітка" й досі в Англії. Я зробив запит. Я... я... покараю вас, пане, власними руками.
— Дивіться самі, — відповів на це Клер.
І відступив убік, щоб не затуляти О'Нілові свого стола.
Вони дали йому надивитися. Розуміли, що йому потрібна тиша, і не заважали.
Минуло багато часу, перш ніж він так само мовчки обернувся до них.
— То що? — запитав Клер.
— Я зроблю вам цю бісову штуку, — хрипко промовив О'Ніл. — Поки летів сюди, дещо надумав.
Напередодні конференції завітав Бомон власною персоною.
— Я прийшов не як офіційна особа, містере Клере, — одразу повідомив він. — Я просто в захваті від вашої роботи. Хочу висловити щире захоплення і передати вам ось це.
"Це" було чеком на домовлену суму для Центрального банку. Клер узяв його, перевірив, кивнув і поклав на стіл:
— Отож вважатимемо, що уряд задоволений виконанням завдання.
— Це дуже скромно сказано, — запевнив його Бомон. — Якщо бути повністю відвертим, я й не сподівався, що ви зробите так багато. Здається, ви передбачили все. Делегація з Каллісто зараз поїхала на екскурсію в отих сконструйованих вами цистернах. Всі вони дуже задоволені. Між нами, я гадаю, наступної сесії ми можемо розраховувати на їхні голоси.
— Гравітаційні щити працюють добре?
— Прекрасно. До того як передати ці прогулянкові цистерни у їхнє розпорядження, я заліз до однієї. І відчув себе не важчим за пір'їнку з відомого прислів'я. Аж надто легким. Мене майже почало нудити. — Він чи то посміхнувся, чи то скривився на згадку про це. — А ще я заходив до помешкання, приготованого для юпітеріанців. Там — усе навпаки.
— Так і має бути, — погодився Клер. — Тяжіння, у два з половиною рази вище за нормальне, м'яко кажучи, важко витримати.
— Успішне закінчення складної роботи. Маю вже йти. Ой, забув, зовсім забув! Я розмовляв із професором О'Нілом про можливість використання його відкриття в інших галузях. Для полегшення справи найкраще було б вам передати мені офіційну відмову "Універсальних послуг" від права на "ефект О'Ніла".
Клер задумливо споглядав "Будду, що плаче" і гриз ніготь.
— Ні, — нарешті промовив він, — боюся, це буде важко.
— Чому? — поцікавився Бомон. — Тоді ми уникнемо судового розгляду і пов'язаних із ним зайвих витрат часу. Ми готові належно оцінити вашу послугу і компенсувати витрати.
— Гм, здається, ви не зовсім орієнтуєтеся в ситуації, містере Бомон. Між нашим контрактом із професором О'Нілом і вашим контрактом з нами — велика різниця. Вам потрібні були певні послуги і певні засоби для їх виконання. Ми виконали — ви заплатили. Все зроблено. А от О'Ніл, поки не закінчився контракт, має працювати тільки на нас. Усі результати його дослідів і, відповідно, патенти, є власністю "Універсальних послуг".
— Невже? — запитав Бомон. — Професор О'Ніл іншої думки.
— Він помиляється. А якщо серйозно, містере Бомон, ви просили нас винайти наступальну зброю, образно кажучи, поцілити в малесеньку комашку з великої відстані. То тепер ви чекаєте, що ми, ділові люди, віддамо цю зброю після одного-єдиного пострілу?
— Гадаю, що ні. А що ви пропонуєте?
— Ми сподіваємося використати гравітаційний модулятор у комерційних цілях. Мені здається, непогані гроші можна заробити, запровадивши його на Марсі.
— Так. Так. Припустімо. Одначе, буду гранично щирий із вами, містере Клер, це неможливо. Від цього винаходу залежатиме, хто диктуватиме політику в майбутньому, отож користуватися ним будуть виключно жителі Землі. І ще, уряд вважає за необхідне зробити його монополією держави.
— А як примусити О'Ніла мовчати, про це ви подумали?
— З огляду на сьогоднішню ситуацію, ні. Що з цього приводу думаєте ви?
— Потрібна корпорація, в якій він володів би контрольним пакетом акцій і одночасно був президентом. Котрийсь із наших метких молодих співробітників став би головою правління. Акцій всім би вистачило, — додав він, слідкуючи за виразом Бомонового обличчя.